- •1.Фонема та її функції
- •2. Мовознавство загальне і часткове, теоретичне і прикладне
- •3.Структура мовознавчої науки.
- •4. Фонема і її алофони.Варіант і варіація фонеми
- •5. Зовнішні і внутрішні причини мовних змін.
- •6. Методи і прийоми дослідження мовного матеріалу
- •7.Супрасегментні звукові явища.
- •8.Синхронія і діахронія
- •9.Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.
- •10.Мова як особлива знакова система.
- •11. Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.
- •12. Мова і мовлення
- •13. Наголос. Типологія наголосу.
- •14.Семіотика.Типи знаків. Мовні знаки.
- •15.Граматичне значення,граматична форма,граматичний спосіб.
- •16.Основні та часткові функції мови.
- •18. Лінгвістичний (функціональний) аспекту вивченні звуків. Поняття фонеми.
- •19. Порівняльно-історичне мовознавство. Формування, становлення, сучасний стан.
- •20. Система фонем як система опозиції. Диференційні та інтегральні ознаки фонем
- •21 . Мова, мислення, свідомість.
21 . Мова, мислення, свідомість.
Мова — це не тільки засіб спілкування, а також засіб формування думки. Для того, щоб точніше визначити роль мови в процесі мислення, необхідно насамперед уточнити поняття мовленнєвого мислення у його відношенні до свідомості. У мозку індивіда свідомість і мова утворюють дві відносно самостійні області, кожна з яких володіє своєю «пам'яттю», де зберігаються компоненти, що будують її. Ці дві сфери поєднані між собою таким чином, що діяльність свідомості завжди супроводжується діяльністю мови, виливаючись у єдиний реченнєвомисленнєвий процес. Діяльність свідомості виражається в процесах мислення. Притаманність мові мислетворчої функції свідчить про взаємопов'язаність і взаємозумовленість мови і мислення. Проте ототожнювати одне з одним — означає не бачити специфічних ознак, а розривати їх — означає допускати самостійне існування мислення без мови. Мова — це суспільне явище. Мова існує та змінюється разом з розвитком суспільства. Мова — це інструмент, за допомогою якого відбувається обмін думками. Мислення — це психофізичний процес відображення мозком людини дійсності в поняттях, судженнях. Мислення — узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Мисленню властиві абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розв'язання, висунення гіпотез тощо. Існують й інші форми мислення, які здійснюються несловесно. Загалом існує три типи мислення: а) чуттєво-образне (наочно-образне); б) технічне (практично-дійове); в) поняттєве (словесно-логічне). А )— мислення конкретними образами, картинами; Б) — здійснюється без участі мови; В) — здійснюється за допомогою мови. Сутність мови полягає у тому, що вона бере участь у всіх видах мислення. Думки формуються завдяки слову і в слові. Будь-яка думка має знайти своє словесне вираження, що свідчить про те, що мова і мислення пов'язані між собою, але не тотожні. З одного боку, немає слова, словосполучення, речення, які б не виражали думки, але, з іншого боку, мова не то- тожня мисленню, а лише один з найголовніших його інструментів. Мова — матеріальна, а мислення — ідеальне. Ми мислимо для того, щоб пізнати і зрозуміти, а говоримо для того, щоб передати наші думки, почуття та побажання.