20. Система фонем як система опозиції. Диференційні та інтегральні ознаки фонем

Фонеми завжди є складовими певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно протиставити кожну фонему всім іншим. Так, якщо взяти українську мову, тов. ній є 38 фонем. Зміст кожної фонеми визначається її положенням у системі. Не кожен звук у певній мові є фонемою. Все залежить від того, чи той звук перебуває в опозиції до інших, чи є в мові слова, які різняться семантично завдяки тому звукові. Так, зокрема, і в українській, і в російській мовах є звуки [г] і [ґ], однак у російській мові ці два звуки представляють одну фонему, бо між собою вони не перебувають в опозиції (немає жодної пари слів, які б різнилися звуками [г] і [ґ]), тоді як в українській мові тут маємо дві окремі фонеми — <г> і <ґ>, бо є низка слів, протиставлених саме цими звуковими одиницями (гніт — ґніт, грати— ґрати) Отже, " звуки стають фонемами лише тоді, коли вони перебувають в опозиції до інших звуків, тобто коли є хоч одна пара слів, яка різниться цими звуками. Опозиції бувають одномірні й багатомірні. В одномірних опозиціях фонем спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються. Так, зімкненість і задньоязиковість, що є спільними для фонем <ґ> і <к>, в інших фонемах української мови не виявляються. У багатомірних опозиціях спільні ознаки двох фонем повторюються в якійсь третій. Наприклад, спільні для фонем <б> і <д> зімкненість, дзвінкість і твердість повторюються й у фонемі <г>.За характером протиставлення опозиції бувають привативні, градуальні й еквіполентні. Привативні — це такі опозиції, в яких один член має якусь ознаку, а інший її не має. Так, фонема <д> на відміну від <т> має дзвінкість. Градуальні опозиції (їх ще називають ступінчастими) характеризуються різним ступенем (градацією) однієї й тієї ж ознаки. Еквіполентні (рівнозначні) опозиції — це такі позиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю або відсутністю ознаки. американські вчені Р. Якобсон, Г. Фант, М. Халле в 50-х роках розробили універсальну систему диференційних ознак, побудовану на бінарному принципі, внаслідок чого всі фонемні опозиції зводяться до привативних. В основу загальної "класифікації фонем вони поклали не артикуляційні , а акустичні. Вони виділили 12 пар диференційних ознак, які утворюють двочленні протиставлення (9 ознак звучності і 3-ознаки тону): 1) вокальність — невокальність; 2) консонантність — неконсонантність; 3) компактність — дифузність 4) напруженість — ненапруженість; 5) дзвінкість — глухість; 6) навальність (носовий характер) — неназальність (ротовий характер); 7) перервність — неперервність; 8) різкість — нерізкість; 9) глоталізованість — неглоталізованість; 10) низька тональність— висока тональність; 11) бемольність— небемольність; 12) дієзність — недієзність. За допомогою цих 12 пар диференційних ознак можна описати систему фонем будь-якої мови. Треба зауважити, що мови використовують не всі ознаки (із наведених 12 пар ознак можна утворити 4096 різних фонем). Для опису фонем української мови достатньо 9 ознак: вокальність, кон-сонантність, дифузність, низькість, бемольність, дієзність, перервність, різкість, дзвінкість.

Диференційні та інтегральні ознаки фонем

Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) та недиференційні (нерозрізнюв) ознаки. Диференційні ознаки – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем (бік – пік – тік – сік – лік). Диференційними ознаками можуть бути: ознаки за участю голосу і шуму; ознаки за місцем творення; ознаки за способом творення; твердість/м якість; короткість-довгота; назальність-неназальність; відкритість-закритість. Недиференційні, або інтегральні, ознаки – ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем. Наприклад, довгота/короткість є інтегральними ознаками в українській мові, оскільки вони не розрізняють значень слів.