1. Які відеоігри ви знаєте? з якою метою використову­ються відеоігри?

2. Щ о таке засоби мультимедіа? Які вони надають можливості?

3. Яким вимогам повинна відповідати апаратна час­тина комп’ютера, що використовується для ігор?

3.6. Що таке навчальні програми

При застосуванні навчальних програм комп’ютер стає активним помічником у процесі навчання.

Навчальні програми призначені для набуття знань і навичок у конкретних галузях.

Наприклад, шкільні навчальні програми дозволяють:

на уроці географії — скласти карту частин світу і міст, просте­жити за розташуванням гірських хребтів, озер, річок;

н а уроці біології — подивитись, як виглядають різні рослини та тварини; дізнатися про їх еволю­цію і особливості поведінки; на уроці астрономії — побачити різні сузір’я і рух зірок на ніч­ному небосхилі;

на уроці фізики — відтворити різні фізичні досліди та вимірю­вання і зрозуміти зміст процесів, що відбуваються;

на уроці математики — побудувати на екрані графіки функцій і побачити закономірності, описувані формулами;

на уроці інформатики — дізнатися про принципи роботи ком­п’ютера і навчитися користуватися ним.

Н авчальні програми застосовуються не тільки в школах. Так само, як і відеоігри, сучасні навчальні програми дозволяють від­творити на екрані ситуації, що наближені до реальності, і вико­ристовуються як тренажери під час підготовки спеціалістів най­різноманітніших професій.

Найпопулярнішими є програ­ми вивчення іноземних мов. У процесі навчання користувач за допомогою мікрофону веде з ком- п’ютером розмову тією мовою, яку він вивчає. Комп’ютер «відповідає» на безпомилкові фрази або виправляє помилки в побудові фраз та у вимові слів. Навчальні тексти «вимовляються» комп’ютером з різною швидкістю і су­проводжуються відеофільмом на екрані. При цьому набуваються знання з граматики і навичок у розмовній мові.

Більшість навчальних програм має декілька рівнів складності і методів навчання. Залежно від своєї початкової підготовки ко­ристувач вибирає рівень і найбільш придатний для нього метод навчання. Оцінювання знань користувача на будь-якому етапі на­вчання відбувається за відповідною до цього етапу системою тестів. Навчальна програма обробляє результати тестування і видає користувачеві рекомендації щодо подальшого навчання.

С учасні навчальні програми використовують засоби мульти- медіа і, таким чином, ставлять певні вимоги до апаратної частини комп’ютера. Для цього вони потребують наявності дисководу для CD-ROM, достатнього об’єму оперативної пам’яті і вдосконалених відеоадаптерів, мікрофону, звукової карти, колонок тощо.

1. Що таке навчальні програми?

2. Наведіть приклади використання навчальних про­грам.

3. Я кою має бути апаратна частина комп’ютера для використання навчальних програм?

3.7. Що таке мови програмування

3.7.1. Для чого потрібні мови програмування

Процес роботи комп’ютера полягає у виконанні програми, тобто набору цілком визначених команд, що надходять у визначеному порядку. Машинний код команди, що складається з нулів та оди­ниць, указує, яку саме дію має виконати ЦП. Отже, щоб задати комп’ютеру послідовність дій, які він має виконати, треба задати послідовність двійкових кодів відповідних команд. Програми в машинних кодах містять у собі тисячі команд. Писати такі програми — це дуже складна і кропітка робота. Програмісту для цього слід було б пам’ятати не тільки комбінацію нулів та оди­ниць двійкового коду кожної команди, але й двійкові коди адрес даних, що використовуються під час її виконання. Набагато простіше написати програму якоюсь мовою, що більш наближена до природної людської мови, а перекладання цієї програми на машинні коди доручити комп’ютеру. Так з’явилися мови, що призначені спеціально для написання програм,— мови програ­мування.

Є багато різних мов програмування. Взагалі, для розв’язання більшості задач можна використовувати будь-яку з них. Досвід­чені програмісти знають, якою мовою найліпше користуватися для розв’язання кожної конкретної задачі, оскільки кожна з цих мов має свої можливості, орієнтована на певні типи задач, має свій спосіб описування понять і об’єктів, використовуваних під час розв’язання задач.

Всі існуючі мови програмування можна поділити на дві групи: мови низького рівня і мови високого рівня.

До мов низького рівня належать мови асемблера (від англ. to assemble — складати, компонувати). У мові асемблера вико­ристовуються символьні позначення команд, які легко зрозумі­ти і запам’ятати. Замість послідовності двійкових кодів команд записуються їх символьні позначення, а замість двійкових ад­рес даних, використовуваних під час виконання команди,— сим­вольні імена цих даних, які вибирає програміст. Іноді мову асемб­лера називають мнемокодом або автокодом.

Більшість програмістів при складанні програм користують­ся мовою високого рівня. Вона, як і звичайна людська мова, має свій алфавіт — багато символів. З цих символів складаються так звані ключові слова мови. Кожне з ключових слів виконує свою функцію так само, як і в звичній для нас мові слова, що складені з літер алфавіту, можуть виконувати функції різних частин мови. Ключові слова зв’язуються одне з одним в речен­ня за певними синтаксичними правилами мови. Кожне речен­ня визначає певну послідовність дій, які мусить виконати ком­п’ютер.

Мова високого рівня виконує роль посередника між людиною і комп’ютером, надаючи людині можливість спілкуватися з ком­п’ютером у більш звичний для неї спосіб. Часто така мова до­помагає вибрати правильний метод розв’язування задачі.

П ередусім, ще до написання програми мовою високого рів­ня програміст мусить скласти алгоритм розв’язання задачі, тобто поетапний план дій, які треба виконати для розв’язання цієї задачі. Через це мови такого типу часто називають алго­ритмічними мовами. Поняття алгоритму розглядатиметься в главі 7.

1. Чому виникли мови програмування?

2. На які дві основні групи поділяються всі мови про­грамування?

3. Наведіть приклади мов низького рівня.

4. Чим відрізняється мова асемблера від мови машин­них кодів?

5. Що є спільного між мовою високого рівня і звичай ною мовою?

6. Чому більшість мов високого рівня називають алго­ритмічними?

3.7.2. Які існують мови програмування

Мови високого рівня почали створюватися програмістами вже з середини 50-х років. Однією з перших мов такого типу стала мова Фортран (англ. FORTRAN від FORmula TRANslator —- перекладач формул). Для чого призначена ця мова — зрозуміло вже з її назви. Так само як і перші обчислювальні машини, ця мова призначалася переважно для проведення природничо-науко­вих та математичних розрахунків. У вдосконаленому вигляді ця мова збереглася дотепер. Серед сучасних мов високого рівня вона є однією з найвикористовуваніших при проведенні наукових досліджень.

Слідом за Фортраном у 1957 році була створена мова Алгол (англ. ALGOL від ALGOrithmic Language — алгоритмічна мова). Ця мова так само, як і Фортран, призначалася для розв’язу­вання науково-технічних задач. Вона, окрім того, застосовува­лась як засіб вивчення основ програмування — мистецтва скла­дання програм.

У 1959—1960 роках було розроблено мову Кобол (англ. CO­BOL від СОттоп Business Oriented Language — загальна мова, орієнтована на бізнес). Ця мова призначалася для розв’язуван­ня задач бізнесового характеру, оброблювання даних для банків, страхових компаній та інших подібних установ.

Майже водночас із Коболом у Массачусетському технологіч­ному інституті було створено мову Лісп (англ. LISP від LISt Processing — оброблювання списків). Ця мова широко викорис­товується для оброблення символьної інформації і застосовуєть­ся для створення програмного забезпечення, що імітує діяльність мозку людини.

У середині 60-х років (1966 р.) у Дартмутському коледжі (США) було створено мову Бейсік (англ. BASIC від Beginner's All-purpose Symbolic Instruction Code — універсальний симво­лічний код інструкцій для початківців). В основу Бейсіка було покладено мову Фортран. Завдяки простоті мови Бейсік багато хто з програмістів починають свій шлях у програмуванні саме з неї.

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років з’явилася мова ті (англ. FOURTH¹ — четвертий). Цю мову почали застосо­вувати в задачах_? пов’язаних із керуванням різними системами, вже по тому, як її автор Чарльз Мур склав цією мовою програ­му, що була призначена для керування радіотелескопом Аризон- ської обсерваторії.

Мова Паскаль, що з’явилася в 1971 році, була названа так на честь видатного французького математика XVII століття, ви­нахідника першої в світі арифметичної машини Блеза Паскаля. Цю мову було створено швейцарським вченим, фахівцем у га­лузі інформатики Ніклаусом Віртом, як мову саме для навчання методам програмування. Мова Паскаль навчає не тільки правиль­ному написанню програми, але й тому, як правильно розроблю­вати метод розв’язання задачі, підбирати способи подання і ор­ганізації даних, що використовуються в задачі. З 1983 року мову Паскаль було введено в навчальні курси інформатики се­редніх шкіл СІЛА.

На основі мови Паскаль наприкінці 70-х років було створено мову Ада, яку так назвали на честь обдарованого математика Ади Лавлейс (Огасти Ади Байрон — дочки великого англійського по­ета Дж. Байрона). Саме вона в 1843 році змогла пояснити світові можливості Аналітичної машини Чарльза Беббіджа (див. гл. 1, § 3). Мову Ада було розроблено на замовлення Міністерства обо­рони СІЛА і спочатку вона призначалася для розв’язування за­дач, пов’язаних із керуванням космічними польотами. Ця мова застосовується в задачах керування бортовими системами косміч­них кораблів, системами забезпечення життєдіяльності космонав­тів у польоті, складними технологічними процесами.

Популярною серед програмістів є мова Сі (С — літера англій­ського алфавіту), яку створено в 1972 році Деннісом Ритчі. Спо­чатку мова Сі призначалася для написання програм операційної системи UNIX. І операційна система UNIX, і її прикладні про­грами написані мовою Сі. Ця мова дозволяє писати гнучкі про­грами, що використовують усі можливості сучасних персональ­них комп’ютерів.

Ще одну мову, яка вважається мовою майбутнього, було ство­рено на початку 70-х років групою фахівців Марсельського університету. Це мова Пролог. Свою назву вона отримала від слів «Програмування мовою ЛОГіки». Основою цієї мови є закони математичної логіки. Так само як і мова Лісп, Пролог застосо-

вується, головним чином, при проведенні досліджень в області програмної імітації діяльності мозку людини. На відміну від описуваних вище мов ця мова не є алгоритмічною. Вона нале­жить до так званих дескриптивних (від англ. descriptive описовий) —описових мов. Дескриптивна мова не вимагає від програміста розроблювання всіх етапів розв’язання задачі. За­мість цього, відповідно до Цравил такої мови, програміст мусить описати базу даних, що відповідає розв’язуваній задачі, і пере­лік тих питань, на які потрібно знайти відповіді з використан­ням цієї бази.

В останні десятиріччя в програмуванні набув значного розвит­ку об’єктно-орієптований підхід. Це метод програмування, який імітує реальну картину світу: інформація, що використо­вується для розв’язування задачі, подається у вигляді великої кількості взаємодіючих об’єктів. Кожний з цих об’єктів має свої властивості та способи поведінки. Взаємодія об’єктів здійснюється за допомогою передавання повідомлень: кожний об’єкт може одержувати повідомлення від інших об’єктів, запам’ятовувати інформацію та опрацьовувати її певним способом і, в свою чер­гу, надсилати повідомлення. Так само, як і в реальному світі, об’єкти зберігають свої властивості та поведінку в сукупності, наслідуючи частину з них від батьківських об’єктів.

Ідеологія об’єктно-орієнтованого підходу використовується практично в усіх сучасних програмних продуктах, включаючи операційні системи.

Перша об’єктно-орієнтована мова Simula-67 була створена як засіб моделювання роботи різних приладів та механізмів. Біль­шість сучасних мов програмування — об’єктно-орієнтовані. Се­ред них такі останні версії мови як Turbo-Pascal, C++, Ада та ін. Широко використовуються системи візуального програмуван­ня Visual Basic, Visual C++, Delphi та ін. Вони дають можли­вість створювати складні прикладні пакети, які мають простий та зручний інтерфейс для користувача.

1. Я кі мови високого рівня ви знаєте?

2. Для розв’язування якого типу задач призначена кож­на з мов програмування: Фортран, Кобол, Лісп, Бейсік, Паскаль, Ада, Сі, Пролог?

3. Чим дескриптивна мова відрізняється від алгорит­мічної? Наведіть приклад дескриптивної мови.

4. У чому суть об’єктно-орієнтованого підходу в про­грамуванні?

3.7.3. Що таке компілятор. Що таке інтерпретатор

Створити мову, якою зручно писати програми, — це ще не все, бо для кожної мови потрібен свій перекладач. Такими перекла­дачами є спеціальні програми-транслятори.

Транслятор — це програма, яка призначена для перекладу текста програми з однієї мови програмування на іншу. Процес перекладання називається трансляцією.

Тексти вихідної та результуючої програм містяться в пам’яті ком­п’ютера.

Прикладом транслятора е компілятор.

Компілятор — це програма, що призначена для перекладу про­грами, яка написана мовою високого рівня, у програму в машин­них кодах. Процес такого перекладання називається компіля­цією.

Компілятор створює закінчений результат — програму в машин­них кодах. Потім ця програма виконується. Скомпільований варіант вихідної програми можна зберігати на диску. Для по­вторного виконання вихідної програми компілятор вже не по­трібен. Досить завантажити з диска в пам’ять комп’ютера ском­пільований перед цим варіант і виконати його.

Існує ще інший спосіб поєднання процесів трансляції та ви­конання програми. Він називається інтерпретацією. Суть про- цеса інтерпретації полягає ось у чому. Спочатку перекладають

у машинні коди, а потім виконують першу команду програми. По закінченні виконання першої команди починається перекла­дання, а потім і виконання другої команди, і так далі. Керує процесом інтерпретації протр&ма-інтерпретатор.

Інтерпретатор — це програма, що призначена для покоманд- них трансляцій та виконання вихідної програми. Такий процес називається інтерпретацією.

У процесі трансляції відбувається перевірка вихідної програ­ми на відповідність правилам використаної в ній мови. Якщо в програмі знайдено помилки, транслятор виводить повідомлення про них на пристрій виведення (як правило, на екран дисплея).

Інтерпретатор повідомляє про знайдені ним помилки після трансляції кожної команди програми. Це значною мірою полег­шує процес пошуку та виправлення помилок у програмі, але сут­тєво збільшує час трансляції. Компілятор транслює програму на­багато швидше, ніж інтерпретатор, але повідомляє про знайдені ним помилки після завершення компіляції всієї програми. Зна-

йти та виправити помилки в цьому разі важче. Через це інтер­претатори розраховані, в основному, на мови, що призначені для навчання програмуванню, і використовуються програмістами-по- чатківцями. Більшість сучасних мов призначена для розроблен­ня складних пакетів програм і розрахована на компіляцію.

Іноді одна й та сама мова може використати і компілятор, і інтерпретатор. До таких мов належить, наприклад, Бейсік.

Я к правило, програми-компілятори і програми-інтерпретато- ри називаються так само, як і мови, для перекладу з яких вони призначені. Слова Паскаль, Ада, Сі можна сприймати і як на­зви мов,'і як назви відповідних програм.

1. Що таке транслятор? Для чого він використову­ється?

2. Що таке компілятор? Як здійснюється процес ком­піляції?

3. Що таке інтерпретатор? Як здійснюється процес інтерпретації?

4. Чим відрізняється процес компіляції від процесу ін­терпретації?

5. Коли зручніше користуватися компіляторами, а ко­ли— інтерпретаторами?

3.8. Що таке штучний інтелект

Під штучним інтелектом розуміють область інформатики, за­дачею якої є моделювання інтелекту людини штучним способом.

Започаткував роботи в цій галузі Норберт Вінер. Під час Дру­гої світової війни він брав участь у створенні системи керуван­ня вогнем зенітних гармат. Стрільбу зенітних гармат удалося зро­бити ефективнішою, використовуючи в системах їх наведення принцип зворотного зв’язку: наведення гармат постійно зміню­валося відповідно до зміни курсу літака, що летить. Принцип зворотного зв’язку використовується живими істотами для при­стосування до навколишнього середовища і досягнення своєї мети. Застосування систем керування зі зворотним зв’язком при моделюванні мислення людини привело до створення науки, що називається кібернетикою (від грецьк. kybernetike — мистецт­во керування).

Кібернетика — це наука про загальні закономірності процесів керування, збері­гання, переробки і передачі інформації в машинах, живих істотах і суспільстві.

Вінер писав: «Всі машини, що претендують на «розумність»_х мусять бути здатними йти до певної мети і пристосовувати­ся, тобто навчатися».

Найвагомішим практичним результатом у цій галузі є створення експертних систем Ш програм, що імітують роботу людини- егсперта в певній предметній галузі.

Під керуванням експертної системи комп’ютер, використову­ючи інформацію про предметну галузь, робить логічні висновки і складає відповіді на запитання так, як це робила б людина-екс- перт у цій галузі.

Будь-яка експертна система складається з трьох основних частин — бази даних, бази знань і програм логічного висновку. База даних містить у собі інформацію про поняття і об’єкти предметної галузі. База знань — інформацію про їх поведінку і способи взаємодії. Аналіз конкретної ситуації, логічні виснов­ки та складання відповідей на запитання виконують програми логічного висновку. Робота цих програм побудована на принци­пах роботи інтелекту людини.

Експертна система — це система, що містить у собі інфор­мацію про поняття і об’єкти певнсіі предметної галузі, інфор­мацію про їх поведінку і способи взаємодії, та програми логічного висновку; вона призначається для імітації роботи людини-екс- перта в цій галузі.

З допомогою експертних систем визначають діагнози захворю­вань, знаходять родовища корисних копалин, визначають причи­ни збоїв у роботі приладів та механізмів.

Багато навчальних програм (див. гл. З, п. 3.6) побудовано на базі експертних систем.

У процесі роботи з експертною системою користувач має мож­ливість поповнювати базу даних і базу знань — «навчати» сис­тему. Експертна система в своїй роботі використовує ту базу знань, що була закладена в неї при її розробленні і поповнена в процесі експлуатації. Це — знання та досвід людей-фахівців у конкретній галузі. Набути своїх власних знань без допомоги людини експертна система не здатна. Отже, експертній системі бракує головного, властивого кожній розумній істоті,— здатності до самонавчання, тобто до навчання на власному досвіді.

Д ля створення самонавчаючихся інтелектуальних систем по­чали робити спроби моделювання діяльності мозку як біологічної системи, що реагує на різні подразники і враховує досвід своїх реакцій. Так з’явилися нейронні мережі (від слова нейрон — нервова клітина біологічної системи). Дослідження, що пов’язані з нейронними мережами, почали бурхливо розвиватися. Вони проводяться на стику нейробіології, математики, електроніки і програмування. Внаслідок цих робіт створено системи розпізна­вання образів — системи, що впізнають обличчя, різні сигнали, підписи тощо. За допомогою нейрокомп’ютерів,— комп’ютерів, що використовують нейронні мережі,— вивчається робота нерво­вої системи людини в різних умовах тощо.

1. Що мається на увазі під штучним інтелектом?

2. Що вивчає наука кібернетика?

3. Що таке експертна система?

4. Які задачі можна розв’язувати з допомогою експерт­них систем?

5. З яких частин складається експертна система? Для чого призначена кожна з цих частин?

6. В яких областях людської діяльності вже засто­совують експертні системи?

7. Чому почали поглиблюватися дослідження в області нейронних мереж?

8. Що таке комп'ютерні мережі

Багато сучасних інформаційних технологій засновано на викори­станні комп’ютерних мереж.

Комп'ютерна мережа — це сукупність комп'ютерів, що з'єднані лініями зв'яз­ку і оснащені комунікаційним обладнанням та ПЗ.

Комп’ютери, об’єднані в мережу, мають значно більші можливості, ніж комп’ютери, що працюють окремо. Розглянемо детальніше кожну складову мережі.

Комунікаційне, або мережеве обладнання, — це периферійні при­строї, що здійснюють перетворення сигналів, використаних у комп’ютері, на сигнали, що передаються по лініях зв’язку, і навпаки.

Такими пристроями є модеми (див. гл. 2, п. 4.7) та мережеві адап­тери. Модеми застосовуються при використанні телефонних лі­ній зв’язку, мережеві адаптери — при використанні інших ліній зв’язку.

Лінія зв’язку — це обладнання, з допомогою якого здійснюється з’єднання комп’ютерів у мережу.

Лінії зв’язку, що використовують кабелі для передачі сигналів, називаються проводовими, решта — безпроводовими.

Телефонна лінія — приклад проводової лінії зв’язку. Системи супутникового зв’язку — безпроводові. Лінії зв’язку бувають різні за складністю.

Комунікаційне, або мережеве ПЗ, — це набір програм, що забез­печують роботу мережевого обладнання і обмін інформацією між комп’ютерами в мережі.

Мережеве ПЗ поділяється на дві групи програм. Перша працює з мережею на так званому «низькому рівні». В задачу цих про­грам входить керування мережевим обладнанням з метою пере­творення сигналів з одного виду на інший. Вони нічого не «зна­ють» про структуру інформації, що передається.

«Знання» структури інформації покладено на програми другої групи. Вони працюють з мережею на «високому рівні»: повинні вміти розпізнавати та оброблювати інформацію залежно від її характеру та способу організації.

Всі комп’ютерні мережі поділяються на дві групи — локальні і глобальні мережі.

Локальна мережа об’єднує комп’ютери, що розташовані на не­великій відстані один від одного, і є замкненою системою.

Невеликі відстані між комп’ютерами дають можливість викори­стовувати в локальних мережах звичайні проводові лінії як лінії зв’язку.

Локальна мережа створюється для спільного використання та обміну інформацією між комп’ютерами, спільного використання ресурсів мережі.

Ресурс мережі — це пристрій, що входить до апаратної части­ни якогось із комп’ютерів мережі, доступний і використовува­ний будь-яким користувачем мережі.

Ресурсами мережі можуть бути принтери, сканери, фотонабірні апарати, дискові накопичувачі великої ємності, пристрої резерв­ного копіювання інформації, верстати з числовим програмним керуванням (ЧПК) тощо.

Комп’ютер, який надає свої ресурси для спільного викорис­тання, називається сервером (від англ. to serve — постачати, об­слуговувати). Комп’ютери, що використовують ресурси мережі, називають робочими станціями. Сучасні локальні мережі дуже різноманітні і можуть мати у своєму складі один або декілька серверів, комп’ютерів, які одночасно можуть бути як сервером, так і робочою станцією.

Взаємодія серверів і робочих станцій забезпечується мереже­вим ПЗ кожного комп’ютера мережі. Користувачеві робочої станції доступні ресурси мережі відповідно до заздалегідь обумовлених правил.

Перші локальні мережі з’явилися на початку 80-х років в аме­риканських школах для використання комп’ютерів у процесі навчання. Завдяки наявності мережі учень, який сидить перед екраном комп’ютера, має можливість користуватися тими дани­ми, що містяться на спільному диску, або роздруковувати необ­хідну для нього вихідну інформацію на загальному принтері.

Часто локальні мережі використовуються в системах керуван­ня базами даних, коли необхідно забезпечити швидкий доступ кількох комп’ютерів до однієї бази даних (див. гл. З, п. 3.3), на­приклад, у системах продажу авто-, авіа-, залізничних квитків тощо. Локальні мережі застосовуються і у виробництві для керу­вання виробничим процесом, здійснювання вихідного контролю якості, обліку готової продукції та матеріальних витрат.

Глобальна мережа — це з’єднання локальних мереж і окре­мих комп’ютерів, розташованих на далекій відстані один від одного.

У таких мережах є додаткові пристрої для оброблення вели­ких об’ємів інформації та пересилання її на далеку відстань.

Передусім це сервери глобальних мереж, які є дуже потужни­ми комп’ютерами.

Через великі відстані між комп’ютерами використання про­стих ліній зв’язку в глобальних мережах неможливе. Сучасні глобальні мережі використовують найрозвиненіший у світі зв’я­зок — телефонний. Проте зв’язок між серверами глобальної ме­режі здійснюється не по звичайних телефонних лініях, а по виді­лених лініях або по спеціальних каналах зв’язку.

Виділена телефонна лінія використовується лише для пере­дачі інформації між комп’ютерами в мережі. Вона має високу швидкість передачі та перешкодостійкість. Канали зв’язку мають ті самі властивості, але в них вищі якісні характеристики.

У глобальних мережах все частіше використовуються систе­ми супутникового зв’язку, що значно розширює масштаби та можливості таких мереж.

Щоб користуватися глобальною мережею, комп’ютер повинен мати модем і спеціальне програмне забезпечення.

Сучасні глобальні мережі надають можливість людині, яка сидить перед екраном комп’ютера, ознайомитися з останніми новинами; переглянути будь-яке видання у великій бібліотеці; відвідати відому картинну галерею; довідатися про погоду на завтра на іншому материку; протягом кількох хвилин обмінятися ли­стами з другом, який перебуває на протилежному боці Землі; ді­знатися, де, коли і які цікаві події відбуватимуться, і навіть отримати відповідь на будь-яке запитання, відіславши його прос­то в мережу,— той, хто знає відповідь, надішле її вам. Є мож­ливість для користувачів мережі спілкуватися голосом.

Найбільшою у світі глобальною мережею є мережа Internet. Вона охоплює всі континенти Землі.

Однією з найбільш використовуваних можливостей глобаль­ної мережі є електронна пошта — E-mail (від англ. Electronic mail — електронна пошта). Передусім важливо те, що відправ­лений лист потрапляє до адресата протягом кількох хвилин (в якому б місці земної кулі він не перебував у цей час). Якщо лист дійшов до комп’ютера адресата, ви отримаєте повідомлен­ня про це. Зовсім не обов’язково, щоб ваш адресат при цьому був удома. Досить того, щоб його комп’ютер був увімкнений і приєднаний до мережі. Можна послати один і той самий лист одразу кільком адресатам. Повідомлення, яке ви отримали елек­тронною поштою, можна після прочитання зберегти на диску, роздрукувати на принтері.

Існує ще один спосіб спілкування в глобальній мережі, який називають телеконференцією. Є певна кількість телеконферен­цій, кожна з яких присвячена якійсь одній предметній області.

Це можуть бути бізнес, політика, природничі науки, музика, те­атр, кінематограф, спорт тощо. Кожний, хто передплатив цю те­леконференцію, може прочитати всі статті, які написали інші передплатники, та й сам може написати статтю, присвячену будь- якій проблемі.

Щ одня з’являються нові можливості й послуги, що їх надають мережі.

1. Що таке комп’ютерна мережа? Для чого викорис­товуються комп’ютерні мережі?

2. Для чого призначено мережеве програмне забезпе­чення?

3. Чим характеризуються локальні мережі?

4. Що таке глобальні комп’ютерні мережі? Чим вони відрізняються від локальних?

5. Що таке електронна пошта?

6. Що таке телеконференції і для чого вони викорис­товуються?

1 Тут і надалі вираз «пакет прикладних програм» замінюється одним словом «програма».

1 Див. гл. 2, п. 3.3.

1 У літературі, як правило, використовується американський варіант написання цього слова — FORTH.