Висновки

Аналіз різноманітних філософських, історичних та культурних текстів, що стосуються даної проблеми, свідчать, що чи не найпершою головною рисою, за якою визначається статус суб’єкта суспільного розвитку, має бути високий рівень суспільної свідомості. Суб’єкт історії — це людина чи спільнота, які осмислили своє місце в житті, визначились у власних потребах та інтересах, самі формують мету діяльності, створюють програми їх втілення аби набути статусу суб’єкта людина мусить володіти життєвою мудрістю, свідомо ставитись до життєвих реалій, осмислювати їх суперечності, приймати самостійні рішення.

Резюме

1 Бути суб’єктом історичного процесу і почесно, і відповідально. Треба мати високу свідомість, вміти й бажати працювати, передбачати можливі наслідки діяльності, вдивлятися в майбутнє з почуттям гідності та відповідальності перед прийдешніми поколіннями. Тільки тоді люди стануть суб’єктом історичного процесу, коли скинуть нарешті фальшиве вбрання перетворювачів природи й заживуть відповідно до засад, що викристалізувалися у горнилі загальнокультурних надбань цивілізації.

2 Соціальна філософія, стосовно типології особистості, ґрунтується на таких засадичних основах , як ставлення дюдини до власності та влади, місце та роль людини в системі соціальних, передусім матеріальних відносин, діяльна участь у громадському житті суспільства тощо. За цими критеріями особистість постає як представник тієї чи іншої соціальної спільноти й, насамперед, як повноважний представник суспільного класу, нації, народності.

3 Центральним завданням соціальної філософії з даної проблеми є теоретичне обґрунтування перспектив розвитку особистості в історії. Соціальна філософія визначає майбутнє людини як суттєву , але не само визначальну складову її реального історичного життя.

4 Майбутнє вплетене в історію, воно поряд з нами і разом з тим міститься ще десь там, куди людству належить дійти. Ось чому перспективу особистості соціальна філософія шукає в історичних закономірностях розвитку людства у сьогоденному бутті цивілізації. Вона ніби продовжує в майбутнє ті фундаментальні лінії, що визначаються загальноцивілізаційними засадами існування та розвитку суспільства.

5 Позитивне визначення свободи ( “свобода для”), як свободи самореалізації особистості передбачає наявність не зовнішньої, а внутрішньої необхідності. Свобода — це те, що містить необхідність в собі, це те, що здійснюється за власною необхідністю. Людина як вільна істота завжди чинить опір соціальній необхідності, зовнішньому середовищу, певному соціуму, якщо вони заважають її особистісному існуванню, не співпадають і навіть суперечать її совісті, власній позиції, принципам моральності, ідеалам, вічним заповідям і цінностям, які вона сповідує. Саме вони і виступають тією внутрішньою необхідністю, на яку вона спирається, якій вона підкоряється, через яку не може переступити і якою вона не хоче поступитися.

6 Індивід, який завжди спирається лише на моральні норми певного суспільства є конформістом, вдало адаптованою до даного суспільства істотою. Індивід, який виходить з принципів совісті, моральності — завжди нонконформіст, він — “не як всі”, дивак, який якщо не осуджується суспільством, то принаймі не схвалюється. Але наскільки людина спроможна виходити за межі конкретної соціальності, даного соціуму у простір всієї історії і культури людства, наскільки вона є вільною особистістю.

7 Політика стосується всіх людей разом і кожної особистості зокрема. Політика — соціальний феномен, що складається з різних ( матеріальних, соціальних, духовних) підрозділів суспільного життя. Цей феномен охоплює такі елементи, як політична свідомість (масова та індивідуальна); політичні відносини, явища та процеси; політичні інститути та установи; політичні норми.

8 Політична історія людства є надзвичайно складною і багатогранною. Народжувались і гинули найрізноманітніші угрупування, союзи, інститути, установи. Держава залишалася головним суб’єктом політичної організації суспільства. Змінювалися її форми, типи, але...держава залишалася. Більше того, вона поставала номінативним механізмом регуляції соціуму. Державна політика підпорядковувала собі всі інші регулятивні механізми, які хоч і не обмежуються державним регулюванням (наприклад, в демократичних системах), все ж змушені зважати на його вимоги та норми.

9 В своєму житті людина повинна стати єдністю універсально – людського і неповторно – індивідуального, в розвиток свого “Я” включити весь світ — і природний, і суспільний. Таке можливе лише через живий діалог, через творче спілкування з природою, суспільством ( і “ближнім”, і “дальнім”), з культурою людства. Це і є саме те, що має назву духовної еволюції, саморозвитку людської особистості в процесі співтворчості зі світом. Конкретні шляхи духовної еволюції особистості — справа її власного вибору, особистого ризику, віри і долі.