15.1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Україні 15-16ст.

Кінець XV — початок XVI ст. позначив межу нової епохи в історії філософії України. Розпочався гуманістичний період її розвитку, вершиною якого стала філософія професорів Києво-Могилянської академії і Григорія Сковороди.

Зачинателем українського гуманізму став Юрій Котермак (Дрогобич) (бл. 1450—1494). Найбільш відомими його працями є: "Прогностична оцінка поточного 1483 року", "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року", "Трактат з шести розділів про затемнення" (1490), у яких він виклав свої погляди на людину, світ, історію, силу знання та людського розуму. Він доводив, що людина здатна пізнавати світ, і ця здатність зумовлюється наявністю в природі законів; стверджував, що історія не є реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить силам безвідносно до велінь Бога, тобто підходив до вирішення проблем пізнання природи, з'ясування суті історії, держави, влади тощо зі світських, а не теологічних позицій.

Перший український поет — гуманіст, культурно-освітній діяч і філософ Павло Русин (бл. 1470—1517) у своїй творчості на перше місце ставив проблеми реального життя, формування особистості людини, її право на життя, свободу, істину, віру і красу. Людину слід цінувати за її розум, працьовитість, чесність, мужність, а не за багатство, титули і посади.Ренесансні риси:звеличення людини, звернення до античних образів.

З особливою повагою П. Русин ставився до знання: людина повинна працювати над собою все своє життя, поглиблювати світогляд та удосконалювати інтелект. Книжка — світлий образ правди та істини, вона яскравіша за золото і дорожча від усіх коштовностей. Велике значення він надавав вивченню античної духовної спадщини. Проблеми державності П. Русин також вирішував крізь призму великої поваги до людини, піклування про неї. Як і Ю. Дрогобич, він стверджував, що саме людина е справжнім творцем історії, в якій всі події і процеси зумовлюються не Божим промислом, а її діяльністю.Античні образи.

Найвизначнішою постаттю серед українських гуманістів XVI ст. був Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566) — талановитий оратор, філософ, публіцист, історик. За унікальні здібності його називали в Західній Європі "Рутенським Демосфеном", або "сучасним Ціцероном" Основні праці: "Про турецьку загрозу слово перше та друге", "Про целібат", "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу", "Літопис", "Промова па похороні Сигізмунда І", "Відступництво Риму", "Про природне право", у яких з позицій ренесансного гуманізму висловлювалися думки з проблем етики, політики, права, освіти, виховання.

На думку С. Оріховського, держава і державна влада виникли внаслідок суспільного договору, тому церква не повинна втручатися в їх справи; природне право також не залежить від релігії. Якщо закони держави суперечать цьому праву, то вони мають бути скасовані. Вищими доброчинностями він вважав патріотизм, доблесть, мужність, чесність, справедливість; закликав учнівську молодь боротися з нікчемністю, нечесністю, із застарілими методиками, виховувати в собі повагу до праці і військової служби. Мудрість, знання, освіченість — головні рушійні сили історичного розвитку, суспільного прогресу.

Григорій Чуй Русин-Еклоги(ідилії),використання ант.міфології, песимізм, трагічність.

У першій половині XVI ст. в Європі набув поширення антикатолицький рух, який дістав назву Реформація. Прибічники руху вимагали обмеження влади духовенства, здешевлення обрядів і проведення їх національними мовами, відміни церковного землеволодіння та ін. У кожній країні Реформація мала свої особливості. Вплив ідей Реформації на українських землях проявився не стільки в поширенні нових (протестантських) віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православ’я, що перебувало у кризовому становищі. Насамперед православні підтримали думку про використання в церковних обрядах живої української мови. Утілення цієї ідеї потребувало високоосвіченого духовенства, наявності національних шкіл і друкарень. У середині XVI ст. в Україні з’явилося Святе Письмо, перекладене українською мовою. Найвідомішим є Пересопницьке Євангеліє, перекладене так званою «простою мовою» Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556—1561 рр. У другій половині XVI ст. в Україні поруч із посиленим наступом католицизму деякого поширення набула одна з течій протестантизму — соцініанство. Назва течії походить від імені головного теоретика-богослова Фавста Соціна. Основою віровчення соцініан було визнання істинним з трьох осіб Святої Трійці лише Бога-Отця. Ісус Христос відповідно до соцініанських принципів мав людську природу, а його місія полягала в посередництві між Богом і людьми. Дух Святий не є особою, а тільки проявом сили Божої. Людина має свободу, волю, природну чистоту. Соцініани заперечували ікони та всю церковну зовнішню обрядовість, не визнавали воєн і смертної кари як посягання на образ Божий — людину. Соцініанство прийшло на українські землі з Польщі й було особливо популярним на Волині. Центрами соцініанства були містечка Киселин та Гоща, де соцініани заснували свої навчальні заклади, а також Острог, Берестечко, Ляхівці, Дорогостаї, Корець, Кременець. 

Реформація вплинула на розвиток братського руху:1586 у львові перше братство!