20. Проблеми національно-культурного відродження україни в ротані «Вальдшнепи» м. Хвильвого

Влітку 1926 р., у розпал літературної дискусії, було написано роман "Вальдшнепи". Хоча автор дбає про сюжетну інтригу, майстерно виписує чарівні південні пейзажі, на тлі яких розвиваються складні стосунки героїв, це все ж насамперед — роман ідеологічний, роман-диспут.

Його персонажі, невтомно полемізуючи, дошукуються відповідей на найгостріші суспільно-політичні питання доби.

Йдеться про болючі проблеми національного буття, національно-культурного відродження України, про осмислення ролі і значення здійсненого у роки революції.

Головний герой "Вальдшнепів", Дмитрій Карамазов, — у недавньому минулому активний учасник революційних подій. Його спогади змушують згадати біографію комунара-чекіста з новели "Я (Романтика)". "Ти розповідав мені, — нагадує Дмитрію Аглая, — як колись, у часи громадянської війни, ти розстріляв когось із ближніх біля якогось монастиря..." .

  Карамазов — представник тієї романтичної молоді, яка формувалася в революції: "Карамазова захопила соціальна революція своїм розмахом, своїми соціальними ідеалами, що їх вона поставила на своєму прапорі. В ім'я цих ідеалів він ішов на смерть і пішов би, висловлюючись його стилем, ще на тисячу смертей. Але як мусив себе почувати Дмитрій Карамазов, коли він, попавши в так зване "соціалістичне" оточення, побачив, що з розмаху нічого не вийшло й що його Комуністична партія потихесеньку та полегесеньку перетворюється на звичайного собі "собірателя землі руської" і спускається, так би мовити, на тормозах до інтересів хитренького міщанина-середнячка" .

Крах ідеалів приводить Дмитрія і таких, як він, до глибокої депресії. Він — "вічний опозиціонер" — пробує переглянути й переоцінити свої погляди. Карамазов не може відмовитися від дорогої для нього ідеї національного відродження. Але ця ідея суперечить офіційній партійній ідеології й партійній політиці. Отож українські революційні інтелігенти опиняються на страшному роздоріжжі.

Це — трагедія покоління, трагедія самого Миколи Хвильового і його літературних однодумців.

Карамазов ще у пошуках виходу з кризи. Для автора ж єдиним виходом став постріл ІЗ травня. "Зі своєю партією, — вважають Карамазови, — рвати не можна, бо це, мовляв, зрада не тільки партії, але й тим соціальним ідеалам, що за них вони так романтично йшли на смерть, це буде, нарешті, зрада самим собі. Але й не рвати теж не можна" .

Співчуваючи зневіреним, змученим сумнівами сучасникам, письменник (наскільки можна судити, не знаючи повного тексту твору) пов'язує надії на майбутнє з новим поколінням сильних, цілеспрямованих, вольових людей.

Оповита серпанком таємничості "московка" Аглая (можна думати, з її згадок про знаменитого прадіда, нащадок давнього козацького роду) проголошує культ нових людей, покликаних до активної дії, "не тієї, що комсомолить у пустопорожнє..., а тієї, що, скажемо, Перовська". Бо тисячі таких, як вона, вже не можуть жити без повітря. Звідси і відкидання провінційності, властивої національній вдачі українця м'якотілості — відкидання настільки безоглядне, що в полемічному запалі зайвим пережитком виявляється навіть... Шевченко.

Уславлення безумства хоробрих, сильних особистостей, покликаних бути вождями, проводирями мас, — новий мотив у творчості Хвильового. Зрозуміло, що вкладене в уста героїв не можна ототожнювати з точкою зору автора. Та все ж висловлені в романі ідеї свідчили про серйозне знайомство з творчістю Ф.Ніцше, а з іншого боку — з вісниківськими статтями Д.Донцова. (Це помітно і в тогочасних памфлетах письменника, зокрема в "Україні чи Малоросії?").   Цей твір сприймався значною частиною тогочасної інтелігенції перш за все як річ публіцистична, як єдина можливість для опального автора ще раз окреслити свою позицію. Певні підстави для такого сприйняття були. Адже роман насичений політичними диспутами, програмними монологами тощо. Вони здебільшого торкаються все тих же гострих проблем, що дебатувалися в ході тодішньої літературної дискусії.

Педалювання антикомуністичних тенденцій у творах М. Хвильового другої половини 1920-х років приводить до дуже бажаного висновку, який, однак, не зовсім узгоджується з творчим світом письменника: "Неможливість національного відродження під гаслами більшовизму, очевидно, Карамазов ще не усвідомив до кінця. Але він уже здатний позбутися ілюзій. В цьому йому активно допоможе Аглая. Автор, таким чином, натякає про майбутнє прозріння свого протагоніста" (тут Карамазов уже протагоніст).

Відомим теоретиком національно-культурного відродження був М.Хвильовий (1893—1933 pp.). Він поділяв принципи "неокласиків", вбачав мету літературного процесу в розкритті прекрасного у людині. Така позиція суперечила офіційній радянській ідеології, спрямованій на формування "пролетарської культури" та "класових цінностей". М.Хвильовий ототожнював ідеї "Пролеткульту" з хуторянством, критикував політику "масовізму" в культурі. Він особливо наголошував на тому, що лише професіоналізм може піднести культуру, зокрема літературу, на європейський і світовий рівень.

Обґрунтовуючи риси нового художнього стилю національного відродження, М.Хвильовий характеризував його як "романтику вітаїзму", для котрої, зокрема, притаманні цінності "фаустівської етики" — самовдосконалення та самодисципліна. Ідеї М.Хвильового поділяли чимало діячівкультури України, у тому числі В.Еллан-Блакитний, О.Близько, М.Йогансен, а також деякою мірою М.Бажан, Ю.Яновський, О.Довженко та ін.

Офіційна критика, ототожнюючи реалізм з матеріалізмом, а романтизм з ідеалізмом, оголосила романтизм класово ворожим явищем. У відповідь на запровадження єдиного ідеологічного керування творчим процесом М.Хвильовий опублікував низку художньо-публіцистичних творів. Широкого розголосу набула стаття "Камо грядеши", де письменник висловився за необхідність національно-культурного відродження й орієнтацію на західноєвропейське мистецтво, а не на російську літературу. В статті "Україна чи Малоросія?" (уперше опублікована 1990 р.) Хвильовий висунув питання, яке стає знову найголовнішим уже в новітню сучасну пору національно-державного відродження: "Маємо чітко відповісти собі і всім, — писав Хвильовий, — яку Україну будуємо: українську чи російську?". Неприховані політичні акценти містить роман М.Хвильового "Вальдшнепи". Безперечно, це один із кращих творів тогочасної української літератури. На жаль, його останні частини втрачені за невияснених обставин.