13. Розкажіть про чергування голосних фонем.

Формування системи вокалізму праслов'янської мови з втратою розрізнень голосних за квантитативною ознакою спричинило до ряду чергувань, пов'язаних з долею довгих і коротких голосних. Ці чергування поділилися на кількісні та якісні. Кількісними називаються чергування однакових за артикуляцією, але різних за тривалістю звучання голосних; якісними називаються чергування однакових за тривалістю, але різних за артикуляцією звуків. Кількісні чергування о/о> о/а. Таке чергування виявляється у дієсловах із значенням короткочасної одноразової дії (короткий голосний)— тривалої повторюваної дії (довгий голосний); рідше — в іменниках, утворених від дієслів. Напр.: ст-сл. скочити — ска-кати. е /е > е/ѣ. Напр.: ст-сл. летѣти — лѣтати. і/і > ь/і. Напр.: ст-сл. бьрати — съкирати. и/и > ъ/ы. Напр.: ст-сл. дъхиѫти – дышати. Якісні чергування ĕ/ŏ > е/о. Це найпоширеніше якісне чергування голосних, яке фіксується у багатьох індоєвропейських мовах. Напр.: ст-сл. нести — носити; вєдѫ — водити. и/ои > ъ/у. Напр.: ст-сл. съхиѫти – соушити. е/і > е/ь. Напр.: ст-сл. рєкѫ — рьци.

14. Розкажіть про зміну структури складу.

Ряд фонетичних процесів праслов'янської епохи (палаталізація приголосних), а також деякі процеси протослов'янського періоду (доля лабіалізованих голосних в поєднанні з *j) є результатом дії єдиної тенденції, що одержала назву складового сингармонізму. Суть її полягає у тому, що звуки в межах одного складу повинні були бути за артикуляцією близькі один одному. Через це в словах, що суперечили цій тенденції, відбувалися відповідні зміни, направлені на локалізацію складу в єдиній зоні артикуляції: пересування вперед артикуляції голосного під впливом палатальності приголосного; палаталізація приголосного під впливом голосного переднього ряду або [j]. На противагу протослов'янському періоду, що характеризується іншою структурою складу, виникає активна взаємодія між звуками в межах одного складу, інтенсивна акомодація і палаталізація. Між двома основними фонетичними тенденціями праслов'янської епохи, - тенденцією до висхідної звучності і законом складового сингармонізму - існує певний зв'язок. Обидві тенденції були направлені на перетворення складу в єдину цілісну структуру, на автоматизацію і уніфікацію програми артикуляції в межах одного складу; тенденція до висхідної звучності передбачає чітке розташування сегментів у складі. Тенденція до складового сингармонізму визначала єдину зону артикуляції в межах складу. Можна вважати, що тенденція до висхідної звучності багато в чому зумовила дію тенденції до складового сингармонізму, оскільки саме вона привела до об'єднання голосних і приголосних в межах складу в єдину цілісну структуру, що створило передумови для максимальної їх акомодації. На користь даного твердження говорить той факт, що всі зміни, пов'язані зі складовим сингармонізмом, відбуваються в межах нового складу, вже збудованого за принципом висхідної звучності.