47. Основні вимоги до проведення обстеження дітей з порушеннями зору.

Об єктом обстеження є незряча дитина, слабозора дитина, дитина з амбліопією та косоокістю.

У першу чергу слід звернути увагу на рівень рухового розвитку та рівень сформованості комунікації, що є свідченням ступеня сформованості соціального розвитку.

Проблема соціалізаціх таких дітей є найважливішою в їх абілітації.

Специфічні вимоги до організації та проведення обстеження дитини з порушеннями зору:

1. Відповідність освітлення (загальна освітленість 100 люкс, на робочому столі 400-500 люкс).

2. Обмеження безперервного зорового навантаження (5-10 хв. у молодшому і середньому дошкільному віці і 15-20 хв. у старшому дошкільному і молодшому шкільному віці). Режим зорового навантаження встановлюється офтальмологом.

3. Зміна виду діяльності на непов язану із зоровим напруженням

4. Особливі вимоги до наочності (стимульного матеріалу): контрастність пропонованого зображення відносно фону 60-100%, краще чорне на білому;

- пропорційність співвідношення за величиною у відповідності зі співвіднесенням реальних предметів;

- співвідношення з реальними кольорами предметів;

- високий кольоровий контраст (80-90%);

- чітке виділення ближнього, середнього і дальнього планів.

Розмір, пропонованих предметів визначається в залежності від віку дитини і її зорових можливостей, які уточнюються спільно з лікарем.

Відстань від очей дитини до стимульного матеріалу не повинна перевищувати 30-33 см, а для сліпих дітей в залежності від гостроти залишкового зору.

Фон має бути розвантаженим від деталей.

У кольоровій гамі бажане використання жовто-червоно-оранжевих та зелених тонів.

Особливості аналізу результатів психодіагностичного обстеження:

1. При використанні методик, основаних на рухових навичках слід враховувати не швидкість і точність рухів, а результативність виконання завдання і час на виконання завдання збільшують.

2. При використанні методик, основаних на мовленнєвому матеріалі слід з я сувати чи сформовані у дитини реальні уявлення, які пред явлені даним словесним матеріалом.

3. При використанні методик, пов язаних з елементами малювання слід з ясувати, чи сформовані у дитини уявлення про предмет і наскільки дитина знає характеристики предмета, які треба зобразити.

4. При використанні методик, пов язаних із зоровим аналізом і синтезом просторових співвіднесень об єктів, з ясовується чи сформовані знання форм об єктів.

Стандартизовані діагностичні методики, адаптовані для роботи з дітьми з порушеннями зору:

- коробочка форм;

- пірамідка;

- мисочка;

- розрізані картинки;

- конструювання за зразком;

- вільний малюнок;

- малюнок людини;

- домальовування фігур;

48. Основні вимоги до проведення обстеження дітей з порушеннями слуху.

Цей тип розвитку належить до дифіцитарного типу дизонтогенезу. Первинне порушення слухового сприймання призводить до недорозвитку мовлення, уповільнення розвитку мислення та пам’яті. При цьому уповільнюється формування складних міжфункціональних взаємозв’язків та ієрархічних координацій.

Об єм зовнішніх впливів на дитину звужується, взаємодія з середовищем збіднюється.

Як наслідок – психічна діяльність дитини спрощується, реакції на зовнішні впливи стають менш складними і різноманітними. Спостерігаєтсья нерівномірність у розвитку наочних та понятійних форм мислення, письмове мовлення переважає над усним.

Характерна асинхронія у розвитку перцептивних систем (підвищена чутливість шкіри). За умови правильно організованого навчання і виховання компенсаторно розвивається зорове сприймання.

Для діагностики дітей з порушеннями слуху необхідний систематичний підхід, врахування структури порушення в цілому, всебічне обстеження психіки дитини (мовлення, пізнавальні процеси, емоційно-вольова сфера, особистісні особливості).

Крім того, обов язково треба мати інформацію про:

1. Сім’ю (склад, освіта батьків, наявність інших дітей, чи є у найближчих родичів порушення слуху).

2. Протікання внутрішньоутробного періоду розвитку.

3. Особливості психічного розвитку дитини від народження до моменту обстеження.

4. Характер спеціальної педагогічної допомоги, яку отримувала або отримує дитина.

5. Умови навчання та виховання.

6. Стан слуху (за результатами аудіометрії.

Специфічність завдань психодіагностичного обстеження дітей з порушеннями слуху залежить від віку і періоду психічного розвитку.

У ранньому, дошкільному, молодшому шкільному віці особливу увагу слід приділяти особливостям розвитку мовлення та пізнавальної сфери. У першу чергу, формуванню взаємодії між мисленням та мовленням, розвитку рухів.

У підлітковому та ранньому юнацькому віці за умови правильної оранізації навчання спостерігається відставання у розвитку найбільш складних пізнавальних процесів, формування яких залежить від рівня розвитку словесної сфери. Це словесна пам ять, абстрактно-понятійне мислення, уява.

У підлітків і юнаків з порушеннями слуху зберігаються деякі труднощі у розвитку рухової сфери (уповільнення темпу виконуваних рухів, оволодіння руховими навичками, збереження статичної та динамічної рівноваги), які необхідно враховувати при профорієнтації.

Крім того, у цьому віці великого значення має розвиток особистості та самосвідомості як факторів, що впливають на ступінь компенсації даного порушення та визначають соціально-трудову адаптацію.

У ході проведення психодіагностики важливо відмежовувати порушення слуху від розумової відсталості, виявляти первинний дефект при складному порушенні.

При цьому обов язково враховується структура порушення, ступіть, час страти слуху.

Методи:

1. Спостереження (особливо у немовлячому та ранньому дитячому віці).

Спостерігають за зовнішніми компонентами поведінки. А саме:

- руховими складовими практичних і гностичних дій;

- за рухами тіла і його частин;

- за мімікою і пантомімікою;

- зовнішніми проявами вегетативних реакцій

- вокалізаціями, мовленнєвими актами, їх характером, змістом, спрямованістю, тривалістю;

- фонетичними, граматичними, лексичними особливостями мовлення.

При проведенні психолого-педагогічного вивчення дітей з порушеннями слуху 3-4 років слід враховувати такі фактори:

1. Розвиток спілкування, а саме:

- дословесних форм;

- вокалізації;

- міміки;

- жестів;

- поглядів;

- рухів тіла.

При чому, у перші 2-3 роки життя розвиток мовлення глухих та слабочуючих дітей схожий.

2. Ступінь розвитку слухового сприймання (на основі даних аудіологічного обстеження) та користування залишковим слухом у побуті.

Перевіряємо реакцію на звук іграшки, музичних інструментів (гармошка, свисток, дзвоник). Коли дитина стоїть обличчям до нас та спиною до нас.

Перевіряємо реакцію на шепіт на відстані 5-6 м; реакцію на звичайне і голосне мовлення.

3. Особливості розвитку рухів:

- неможливість тримати голову

- невелика затримка розвитку прямостояння

- відсутність реакції на колихання

- труднощі збереження рівноваги

- недостатність координації рухів

- відставання у рзвитку дрібної моторики, диференціації рухів

- шаркання ногами при ходьбі

- велика кількість звуків при виконанні побутових дій з предметами.

4. Характер наслідування (уповільнений).

5. Реакції на схвалення та невдачі.

Діти з порушеннями слуху мало реагують на оцінку їх дій, не чекають її, не розуміють зразків дій і поступово виникає зайва орієнтація на реакцію дорослого стосовно правильності виконання тих чи інших дій, що відволікає дитину від дій з предметами.

6. Уявлення про самого себе.

Діти з порушеннями слуху значно пізніше показують себе і частини тіла.

2. Експериментальні психологічні методики (експеримент, тести).

Особливості:

- інструкція подається у невербальній формі або за допомогою жестового мовлення, у більш старшому віці – письмово;

Обстежуються:

- сприймання;

- предметні дії;

- конструювання;

- образна і словесна пам ять;

- просторові та часові уявлення;

- усі види мислення.

3. Аналіз продуктів психічної діяльності.

Особлива увага звертається на самостійність створення продукту: аплікації, малюнка, виробів з пластиліну, конструювання, письмових робіт, елементів трудової діяльності.

При складанні заключення (психологічної характеристики) відображаються:

- рівень інтелектуального та мовленнєвого розвитку;

- особливості провідного виду діяльності;

- особливості розвитку особистості;

- реакції на схвалення;

- емоційні стани;

- самооцінка;

- ступінь втрати слуху;

- рівень розвитку рухової сфери;

- наявні вторинні порушення.