39. Автентичний текст і його тоталітарна корекція « Жива вода»/ « Мир» ю Яновського

Тривалий час Яновський працював над романом “Жива вода” , який вийшов з друку в 1956 році під назвою “Мир”. Цей твір про українське село , що пережило страхіття фашистської навали , про перший післявоєнний рік, про відбудову зруйнованого німецькими фашистами народного господарства , про трудовий героїзм жінок.

“Мир”(“Жива вода”) – роман багатоплідний, події розгортаються в україн- ському селі , в Кривому Розі, Донбасі, Запоріжжі, Києві, на Нюрнберзькому процесі.

Над романом “Мир”(“Жива вода”) юрій Яновський працював довго, уперто, по кілька разів переробляючи вже написане, зазнаючи критики – справедливої і несправедливої. Несправедлива критика була сувора, безжалісна і брутальна. І була то критика з оргвисновками: вже готувалось виключення Яновського із Спілки письменників.

Становище – гірше нікуди: з одного боку , вимушена переробка “Живої води” на “Мир” зовсім не пішла на користь творові – оце кон’юктурне “насильство” над собою, над своїм задумом , над своєю волею Яновський відчуває особливо гостро. Здругого ж боку – й з рукописом переробленого “під тиском” нового варіанту роману ніхто навіть не побажав ознайомитися. Роман Ю. Яновського („Жива вода”/„Мир”) – відкриває обнадійливі перспективи в дослідженні тоталітарної корекції текстів. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущости нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).

40. Імітат-література «соцреалізму», її участь у міфізуванні радянської дійсності як тексту.

З погляду поетики прикметними рисами (точніше, вимогами, які формулювалися на з’їздах і висловлювалися у постановах) соцреалізму є:

• історичний оптимізм (кінцевим результатом історичного прогресу є комунізм),

• конфлікт в радянській дійсності є боротьбою хорошого зі ще кращим, а потворне – окремими недоліками, обов’язково подоланими у творі,

• вузька робітничо-селянська тематика,

• сакралізація радянської історії та вождів,

• обов’язковою була наявність позитивних героїв (комуністів) і негативних.

Соцреалістична критика твори сучасників оцінювала виключно з точки зору втілення догм. У випадку їх недотримання творчість отримувала ярлики "буржуазна" та "націоналістична", вилучалася з бібліотек, надалі не публікувалася, автор піддавався цькуванню у пресі, а за значні відхилення – репресіям. Твори класики оцінювалися з точки зору "передбачення" радянського ладу, у випадку неспівпадіння – генії перетлумачувалися у вигідному світлі і навіть містифікувалися (Т.Шевченко – атеїст), митці меншого масштабу просто замовчувалися.

В той же час у середовищі соцреалізму творилися високомистецькі твори, які відповідали деяким його вимогам, але ставили гуманізм вище партійності ("Собор" О.Гончара). Загалом соціалістичний реалізм був набором догм, створених для контролю партії над письменниками, перетворення літератури в агітацію.

Імітованим було багатство творчих манер та стилів. Соцреалізм якраз найбільше прислужився тому, щоб голоси письменників звучали якнайбільш уніфіковано, знеособлено, безлико. До 30—40-х років не дожив уже практично жоден із прозаїків, хто мав саме свій оригінальний голос у літературі (Г. Косинка, В. Підмогильний, М. Хвильовий та інші), а ті, хто залишився живим, під пресом несамовито кон'юнктурної критики все далі й далі відходити од стильової самобутності (А. Головко, Ю. Яновський, П. Панч та ін).Непоступливим чи не найдовше залишався О. Довженко, прирікши своє творче життя на муки і страждання.

У 70—80-х pp. українська мова продовжувала витіснятися з різних сфер суспільного життя, набували широкого вжитку поняття «радянський народ», «єдина загальнорадянська культура», «злиття націй і народностей».Все, що не вкладалося в соціалістичні канони, не публікувалося, переслідувалося. У 70-х pp., в умовах застою, набуває поширення зневажливе ставлення до рідної мови, історії, літератури, мистецтва, безпідставно критикуються і переслідуються митці, забороняються їхні твори. З літ процесу вилучений р. О. Гончара «Собор», присвячений темі збереження нашої духовної спадщини.

Творчим методом літератури-проголошений соціалістичний реалізм. У багатьох художніх творах з надмірним пафосом прославлялися Ленін, Сталін, інші партійні діячі, була відсутня будь-яка критична оцінка подій сучасної історії, акцентувалася увага лише на позитивних реаліях життя. Головною була теза про «єднання української літератури з російською».