- •Університет нафти і газу
- •1.1 Психологія як наука, її предмет
- •1.2 Етапи розвитку психології та її основні напрямки.
- •1.3 Предмет педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки.
- •Література
- •2.1 Поняття особистості в психології
- •2.3 Формування особистості у психології та педагогіці
- •Література
- •3.1 Емоції особистості
- •3.2 Темперамент і характер особистості
- •3.3 Мотивація
- •Література
- •4.1 Природа і види мислення
- •4.2 Допонятійне і понятійне мислення
- •4.3 Розвиток у студентів здібностей самостійного судження
- •Література
- •5.1 Структура пам’яті
- •5.2 Види і форми пам’яті
- •5.3 Формування і розвиток пам’яті
- •Література
- •6.1 Поняття і види спілкування
- •6.2 Теорії соціальних ролей
- •6.3 Міжособистісні відносини
- •6.4 Майстерність педагогічного спілкування
- •Література
- •7.1 Комунікативна сторона спілкування
- •7.2 Спілкування як взаємодія
- •7.3 Перцептивна сторона спілкування
- •1.1 Поняття та структура малої групи
- •8.2 Динаміка групових процесів
- •8.3 Особистість в групі
7.2 Спілкування як взаємодія
Цей компонент структури спілкування пов’язаний з обміном діями між людьми, з організацією їх спільної діяльності. У психології виділяють два типи взаємодії – кооперативну і конкурентну. Кооперативна взаємодія спрямована на підсилення контактів між людьми, на збільшення їх привабливості, а конкурентна – на зменшення контактів і ступеню симпатії та привабливості людей.
Взаємодія – це організація спільної діяльності, яка має такі 3 форми організації:
спільно-індивідуальна діяльність, де кожен учасник виконує свою частину роботи незалежно від інших;
спільно-послідовна діяльність, коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником, як на конвеєр;
спільно-взаємодіюча діяльність, коли всі учасники виконують одночасно завдання, в якому дії одного нерозривно пов’язані з діями інших і залежать від них, як у командних видах спорту.
У ситуації конфлікту часто вбачають негативне явище. Але конфлікти дуже відрізняються однин від одного. Існує ряд конфліктів, які можуть сприяти успішному спілкуванню. Всі конфлікти можна поділити на дві великі групи: маніпулятивні та актуалізаторські.
При маніпулятивному конфлікті, в учасників виникають перекручені уявлення про свої і чужі цілі, дії, мотиви та позиції.
У ситуації маніпулятивного конфлікту можуть бути такі перекручені сприйняття: уявлення про те, що істина і справедливість цілком на нашому боці, а моральні норми порушує лише інша сторона, перебільшення уявлення про похибки іншого і не усвідомлення недоліків у себе.
При здійсненні і навіть при усвідомленні однакових взаємодій власні дії сприймаються як припустимі, а дії опонента – як недозволені та нечесні. Ці помилки загострюють конфлікт і перешкоджають конструктивному виходу з нього.
При актуалізаторському конфлікті його учасники сприймають ситуацію більш адекватно. Вони усвідомлюють неповноту свого бачення конфлікту і готові вислухати іншу сторону. З однакових позицій підходять щодо власних і чужих дій, не обіляють себе, не очорняють суперника, шукають можливості дізнатися про думку і сприйняття іншого та побачити те, що в їх власній поведінці було не дуже гарним. Вони відкриті для чесного конструктивного обговорення.
Можна вказати на дві фундаментальні відмінності між актуалізаторським і маніпулятивним конфліктом: локус контролю й оцінка власних та чужих дій і міра відповідальності за конфлікт.
Локус поведінки і контролю може бути зовнішнім і внутрішнім. Наприклад, якщо у когось вирвалися брутальні слова під час суперечки, то пояснити це можна із зовнішнього локусу оцінки, тобто це визначалося ситуацією зовнішніми умовами: “Становище було нестерпне, не дивно, що людина зірвалася”, або із внутрішнього, особистісного локусу оцінки , пояснюючи все рисами особистості: “Ця людина взагалі невихована і брутальна”.
Маніпулятори схильні свої негативні дії виправдовувати зовнішнім локусом оцінки, а подібні дії опонента – внутрішнім. Актуалізатори, оцінюючи більш об’єктивно і себе, і інших, можуть вживати обидва локуси контролю в рівній мірі до обох учасників конфлікту, намагаючись наблизитись до об’єктивного відображення ситуації.
Друга важлива відмінність між двома типами конфлікту – готовність взяти відповідальність на себе, а не перекладати її на іншого. Маніпулятори схильні звинувачувати партнера, ображатися на нього. Для них визначити свою поведінку неправильною – значить програти. Актуалізатори уникають засуджувати інших, а шукають шляхи для виправлення становища.
Маніпулятивні конфлікти не будуть розв’язані доти, доки в них відсутнє об’єктивне сприйняття ситуації.
Щоб конфлікт міг вирішитись, слід зробити його актуалізаторським, шукаючи шляхи взаєморозуміння.
При аналізі різних типів взаємодії принципово важлива проблема змісту діяльності, в рамках якої є ті чи інші види взаємодії.
Кооперативну форму взаємодії можна констатувати не лише в умовах виробництва, але й при здійсненні асоціальних вчинків. Тому кооперація в соціально-негативній діяльності – не та форма, яку необхідно стимулювати: навпаки, діяльність, конфліктна в умовах асоціальної діяльності, може оцінюватися позитивно.