
- •Асиміляційні тканини
- •Анатомічна будова стебла
- •Первинна будова стебла
- •Вторинна будова стебла дводольних трав'янистих рослин
- •Анатомічна будова листка
- •Анатомічна будова кореня
- •Первинна будова кореня
- •Анатомічні особливості різних типів коренів
- •Анатомічна будова насінини
- •Анатомічна будова плодів
- •Словник термінів
Анатомічна будова кореня
Корінь - осьовий орган, який має радіальну симетрію і росте в довжину доки зберігається апікальна меристема. Це вегетативний орган рослини, що виконує функцію поглинання із ґрунту води і мінеральних речовин, закріплення рослини в ґрунті та підтримання надземних органів у певному просторовому положенні.
Важливою функцією кореня є також запасання поживних речовин. Речовини, що синтезовані в надземних фотосинтезуючих частинах рослин, пересуваються флоемою в запасаючі тканини кореня. Ці речовини лише частково використовуються коренем, пізніше вони розщеплюються і повертаються флоемою до надземних органів.
Крім запасних речовин, у корені багатьох рослин накопичуються речовини вторинного синтезу, наприклад алкалоїди, глікозиди, смоли тощо. У коренях виявлено також значну синтезуючу діяльність.
Ці функції визначають загальні риси організації кореня. Кореню притаманні інтенсивне галуження і велика зовнішня поверхня, що дає змогу повніше використовувати ґрунтовий простір і полегшує процес всмоктування води. У внутрішній структурі кореня важливе місце займають спеціалізовані поглинальна і провідна тканини.
Коренева система рослин здатна вбирати не тільки розчинені та адсорбовані речовини. Вона активно виділяє вуглекислий газ, органічні кислоти, амінокислоти, слизи. Все це створює сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів у ґрунті в зоні кореневих волосків і допомагає засвоєнню важкорозчинних сполук.
Не всі частини кореня виконують однакові функції, тому й мають різну будову. У молодих ділянках з первинною будовою відбувається ріст та вбирання з ґрунту води і розчинених мінеральних сполук. Старіша частина кореня, яка вкрита екзодермою, води практично не поглинає, але має значення для утворення бічних коренів і механічного закріплення рослин у ґрунті.
Зони кореня. З самого початку, під час проростання насінини, зародковий корінець повністю складається з меристематичної тканини. У міру росту в ньому диференціюються різні тканини, а наймолодша частина знаходиться на самому кінчику, де розташований конус наростання кореня, його точка
росту, або апікальна меристема. На відміну від стебла апікальна меристема кореня закладається ендогенно, трохи глибше самих зовнішніх шарів кінчика зародкового корінця. Це є пристосуванням до умов росту кореня, які відрізняються від умов росту стебла. Корінь, що росте, незважаючи на контакт з твердими ґрунтовими частинками, зберігає непошкоджени- ми наймолодші меристематичні клітини апекса.
Точка
росту кореня вищих рослин диференціюється
на три зони: дерматоген, периблему і
плерому (рис. 97).
З дерматогену пізніше формується ризодерма - тканина, яка має спільне походження з чохликом і являє собою ніби самий внутрішній його шар. Периблема дає початок первинній корі кореня, а плерома - осьовому (центральному) циліндру.
У однодольних типовий кореневий апекс відрізняється від описаного тим, що нижні ініціалі утворюють тільки чохлик, а ризодерма диференціюється із самого зовнішнього шару периблеми.
На поздовжньому зрізі молодого кореня спостерігається певна зональна послідовність розташування його гістологічних елементів (рис. 98). На самому кінчику добре помітний кореневий чохлик, який прикриває конусоподібну апікальну меристему з групою ініціальних клітин.
Кореневий чохлик - спеціалізоване утворення кореня, основна функція якого захищати кореневу меристему та полегшувати проникнення кореня в Грунт під час його росту. Інша важлива функція, що характерна для кореневого чохлика, пов'язана з присутністю в його клітинах значної кількості ве-
ликих крохмальних зерен. Вважають, що завдяки особливому розташуванню і здатності до пересування під впливом гравітації, крохмальні зерна в клітинах чохлика беруть участь в геотропічній реакції кореня, виконуючи функцію статолітів.
Виконання
цих різних функцій пов'язане з різними
комплексами клітин, із яких складається
кореневий чохлик. Зміни функцій і
відповідні структурні перебудови
клітин відбуваються під час їхнього
розвитку із меристематичних ініціалей.
Різні зони кореневого чохлика розглядають
як особливі тканини, для яких характерні
певні ознаки будови і функцій, хоча,
насправді вони є лише послідовними
стадіями розвитку тих самих клітинних
комплексів.
У кореневому чохлику більшості рослин за топографічною ознакою розрізняють медіанну зону - колонку, або колумелу і периферійну зону. Клітини колумели розташовані рядами і мають правильну форму. В периферійній зоні форма клітин змінюється залежно від їхньої локалізації, наприклад на бічних ділянках, що межують з протодермою кореня, клітини кореневого чохлика витягнуті в напрямку поздовжньої осі кореня.
За функціональною ознакою в колумелі виділяють центральну частину (корпус). Вважають, що ця зона чохлика є відповідальною за певні етапи геотропічної реакції кореня. Зовнішні клітини колумели, разом з клітинами периферійної зони, створюють захисний футляр, який оточує не лише центральну частину колумели, а й кореневу меристему.
Виконання захисної функції пов'язане, насамперед, з продукуванням периферійними клітинами чохлика слизу, що визначає основний напрямок їхнього метаболізму.
Клітини колумели мають циліндричну форму і специфічну полярність в розташуванні органел. Ядро розташоване в верхній половині клітини, преважно в одному із її кутів, а амілопласти групуються в одному із нижніх кутів.
У
більшості рослин амілопласти містять
багато крохмальних зерен, що щільно
примикають одне до одного, завдяки
чому вони мають форму багатогранників.
Амілопласти здатні переміщатися в
клітинах під впливом гравітації (рис.
99). За нормального (вертикального)
положення кінчика кореня амілопласти
в клітинах розташовані з боків від
площини симетрії дзеркально. При цьому
кожна група амілопластів тисне на
скупчення елементів ендоплазматичного
ретикулума, які розташовані поблизу
дистальної поперечної стінки. За
вертикального положення кореня цей
тиск рівномірно розподіляється між
клітинами корпусу колумели (центральної
статенхіми). У разі зміни положення
кореня на горизонтальне, тиск амілопластів
на ендоплазматичний ретикулум
розподіляється асиметрично: в одних
клітинах тиск продовжується, в інших
- припиняється внаслідок зміни
взаємного розташування органел.
Порушення симетрії в розташуванні амілопластів і ендоплазматичного ретикулума і, пов'язану з цим, можливу зміну їхньої взаємодії, вважають рушійною силою для здійснення геотропічної реакції кореня.
Клітини периферійної зони чохлика секретують слиз. Склад слизу неоднаковий у різних рослин. В утворенні слизу беруть участь амілопласти і апарат Гольджі. Крохмаль амілопластів розглядають як джерело вуглеводів для формування слизу, а апарат Гольджі виконує синтетичну, транспортну та секреторну функції. Під час виконання секреторної функції клітинами пери-
ферійної зони в них ЗМІНЮЄТЬСЯ розташування амілопластів: вони вже не скупчуються в кутах, а розташовані рівномірно навколо ядра (рис. 100).
Поверхневі
клітини кореневого чохлика хоч і
стираються, але зсередини поступово
відновлюються твірною тканиною.
Кореневого чохлика немає в рослин,
що живуть напів- паразитично, наприклад
у омели, та у деяких водних рослин.
Походження кореневого чохлика у різних рослин неоднакове. У деяких рослин у корені утворюється ініціальний
шар клітин - каліптроген, який поновлює кореневий чохлик із середини у міру того, як його зовнішні частини відмирають. В інших випадках чохлик наростає поділом клітин дерматогену або зовнішніх шарів периблеми. Нарешті, він може утворюватися безпосередньо з клітин меристеми кореня.
Такої захисної тканини на конусі наростання стебла немає, оскільки цей орган не потребує її.
За клітинами зони поділу знаходиться зона росту, або розтягнення довжиною лише декілька міліметрів, в якій здійснюється істотне видовження утворених точкою росту кореня клітин і диференціація перших флоемних елементів.
Саме ріст клітин у цій зоні зумовлює основне видовження органа. Оскільки ріст в довжину відбувається тільки біля кінчика кореня, лише невелика частина постійно просувається в ґрунті. У цій зоні клітини майже перестають ділитись. Вона розташована на відстані 1,5-2 мм від кінчика кореня.
Дещо вище (приблизно 1 см від апекса) з певних клітин ризодерми утворюються численні кореневі волоски, а в осьовому циліндрі кореня - перші провідні елементи ксилеми. Цю зону називають зоною поглинання, або зоною
кореневих волосків. Згодом кореневі волоски разом з клітинами ризодерми відмирають, а в перициклі закладаються бічні корені. Ця зона виконує переважно функцію проведення. Інколи її ще називають зоною бічних коренів.
На ділянках кореня, де відмирають волоски, спостерігається відмирання ризодерми (епіблеми), яку замінює ефективніша покривна тканина - екзодерма.