6. Додаткові методи фінансово-правового регулювання

До другорядних методів фінансово-правового регулювання належать субординація, рекомендації, узгодження тощо. Наприклад, чинне законодавство про місцеві податки і збори містить перелік необов'язкових зборів, які органи місцевого самоврядування можуть запроваджувати на своїй території за власним бажанням. Зазначені методи притаманні, зокрема, банківським відносинам, сфері муніципальних фінансів — тобто тим відносинам, у яких суб'єкти дістали більшу самостійність (враховуючи, наприклад, поєднання та перетинання публічних та приватних фінансів) при реалізації власних повноважень. Водночас зазначені методи використовуються разом із основним методом владних приписів1.

Отже, фінансове право — це публічна галузь права, котра містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу, перерозподілу й використання публічних фондів коштів (фінансових ресурсів) держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань та функцій із метою задоволення публічних інтересів.

¹ На погляд деяких науковців, фінансовому праву притаманний і диспозитивний метод. Водночас останній, застосовуваний у фінансовому праві, не є аналогічним диспозитивному методу, що використовується у приватноправовому регулюванні. Він становить симбіоз імперативно-диспозитивних основ. У цьому розумінні диспозитивний метод у фінансовому праві можна розглядати як лояльний імперативний метод. Його можна позначити як метод узгодження. Він виявляється при укладенні державою фінансово-правових договорів із платниками податків при наданні податкового кредиту, при вирішенні бюджетно-правових питань у рамках узгоджувальпих процедур, передбачених у Бюджетному кодексі Російської Федерації. — Див.: Карасева М. В. Бюджетное и налоговое право России: политический аспект / М. В. Карасева. - М.: Юристь, 2005. - С. 20-21.

7. Що об'єднує фінансове право з конституційним правом?

Конституційне право охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, адміністративне право — суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням. Конституційне право є провідною галуззю національного права і складається з сукупності конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані з взаємовідносинами особи з державою, реалізацією народного волевиявлення, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владування, а також із визначенням територіальної організації держави. Конституція України є її Основним законом, єдиним нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини, втому числі й у сфері фінансової діяльності. І норми фінансового права фактично конкретизують положення конституційних норм і забезпечують мобілізацію, розподіл і витрачання публічних фондів коштів.

При аналізі зв'язку конституційних і фінансових норм слід ураховувати їх певну однорідність (у регулюванні однакових відносин), але розуміти, що вони не тотожні. Норми Конституції України посідають найвищий щабель у ієрархії правових норм. На відміну від фінансово-правових, конституційні норми мають більшу юридичну насиченість, більшу щільність юридичного змісту, що дає підстави для багатьох юридичних інтерпретацій з урахуванням змін життєвих обставин чи суб'єктивного праворозуміння. Отже, галузеві фінансові норми базуються на правових механізмах, закладених у конституційних нормах, що корегуються під час правозастосування.