7. Деталь у журналістському творі

В теорії журналістської творчості під деталлю розуміють різновид образу, що являє собою яскраву рису, виразну подробицю. Деталь, хоч і не має самостійного значення, все ж служить глибшому і яскравішому змалюванню картини, образу, портрету людини, підкресленню важливого у створенні ілюзії неповторного. Вона надає переконливості публіцистичному письму, робить його вагомішим, змістовнішим, тому широко використовується в жур­налістських жанрах.

Яскрава деталь в портреті людини, характері, манері говорити, жестикулювати, сміятися - важливий засіб індивідуалізації, а разом із тим і типізації образу. Іноді, якась деталь може бути домінантою всього твору, набувати глибокого алегоричного значення. Проходячи через твір, вона надає йому певної тональності, композиційної цілісності, і в такому випадку може мати відносно самостійне значення.

Правдивість деталей, поряд із типовістю характерів і обставин, є важливою рисою реалізму, достовірності письма. Способи використання деталі залежать від специфіки матеріалу, жанру і, звичайно, майстерності журналіста. Уміння автора оперувати промовистими деталями (документальними і художніми) збагачує його палітру, підносить твори до рівня високої майстерності. Шкляр Поетика журн. творч.

8. Діалогічні форми в журналістській творчості

Діалог (dialog) - двосторонній обмін інформацією між двома людьми, людиною та ЕОМ в вигляді питань та відповідей. В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників. В умовах правової держави, коли авторитарний стиль змінюється демократичним, зростає роль конструктивного діалогу не тільки в . політиці та пропаганді, а й у інших сферах суспільного життя, зок¬рема в культурі, освіті. Невміння вести конструктивний діалог при¬зводить до непотрібного протистояння і протидії сил, до гальму¬вання демократичного розв'язання проблем. Діалог як вид красномовства є дуже давнім. Великим майстром діалогічного ораторства був Сократ. У грецькій риториці мистецтво вести суперечку, полеміку називалось еристикою. Еристика є складнішим видом, ніж монологічне красномовство. Оскільки, як правило, учасникам діалогів і полілогів притаманні різні погляди, суперечливі думки й емоції, а це потребує неабиякої уваги співбе¬сідників, підготовки, відповідного настрою, переконливих доказів, тактовності тощо.

Діалогічність допомагає журналістові спрямувати свій твір на читацьку аудиторію. Укладаючи в текст певні думки, сподівання, наміри, передбачення, автор робить його інформативно-комунікативним передавачем власних налаштувань на спільну дію з читачами. Можна стверджувати, що журналістський текст створюється з обов';язковим урахуванням ролі адресата, а розгортання тексту відбувається у взаємодії смислових позицій автора та реципієнта. Таким чином, діалогічність — це відобра-ження в тексті (незалежно від його форми) взаємодії двох чи більше смислових позицій із метою досягнення ефективної комунікації, потрібного комунікативного результату.

Застосування другої — породжує матеріали діалогічних жанрів: інтерв';ю, прес-конференцію, брифінг тощо. Початкові форми можуть поєднуватися, ускладнюватися, синтезуватися. Тому виникають гібридні форми типу інтерв';ю-анкета, інтерв';ю-звіт та ін.

Використання діалогічного інструментарію у вибудові інформаційних жанрів робить діалогічність засадничою рисою політичної газетної комунікації. Журналіст повинен володіти комплексом методів і засобів вира-ження текстової діалогічності в інформаційних жанрових типах, уміти оперувати ним.