22. Ігрова поетика прози м.Хвильового: інтертекстуальність та автоінтертекстуальність у прозі письменника.

1. Проза Хвильового це потік думок.

2. Не мав стильової чистоти: неореалізм, необароко, сюрреалізм, романтика вітаїзму.

3. Гра нарізних наративних рівнях : введення композиції текст у тексті, листи, поет.рядки, діалоги з письменником або читачем «Сині етюди».

4. поява автора на сторінках твору «Кіт у чоботях»

5. Гра проявляється в несподіваній композиції « Свиня»

6. Смислова незакінченість «Редактор Карп»

7. Фрагментарність

8. Протиставлення реального дійсності, вплетення сну

9. Інтертекст- (творча переробка) залучення окремих героїв з чужого твору та ламання чужих фабул «Мати» і навпаки коли герої Хвильового, а фабула з іншого твору

10. Автоінтертекстуальність – віднесення до власних творів «Арабески» « Вальшнепи»

23. «Блакитний роман» г.Михайличенка – перший зразок експериментальної прози: символіка, алюзії.

Роман уперше був опублікований в журналі «Шлях мистецтва» (1921р.) Твір видався сучасниками як один з найбільш загадкових у світовій літературі, «найзаплутаніший» і найнезрозуміліший в історії українського письменства.

Тут не потрібно шукати жанровий відповідник, тут йдеться про алегоричну повість у восьми новелах-притчах із широким спектром символічних образів. Твір трохи споріднений з «Intermetzzo» М.Коцюбинського з віршами П.Верлена, М.Яцьківа. Твір дещо задекодований, тут враховані:

• різні типи символічних ознак.

• поетичний, аж до музичності ритм, оповіді.

• насиченість віддаленими історичними ремінісценціями

• постійні ліричні відступи з імпресіоністичним забарвленням.

Твір складається з восьми частин.

Перша – «Інтродукція», друга - «коли пожовктне листя», третя - «В садку коло хати», четверта - «Палала червона заграва», п’ята – «Порист», шоста - «Під місячним промінням», сьома – «Блакитні душі», восьма – «Посвята» - всі вони об’єднані спільними героями, які є символічними.

Герої:

«Я»- головний герой.

«Ти» - уособлює народ.

«Інна» - уособлює Україну, «Леся» - революцію, «Чоловік» - дядько Інни.

«Мавка мрія Іріс» - це ідеальний образ України.

«Бувший депутат всенародного конвенту».

Персонажі, метаріалізуючи метафізичні дії, виконують роль символів, дають можливість для різнотлумачень, розкривають панораму чуттєвих колізій, тому письменника майже не цікавить фабула.

«Інтродукція» - виконує архітектонічну функцію увертюрного вступу до твору, що асоціювався із симфонією.

Експозиційне навантаження припадає на розділ «коли пожовкне листя» - в якому завбачене майбутнє дійство. Ще тут панує стан врівноваженості. Кожному розділу властивий свій колір. Затемнена символізація (мавка, мрії, легенда, аорист).

25. Зміст понять «Експериментальна проза», «авангардна проза».

Прозовий авангард потрактовується як різновид експериментального письма, що характеризується прагненням до змін та деканонізації класики й визначних авторитетів, є ультрасучасним і незрозумілим для свого часу, доби саме через свою новизну. експериментальна проза зосереджується на специфіці художнього експерименту як такого, містить вкраплення семантичних нюансів інших визначень, але всуціль не зводиться до них. Аналіз прозових текстів 20-их років (творів Г.Михайличенка, М.Хвильового, Ю.Яновського, М.Ялового, Г.Шкурупія, Ю.Смолича, О.Слісаренка, Л.Скрипника, Д.Бузька) виявляє риси спільної для експериментального прозописьма поетики, сприяє глибшому осмисленню даного феномену як певного літературного напрямку, тенденції, подальшій аналітичній рецепції романів В.Домонтовича, повістей А.Любченка та М.Йогансена. Eкспериментальній прозі властиві:

1. Комунікабельність, налаштованість на конструктивний діалог з читачем. Поза модальністю спілкування (загальна обов’язкова форма звертання – “любий”, “прекрасний”, “шановний”, “милий”, “розумний”, “вибагливий”, “уважний”, “дорогий”, “вибачливий”, “цікавий” читач / читачка) не мислились жоден роман, повість, оповідання, новела.

2. Модель співтворення тексту автором і реципієнтом, читач стає співтворцем нового модерністського роману, що реалізується через авторські коментарі, емфатичні засоби (питальні, спонукальні, окличні), ліричні відступи, філософічні рефлексії, текстуальні загадки, коди і шифри. Рецепція того чи іншого твору залежить від ерудованості читача, який обирає відповідний рівень прочитання – поверхову лінію пригод, сюжетних хитросплетінь чи глибші текстові нашарування, завуальований полемічний, філософський, іронічний підтекст.

3. Ігрова природа, чинна на всіх структурних текстуальних рівнях: нарації, стилістики, інтертексту, образів, сюжету, композиції. Гра розглядається як оригінальний спосіб організації художнього матеріалу, множинність інтерпретаційного підходу, відмова від всіляких заборонених тем і додатковий відсоток підвищення читабельності. Її прийоми – пародія, іронія – модифікуються топосами маски, двійництва, метаморфоз, гротеском, парадоксами, словогрою.

4. Металітературний характер, узагальнений формулюванням “роман про роман”, з оголенням прийомів, авторськими міркуваннями про сам творчий процес, художній твір як літературний факт. Експериментальні твори за браком адекватної правдивої критики перебирають на себе критичну функцію. Атрибути книжного буття – стиль, мова, образи, мотиви – перетворюються на самодостатнє тіло модерністської літератури. Обґрунтовано співвідношення між поняттями експериментальна та авангардна проза. Прозовий авангард потрактовується як різновид експериментального письма, що характеризується прагненням до змін та деканонізації класики й визначних авторитетів, є ультрасучасним і незрозумілим для свого часу, доби саме через свою новизну.