Тема: Міжнародний рух капіталів.

існування попиту і пропозиції капіталу в різних регіонах світового господарства;

можливості освоєння місцевих ринків (капітал експортується, щоб прокласти дорогу експорту власних товарів);

стабільне політичне становище і сприятливий інвестиційний клімат у приймаючій країні;

більш низькі екологічні стандарти в приймаючій країні порівняно з країною-донором капіталу.

2. Особливості сучасної міграції капіталів між країнами:

1. на шляху міжнародного руху капіталів існують певні бар’єри та обмеження, але їх менше, ніж на шляху переміщення робочої сили;

2. капітали у фінансовій формі можуть переміщуватися по світу дуже швидко завдяки сучасним засобам телекомунікацій;

3. міжнародний рух капіталів пов’язаний з ризиками (політичний, валютний інформаційний);

4. якщо торгівля між країнами зумовлена різницями в забезпеченості факторами виробництва, міжнародний рух капіталу може заміщувати зовнішню торгівлю. Наприклад, країна з надлишковим капіталом може експортувати або капіталоємні товари, або сам капітал. При цьому економічне зростання, що досягається в результаті міжнародного переміщення капіталу, є більшим, ніж те, яке країна могла б отримати в результаті зовнішньої торгівлі;

5. якщо торгові партнери приблизно однаково забезпечені факторами виробництва, а зовнішня торгівля між ними пояснюється іншими причинами (ефектом масштабу, схожістю уподобань споживачів тощо), міжнародний рух капіталу буде доповнюватиторгівлю.Приклад. Країна експортує капіталомістку продукціюпопит на капіталнаціональна процентна ставка, коли вона перевищить світову процентну ставку, дана країна з експортеру капіталу перетвориться на його імпортера. Отже, світова торгівля в цьому випадку змінила рівень процентної ставки, сприяючи імпорту капіталу.

3. Основні форми міжнародного руху капіталу:

1. за функціональним призначенням (позичковий та підприємницький);

2. за цільовим призначенням (прямі тапортфельні інвестиції);

3. за джерелами походження (приватний, державний капітал, капітал міжнародних організацій);

4. за строками (коротко-, середньо- тадовгостроковий капітал).

З практичної точки зору найбільш важливим є функціональний поділ капіталу на прямі та портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – створення за кордоном філії національної компанії або купівля контрольного пакету акцій іноземної компанії.н акцій іноземної компПІІ – довгострокові капіталовкладення в приймаючій країні, які дозволяють інвестору брати участь в управлінні і контролювати об’єкт інвестування.

Основні форми прямих іноземних інвестицій:

• створення за кордоном підприємств, в т.ч. дочірніх компаній та філій;

• купівля існуючих підприємств приймаючої країни;

• придбання частки акціонерного капіталу, яка забезпечує контроль з боку інвестора (на сьогодні – 10-25% акціонерного капіталу компанії);

• створення СП;

• спільна розробка природних ресурсів.

До числа прямих інвесторів відносяться також фінансові підприємства (банки, інвестиційні, страхові компанії), які є посередниками на фінансовому ринку і через які здійснюються ПІІ. Придбання контрольних пакетів акцій іноземних банків або фінансових компаній також вважається прямим інвестуванням. Депозити та інші звичайні банківські операції вважаються портфельними інвестиціями.

Портфельні зарубіжні інвестиції– придбання іноземних цінних паперів, в розмірах, які не дають інвестору безпосереднього контролю за діяльністю закордонного підприємства. Портфельні інвестори отримують лише прибуток на свої цінні папери і не беруть участі в управлінні підприємством.

Особливості ПЗІ:

1. мають більшу ліквідність (здатність перетворити цінні папери на готівкову валюту) порівняно з прямими інвестиціями;

2. основна причина здійснення – отримання максимального прибутку за умов допустимого рівня ризику;

3. форма захисту грошей від інфляції і отримання спекулятивного доходу;

4. переважна частина портфельних зарубіжних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами;

5. міжнародний ринок портфельних інвестицій за обсягами є значно більшим міжнародного ринку прямих інвестицій, однак є значно меншим внутрішнього ринку портфельних інвестицій розвинутих країн (портфельні інвестори надають перевагу купівлі національних цінних паперів порівняно іноземними. За оцінками лише 5-10% портфельних інвестицій виходять за національні кордони і вкладаються в іноземні цінні папери).