18. Лінгвістичний (функціональний) аспекту вивченні звуків. Поняття фонеми.

Як уже зазначалося, звуки можна вивчати у фізичному (акустичному) і фізіологічному (артикуляційному) аспектах. Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістичний, який розглядає функції звуків у мові. Функціональний аспект у вивченні звуків є найважливішим. Для того щоб вивчити функції звуків, їх необхідно зіставити і протиставити в конкретних словах. Протиставлення в мовознавстві називають опозицією. Опозиції бувають релевантні (від англ. relevant "доречний, до діла"), тобто здатні служити для розрізнювання слів і морфем, і нерелевантні, які не здатні виконувати таку функцію. Так, скажімо, опозиція [а] — [и] — [у] в українській мові є релевантною, бо вона розрізняє значення слів дам, дим, дум. В англійській мові релевантною є опозиція [є] — [л] — [і] — [і:] — [о] — [о:] — [ж] — [u:]: bet [bet] "заклад, парі", but [bvt] "але, крім", bit [bit] "кусок, трошки", beat [bi:t] "бити", "удар", bot [bot] "личинка овода", bought [bo:t] "купив", bat [beet] "кажан", boot fbu:t] "черевик". Опозиція довгих і коротких голосних для української мови є нерелевантною (пор. мама і ма-а-ма, де значення від довготи [а] не залежить), тоді як для англійської і німецької мов є релевантною (англ. cart [ka:t] "віз" — cut [кЩ "різати", нім. saat [za:t] "посів" — satt [zAt] "ситий"). Для російської мови нерелевантною є опозиція [г] — [у] : [гол] — [у°л], а для української мови вона є релевантною: ґніт [ґн'іт] "шнур, що використовують у деяких освітлювальних приладах — гасових лампах, керогазах тощо" — гніт [гн'іт] "гноблення". Як бачимо, в українській мові довгота чи короткістьзвука не впливає на розрізнення слів, так само як заміна [г] проривного на [g] фрикативний у російській мові.

Функцію розрізнення виконує фонема. Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків Фонема — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів.

Отже, звуки [а], [и], [у], [ґ], [г] в українській мові є окремими фонемами, бо вони, як свідчать вищенаведені приклади, служать для розрізнення слів, так само як звуки [є], [л], [І], [ І : ] , [О], [З:], [аг], [и:] — в англійській, [а:], [л] — в німецькій. Іншими словами, фонема — це мінімальна релевантна звукова одиниця. Фонема виконує дистинктивну (від лат. distinctio "пізнання") — тобто смисло- і форморозрізнювальну функції. Так, у словах як []ак], так, пак фонеми <j>, <т>, <п>, нім. Kante "край", Tante "тітка" фонеми <k>, <t>, фр. Coute [kut] "варто", toute [tut] "уся" фонеми <к> і <t> виконують смислорозрізнювальну функцію, а в словах рука, руки, англ. man [тагп] "чоловік", men [men] "чоловіки, люди" фонеми <а> і <и>, <аг> і <е> мають форморозрізнювальну функцію, оскільки розрізняють іменникові форми у першому випадку називного і родового відмінків, а в другому — однини та множини. Загалом, можна було б не акцентувати на форморозрізнювальній функції фонем, оскільки зміна форми завжди зумовлює зміну смислу (різні форми мають різний смисл).