27.Поняття ручного сприймання. Види ручного сприймання.

Сполучення двох компонентів – тактильного і кінестетичного – лежить в основі ручного сприймання, що називається гаптичною системою. Один із видів сприймання предметів, оснований на мультикходальній інформації , передусім тактильній. Дотик – один з найважливіших джерел наших знань про простір і механічні властивості предметів. В процесі дотику обмацуючі рухи рук відтворюють форму (контур) предмета. Він грає важливу роль у психічній регуляції, контролі та корекції робочих рухів рук. Гаптична система відповідає за сприймання геометричних властивостей – форми, розмірів, пропорцій тих об’єктів, з якими людина вступає в контакт.

Види ручного сприймання:

1) пасивне - це сприймання, при якому спостерігач не контролює сприймання стимулів, зокрема, в ситуації, коли йому на шкіру просто кладуть різні об’єкти, притискають їх до шкіри чи обводять їхнім контуром по нерухомій поверхні руки;

2) активне – це сприймання, при якому спостерігач контролює сприймання стимулів, піднімає, обмацує об’єкти.

28. Порівняльний аналіз механізмів ручного та зорового сприймання.

У роботі ручного та зорового сприймання є багато спільного. Око, як і рука, послідовно розглядає, «обмацує» контури малюнка чи предмета. І.М.Сєченов проводить повну аналогію між реальними «щупальцями» (руками) та фіктивними зоровими «щупальцями». Рука «вчить» око своїм принципам обмацування, своєрідній стратегії і тактиці обмацування.

Аналіз дій руки та ока показав, що вони діляться на два великі класи:

1) 1клас (до певної міри підготовчі дії):

а) пошукові (пошук об’єкта);

б) установочні ( установка ока чи руки);

в) корекційні (корегування позиція ока чи руки);

2) 2 клас – це власне гаптичні, перцептивні дії - приймають участь в побудові образу, у вимірюванні просторових характеристик об’єкта тощо.

Процес формування образу в процесі ручного та зорового приймання включає такі етапи:

а) знаходження;

б) виділення в об’єкті адекватного завданню інформаційного змісту;

в) ознайомлення з виділеним змістом

29. Дослідження сприймання в асоціативній психології.

Асоціативна психологія (від лат. associo “приєдную”) – це напрям у психології, який склався в 17с. (один із засновників - Гоббс). Напрямок склався під впливом класичної механіки.

Згідно підходам асоціативної психології, вся структура психіки утворюється шляхом виникнення і розгалуження зв’язків (асоціацій) між відчуттями і уявленнями як вихідними елементами.

Основні напрямки асоціативної психології:

1) напрямок (механістичний) - базуючись на ґрунті детермінізму, цей напрямок відкрив деякі найзагальніші закономірності набуття організмом досвіду, експериментально показав значення таких об’єктивних параметрів, як частота повторення і їх часове розміщення у процесі сприйняття;

2) напрямок (ідеалістичний) - розуміли асоціації як незалежні від об’єктивної реальності утворення, тобто, суб’єктивістські;

3) напрямок у вітчизняній психології (І.М.Сєченов, І.П.Павлов) –дали наукове визначення асоціації як фундаментального фізіологічного і психологічного процесів. (Асоціація – це зв’язок психічних явищ (відчуттів, уявлень), яка формується за певними законами)