4. Темпи економічного зростання їх проблема. Фактори економічного зростання

Економічне зростання прийнято вимірювати в процентному відношенні або в абсолютних величинах. Економічне зростання в більшості випадків вимірюється двома методами: шляхом порівняння реального ВНП і ЧНП за певний період часу (1); або як збільшення національного доходу на душу населення (2). Використовують і той і інший метод. В залежності від того, що необхідно вияснити: або ж абсолютне зростання, або ж якісні зміни. Якщо, наприклад, важливо визначити рівень військово-промислового потенціалу, то таку картину дає перший показник. Якщо ж важливо вияснити питання відносно росту життєвого рівня населення, то доцільніше брати другий показник. Так, наприклад, ВНП Індії на 70% переважає ВНП Швейцарії. Проте рівень життя населення Індії значно відстає від рівня життя швейцарів. Так дохід на душу населення в Швейцарії переважає такий показник в Індії в 60 раз.

Проте, коли говорять про економічне зростання, то, як правило, мають на увазі зростання річних темпів у %. Вони розраховуються так: якщо ВВП становив в Україні у 2000 році, наприклад, 170 млрд. грн, а в 2001 році – 202 млрд. грн, то темпи економічного зростання будуть становити:

202 - 170

А = –––––––––––х 100 = 18%

170

Але в будь-якому випадку кінцевою метою економічного зростання повинно бути споживання, зростання благоустрою населення.

Яку картину змальовують цифри економічного зростання? У економістів, як правило, виникає бурхлива реакція, коли має місце навіть незначна різниця в темпах економічного зростання. З точки зору звичайної людини незрозуміло, чому необхідно так турбуватися, якщо темпи економічного зростання знизились з 4 до 3 %. Справа в тому, що хоча б для США при ВНП 4000 млрд доларів різниця в 1 % становить приблизно 40 млрд. доларів. А для бідної країни це може бути просто катастрофою.

Економісти використовують так зване "правило величини 70", з допомогою якого підраховується кількість років, які необхідні для подвоєння обсягу виробництва. Наприклад, в одній країні темпи економічного зростання становлять 4 %, а в іншій – 2 %. Якщо вони такими і зостануться, то подвоєння ВНП у відповідності до "правила 70" відбудеться в першій країні через 18 років (70:4), а в другій – через 35 років (70:2). Таким чином, більш високі темпи економічного зростання бажані.

У зв’язку з розглянутим, можна поставити таке запитання: які темпи більш бажані? Здавалось би завжди краще мати дуже високі темпи. В цьому випадку суспільство отримає продукції більше, значить у нього буде більше можливостей краще задовольняти свої потреби. Але при відповіді на це запитання слід врахувати такі два моменти: 1) яка саме продукція вироблена (можна було дати багато низькоякісної продукції – в свій час в СРСР таким шляхом вирішили проблему житла, будуючи т.з.”хрущовки”); 2) дуже важлива ще структура виробництва. Якщо питома вага товарів і послуг для населення незначна, то таке збільшення обсягу виробництва, а значить темпів економічного зростання, мало що доброго дасть народу. Наприклад, може бути дуже великим приріст військового виробництва. При такому зростанні обсягу виробництва рівень життя населення може навіть понизитися.

Розглянемо ще варіант нульових темпів економічного зростання. Така ситуація на відносно невеликому відрізку часу не загрожує великими неприємностями. Щодо від'ємних темпів зростання, то вони, як правило, пов’язані з кризовими явищами в економіці. При переході країни до нормального розвитку завжди бажані оптимальні темпи зростання. Вони не можуть бути надто високими, так як надто високі темпи, як доказує макроекономіка, як правило, приводять до інфляції.

Для оцінки економічного зростання, його динаміки, темпів і т. п. показників у всьому світі використовується затверджена органами ООН система національних рахунків, з якими ми вже познайомилися в попередній лекції. Для оцінки економічного зростання все більшого значення набувають такі показники, як тривалість життя, величина вільного часу і т. п.

Якщо поняття “економічне зростання” широко використовується для характеристики розвитку національної економіки, то важливе значення має вивчення факторів, які впливають на економічне зростання. Виділяють фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. Фактори пропозиції, які мають чотири складники, завжди пов'язані з фізичними можливостями економіки до зростання:

1) кількість і якість природних ресурсів;

2) кількість і якість трудових ресурсів;

3) обсяг основного капіталу;

4) технологія;

Фактори пропозиції говорять про здатність до економічного зростання. Однак необхідно відрізняти здатність до економічного зростання і реальне зростання. Але реальне економічне зростання якраз залежить від наявності факторів попиту. Для реалізації зростаючого потенціалу економіка країни повинна забезпечити повне використання збільшеного обсягу виробництва. Однак і цього недостатньо. Не тільки необхідно пред'явити попит, але й забезпечити найбільш ефективне використання й утилізацію цього збільшеного виробничого потенціалу. Тобто на економічне зростання суттєво впливають також фактори розподілу. Здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції.

Загальне уявлення про взаємодію всіх цих факторів може дати крива виробничих можливостей. Ця крива найкраще відображає максимальну кількість варіантів різноманітної продукції, яка може бути виготовлена при даній кількості і якості природних ресурсів, трудових ресурсів і основного капіталу на основі даного технологічного потенціалу.

Іінвестування

СА

В Д Споживчі товари

Рис. 3.4 Крива виробничих можливостей

Економічне зростання визначається переміщенням кривої виробничих можливостей направо, тобто від АВ до СD. Збільшення кількості і якості ресурсів, вдосконалення технологій забезпечують можливість цього переміщення. Таким чином, ріст виробничого потенціалу реалізується тільки тоді, коли (1) сукупні затрати збільшуються такою мірою, яка достатня для забезпечення повної зайнятості і (2) якщо додаткові ресурси ефективно використовуються для максимального випуску продукції.

Приклад: нехай чистий приріст робочої сили становить 2 млн чол. в рік. Сам по собі цей приріст збільшує потенціал економіки. Але для того, щоб це збільшення потенціалу знайшло відображення в прирості виробництва, необхідно знайти роботу цим 2 млн робітників. Більш того, в тих галузях і на тих підприємствах, де найбільше реалізуються їх здібності. Суспільству не потрібні нові безробітні чи педіатри, які торгують на базарі.

Висновок – збільшення реального виробництва можна здійснити двома основними способами: 1) шляхом прилучення більшої кількості ресурсів або 2) шляхом більш продуктивного їх використання. Можна так сказати, що реальний ВНП визначається як трудозатрати (людино-год), помножені на продуктивність праці (реальна кількість випущеної продукції на одного зайнятого в одиницю часу).

ВНП = число відпрацьованих людино-год х продуктивність праці.

Приклад: нехай у господарстві зайнято 10 чол., кожний із яких краще відпрацьовує 2 тис год за рік (50 тиж.*40 год. за тиждень). Загальна кількість відпрацьованих людино-год становить 20 тис. Якщо пересічно виробляється за людино-год 5 у.г.о., то реальний ВНП = 20 тис х 5 у.г.о. = 100 тис у.г.о.

Схематично так можна узагальнити фактори, які визначають динаміку реального продукту:

1. Число зайнятих

ТРУДОЗАТРАТИ

(відпрацьовані

2. Середня кількість год)

відпрацьованих год Реальний

обсяг

виробництва

1. Технічний ПРОДУКТИВНІСТЬ

прогрес ПРАЦІ

2. Обсяг (середнє погодинне

капіталовкладень виготовлення продукції)

3. Освіта і профпідготовка

4. Ефективне розміщення ресурсів

5. Інші фактори

Рис. 3.5. Динаміка реального продукту

Що ж визначає кількість відпрацьованих годин? І ще більш важливо, від чого залежить продуктивність праці. На ці питання можна відповісти так: величина трудозатрат залежить від кількості зайнятих і тривалості робочого тижня. В свою чергу кількість зайнятих залежить від кількості населення в працездатному віці і рівня включення робочої сили в виробництво, а тривалість робочого тижня визначається правовими чинниками даної країни.

Продуктивність праці знаходиться під впливом таких факторів, як технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили, ефективність її розподілу, управління різними ресурсами. Іншими словами, продуктивність праці збільшується в міру покращення здоров'я нації, професійної підготовки, освіти і підвищення зацікавленості, в міру забезпеченості механізмами, природними ресурсами, при кращій організації праці й управління.

Підвищення продуктивності є найбільш суттєвим фактором, який забезпечує економічне зростання. Із світового досвіду розвитку провідних країн Заходу відомо, що приблизно на 2/3 збільшення обсягу національного виробництва забезпечується ростом продуктивності праці. А інші 1/3 реального росту ВНП – за рахунок трудозатрат. Це бажане співвідношення будь-якої країни, яка хоче прогресивно розвиватися.

Дамо характеристику цим факторам. І так – фактор трудозатрат. Трудозатрати будуть зменшуватися, якщо буде скорочуватися робочий тиждень. В такому ж напрямку іде і падіння народжуваності. Є різні можливості зменшення негативного впливу цього фактора. Наприклад, зменшення народжуваності в західних країнах компенсувалося якоюсь мірою включенням у процес виробництва жінок.

Технічний прогрес. За визначенням, технічний прогрес включає в себе відкриття нових знань і використання їх на практиці, удосконалення нових методів виробництва, нових форм управління. В реальному житті технічний прогрес і інвестиції тісно пов’язані. Технічний прогрес вимагає нових інвестицій в нові машини і механізми, обладнання.

Але це не обов'язково пов'язано з дорогим обладнанням. Коли втілюються досягнення науково-технічного прогресу, дуже велика відповідальність лягає на винахідників. Факт наукових досягнень сам по собі ще не означає благо. Чи готові люди в своїй масі сприйняти досягнення технічного прогресу?

Затрати капіталу. В розвинених капіталістичних країнах приблизно 1/5 реального приросту національного доходу відбувається за рахунок збільшення капіталовкладень (інвестицій). Яким чином можна збільшити інвестиційні товари в країні? Одним із шляхів накопичення капіталу є процес збільшення заощаджень (кейнсіанська теорія).

Освіта і професійна підготовка. Захід добре засвоїв одну дуже важливу істину – інвестиції в людину завжди окуповуються. Це один із найважливіших елементів росту продуктивності праці. За даними статистики США тільки покращення якості робочої сили з 1952 по 1984 р. призвело до росту реального національного доходу на 14 %. Найпростішим показником якості робочої сили є рівень освіти. Зараз не менше 4/5 американської робочої сили мають освіту не нижче середньої школи. Спостерігається тенденція росту частки працівників з вищою і середньою спеціальною освітою.

До 1991 року українська наука була також на передових рівнях світової науки. Наукова продукція України у 1990 році становила 30% від усієї наукової продукції СРСР. У цей час бюджетні видатки на науку становили 5% державного бюджету. У 2003 році в бюджеті України на науку заплановано 0,3% видатків. Закономірно, що сьогодні науковий потенціал держави наближається до нуля. Незважаючи на те, що за останні десять років в Україні кілька тисяч науковців захистили кандидатські дисертації, кількість активно працюючих у країні кандидатів наук зменшилась на п’ять з половиною тисяч. Допоміжний науковий персонал за час реформи зменшився майже вдвоє: з 62,8 до 33,8 тисяч.

Рис. 3. 6 Динаміка чисельності кандидатів наук в Україні, які виконували науково-технічні роботи

У зв’язку з від’їздом за кордон значної кількості молодих науковців, держава зіткнулася з проблемою швидкого старіння власних наукових кадрів – кількість кандидатів наук похилого віку (понад 60років) зросла удвічі.

Таким чином, можемо зробити висновок, що наука в світі безперервно прогресує і удосконалюється, виходить на передові рубежі виробництва, чого, на жаль, не можна сказати про сьогоднішню Україну.

Розподіл ресурсів. Покращення розподілу ресурсів означає, що робоча сила перерозподіляється із відносно низькопродуктивних галузей у більш продуктивні. Наприклад, перерозподіл робочої сили із сільського господарства в промисловість. В сільському господарстві продуктивність значно нижча (фондоозброєність у промисловості в декілька разів вища). В результаті переміщення загальний показник продуктивності праці в цілому народному господарстві зростає.

Декілька слів необхідно сказати про фактори, які сповільнюють економічне зростання. До них відносяться закони про охорону праці, охорону довкілля. З точки зору соціальної – це засоби, які направлені на збереження здоров'я людей. Хоча з точки зору потреб бізнесу ці затрати зменшують інвестиції. Соціально направлена держава, безумовно, буде приймати закони, які в даному випадку будуть стримувати темпи економічного зростання. Адже це принесе більше користі людині, ніж певна кількість додаткових матеріальних благ.

Серед інших факторів, які негативно впливають на економічне зростання, можна назвати такі, як недобросовісне ставлення до праці, господарські злочини, страйки, несприятливі погодні умови, політична нестабільність, а також бідність природних ресурсів. Хоча досвід Японії засвідчує, що останнє можна компенсувати іншими факторами.