Висновки

Філософія повинна зрозуміти дух як необхідний розвиток вічної ідеї, а те, що складає особливі частини науки про дух, розвинути повністю із цього поняття. Для нас дух має своєю передумовою природу, він є її істиною, і тим самим абсолютно першим по відношенню до неї. У цій істині природа зникла, і дух виявився в ній як ідея, що досягла свого для – себе – буття, - як ідея, об'єкт якої покаже як її суб'єкт , є поняття. Ця тотожність є абсолютне заперечення, поскільки в природі поняття володіє своєю повною зовнішньою об'єктивністю, однак це його відчуження в ньому і зняте, і само воно в цьому відчуженні стає тотожним з самим собою. Тим самим вона є ця тотожність як повернення до себе із природи.

До найважливіших філософських питань, що стосуються взаємовідносин між Світом і Людиною відноситься і внутрішнє духовне життя людини, ті основні цінності, які лежать в основі його існування. Людина не тільки пізнає світ як суще, прагнучи розкрити його об'єктивну логіку, але і оцінює дійсність, намагаючись зрозуміти смисл власного існування переживаючи світ як красиве і потворне, благе і згубне, належне і неналежне, справедливе і несправедливе. Загальнолюдські цінності виступають в якості критеріїв ступені як духовного розвитку, так і соціального прогресу людства.

Резюме

1 Людство ніколи не досягне абсолютного знання, воно дозволяє вичисляти оптимальну лінію поведінки і всі її наслідки . В кожній конкретній ситуації завжди залишаються якісь невраховані непізнані життєвості, свої ікси та ігреки, які неможливо розрахувати навіть за допомогою найвищої математики. А діяти треба. Саме тут незмінною основою вибору є моральне громадянське почуття. І чим гармонічнішим , людянішим воно є, тим більш адекватним, вірним, гуманістичним буде вибір мети.

2 Засобами науки не можна створити морального кодексу, який би задовольнив кожного. Моральний закон осягається лише почуттям. Понятійність, логіка, концептуальність, розум вбивають його живу душу, підточують загальність, невілюють регулятивні можливості. Пояснити можна будь – що, навіть аморальний вчинок. Логіка зведе під ним будь – який теоретичний фундамент.

3 Досягнення науки, експериментальне вивчення психічних явищ та діяльності людини виявили нерозривний зв'язок людської техніки і довколишнього середовища, зумовленість її трудовою діяльністю. І хоч переконливого заперечення божественної суті наука не дає ( як вважав І. Кант, заперечення існування бога і його доведення мають однакову силу) , все ж вона дозволяє підійти до пізнання духовного як реального, пояснювального, а не містичного саме в цьому – привабливість наукового пояснення суті духовного. Його можна осягнути розумом, тоді як в релігійні обґрунтування слід лише вірити.

4 Гегелівське розуміння історичної необхідності як продукту конструктивно – творчої ролі абсолютної ідеї тривалий час розглядалось єдино вірним, найбільш обгрунтуваним, науковим. Проте суперечності, що виникали в процесі пояснення життя природи і суспільства засобами гегелівської діалектики, змусили філософів повернутися до витоків проблеми, ще раз розглянути питання про роль ідей у розвитку суспільства, піддати сумніву наукову спроможність вихідного принципу гегелівської філософії

5 «Ідеї керують світом» Ця теза не може викликати заперечення. Адже якщо суспільне життя є проявом цілеспрямованої діяльності, то ідеї, погляди, почуття, інтереси і воля, безумовно мають передумови цієї діяльності, що без них втратить свою цілеспрямовану якість. Проте проблема значно глибша: звідки ж беруться самі ідеї, що здійснюють керівну роль у суспільстві?  джерело суспільних ідей полягає у суспільній практиці. Причину історичних подій слід шукати не в абстрактних ідеях, відірваних від практики, а в самій дійсності, матеріальному виробництві.

6 Суспільна свідомість є невичерпною скарбницею ідей, поглядів, переконань, гіпотез, теорій тощо. Воно виконує функцію соціальної пам'яті народу, завдяки якій, люди зберігають життєвий досвід і користуються ним. Пам'ять постає поза генетичною скарбницею виробничого, пізнавального, комунікативного досвіду людини і суспільства. Завдяки їй впорядковується і об'єктивується конкретно – історичний досвід людства, на основі чого уможливлюється відтворення форм діяльності і спілкування, розвиток матеріальної і духовної культури. Як соціальна пам'ять, суспільна свідомість здійснює такі функції, як фіксація, систематизація, збереження і передача, насамперед суспільно – значущої інформації. Вона постає інститутом реалізації спадкоємництва на рівні духовно – практичного та духовного освоєння світу. Крім соціальної пам'яті, продуктивна сила суспільної свідомості має ще декілька фундаментальних виявів: мобілізуючий, інтегративно – стимулюючий, підприємницько – виробничий конструктивізм, соціально – політична думка, теоретичний і загально – культурний.

7 Культура є процесом і результатом реалізації в природі людської мети законами природи, сферою освоєння природи і її оновлення. Зрозуміло, що це можливо тільки в суспільстві і через нього. Предмет стає людським предметом, набуває людської форми лише тому, що сповнений не лише природного, а й суспільного змісту. Це означає, що суспільне входить у предметну галузь культури і що вона, в свою чергу, є його якісною характеристикою, мірою людського в соціумі, мірою його гуманізації.

8 У філософському контексті культура постає не як часткова сфера суспільного життя, а як суспільство в цілому з точки зору розвитку людини як суб'єкта діяльності, розкриття властивостей і обдарувань людини. Культура уособлює загальну творчу діяльність людини. Вона є втіленням створених людьми матеріальних і духовних цінностей. Культура постає як опредметнена сутність людини. Культура є вираженням досягнутого людиною (людством) рівня історичного прогресу. Культура не є сталим буттям, це процес становлення буття людини як людини, злету його до людяних (гуманістичних) форм існування.