18.Місце міжнародних договорів в системі джерел фінансового права

До системи джерел фінансового права також належать міжнародні договори, ратифіковані у встановленому ст. 9 Конституції України порядку, які за згодою Верховної Ради України стають частиною національного законодавства. Враховуючи ін¬теграційні процеси, у яких перебуває Україна, а також загалом процеси глобалізації, міжнародні договори набувають особливого значення при врегулюванні фінансових відносин. Джерелами фінансового права є міжнародні договори України, які містять положення, що відносяться до сфери публічних фінансів, оскільки відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Необхідно наголосити на тому, що, відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлено Інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Особлива процедура застосовується і в тих випадках, коли міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлюються інші положення, ніж у нормах фінансового законодавства України. Такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.

19. Чи є акти Конституційного Суду України джерелами фп? (привести приклади)

Орлюк:

Особливе місце в системі джерел фінансового права посідає судова практика, а саме рішення Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини. Якщо судові прецеденти у їх класичному розумінні не розглядають як джерела права для країн із континентальною системою права, до яких належить і Україна, то рішення зазначених вище судових органів безперечно є таким джерелом. Недарма підкреслюють, що, з огляду на складні законодавчі процедури та динаміку правотворчості в Україні загалом, саме рішення Конституційного Суду дають змогу якісно й оперативно усувати наявні недоліки фінансово-правових норм, що дає нам підстави вважати їх джерелами фінансового права1. Водночас можна цілком погодитися з академіком Л. К. Вороновою, яка вважає, що рішення Конституційного Суду України тоді може бути джерелом фінансового права загалом (із бюджетних, податкових або видаткових питань), коли їх ухвалюють за наслідками перевірки конституційності нормативно-правових актів або окремих актів із бюджетного чи податкового права, вміщених в окремих законах або Бюджетному чи майбутньому податковому Кодексах, або коли ці рішення дають тлумачення Конституції України, що має значення для з'ясування окремих норм фінансового права.

Воронова:

Останнім часом джерелом фінансового права, як і всіх галузей права, стали вважати акти судових органів. Зовсім недавно наша юридична наука не визнавала прецедентного права, однак з появою конституційної юрисдикції органу — Конституційного Суду України — ставлення до судових рішень змінилося.

Вважаємо, що рішення Конституційного Суду тоді може бути джерелом фінансового права в цілому (з бюджетних, податкових або видаткових питань), коли вони виносяться за наслідками перевірки конституційності нормативно-правових актів або окремих актів з бюджетного або податкового права, які вміщені в окремих законах або Бюджетному чи майбутньому податковому Кодексах, або дають тлумачення Конституції України, що мають значення для з'ясування окремих норм фінансового права¹. Провідний російський теоретик права вважає, що прецедентна практика, тобто досвід застосування законодавства, що виражений у постановах і визначеннях вищих судових органів, має принциповий характер, що створює прецедент тлумачення, а не джерело права, тобто поки що не всі юристи вважають рішення судових органів джерелом права.

Наприклад, рішення Конституційного суду України від 1 грудня 2004 р. щодо спору щодо конституційності положень ст.ст. 44, 47, 78, 80 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій та гарантій). Див.: "Орієнтир", додаток до Урядового кур'єра за 30 грудня 2004 р. № 250.

На сьогодні Конституційний Суд України прийняв низку рішень, які безпосередньо стосуються фінансово-правових питань. Наприклад, знаменним для фінансового права стало рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року (справа про Рахункову палату) було визнано неконституційними положення Закону України від 11 липня 1996 року «Про Рахункову палату Верховної Ради України», зокрема, щодо (1) найменування Рахункової палати як «Рахункова палата Верховної Ради України»; (2) визначення Рахункової палати як органу «вищого», «державного фінансово-економічного» контролю та «вищого... фінансово-економічного» контролю; (3) визначення статусу цього органу, наприклад, щодо організації і здійснення контролю за своєчасним виконанням «доходної» частини Державного бюджету України, функцію здійснювати контроль за «своєчасним і повним надходженням доходів до Державного бюджету України» та за тією сферою фінансово-економічної діяльності, яка перебуває поза межами використання коштів Державного бюджету України тощо; (4) поширення повноважень Рахункової палати на: «органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові ус-463 Актуальні проблеми держави і права установи і їх спілки, асоціації та інші об'єднання незалежно від форм власності»; «об'єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації» в тій частині їх діяльності, яка перебуває поза межами використання коштів Державного бюджету України; та ін. Цей акт став підґрунтям зміни визначення, правового статусу, завдань, функцій і повноважень Рахункової палати, що істотно вплинуло на здійснення фінансовоконтрольних дій цього органу у сфері фінансової діяльності держави.

Можна привести й інші приклади. 29 січня 2002 року Конституційним Судом України було розглянуто справу про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями. Конституційний Суд України в регулятивній частині рішення зазначив: «...положення частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» у взаємодії з іншими положеннями цього Закону є підставою для відмови як у наданні, так і в припиненні раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації». Це рішення допомогло запобігти ухиленню окремих підприємств з іноземними інвестиціями від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що в цілому дозволило вплинути на збільшення доходної частини бюджетів.

Також важливим для правового упорядкування фінансових відносин, і зокрема податкових, уникнення колізій фінансового законодавства є рішення Конституційного Суду України від 5 лютого 2004 року по справі про тлумачення терміна «передача земельних ділянок», у якому офіційно роз'яснено значення терміна «передача», який вживається у підп. 5.1.17 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість». Так, термін «передача» необхідно розуміти як набуття (перехід) права на вказані земельні ділянки (права власності, права користування) на підставі відповідних юридичних актів, у тому числі за договорами купівлі-продажу, коли така передача дозволена Земельним кодексом. Це дозволило уникнути розбіжностей при застосування фінансово-правових норм та стало підґрунтям для надання пільг платникам податку на додану вартість з операцій по передачі земельних ділянок, що знаходяться під об'єктами нерухомості, або незабудованої землі.

Вельми суттєвим вбачається також рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року (справа про збалансованість бюджету). Зокрема у ньому акцентовано увагу, що Положення ч. 3 ст. 95 Конституції України, згідно з яким держава прагне до збалансованості бюджету України, Конституційний Суд України розглядає як намагання держави при здійсненні бюджетного процесу дотримуватися рівномірного співвідношення між доходною та видатковою частинами Державного бюджету України і як її завдання та обов'язок при цьому реалізовувати конституційні засади розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення її суверенітету і еко-464 Актуальні проблеми держави і права економічної самостійності, утвердження прав і свобод людини. Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.