Тема 3. Ресурси міського господарства та комунальна власність

3.1 Загальна характеристика ресурсів міського господарства

Міське господарство повинне формуватися як економічна й соціальна цілісність, що вирішує різноманітні завдання розвитку оптимальної по керованості території, націлена на задоволення потреб населення, що на ній мешкають. Успішне функціонування міського господарства визначається насамперед матеріально-фінансовими ресурсами.

Традиційно під ресурсами розуміють певну сукупність можливостей тієї або іншої території. Стосовно до господарських відносин під ресурсами, як правило, розуміють матеріальні й нематеріальні показники території, які можуть бути використані в господарській діяльності. В зв’язку з цим ресурси міського господарства можна визначити як сукупність всіх можливостей території, необхідних для здійснення місцевого самоврядування в цілому й муніципального управління зокрема.

В цілому в сучасній економічній літературі поняття «ресурси міського господарства» ототожнюється з поняттям «муніципальних ресурсів», що є більш типовим для закордонної науки міського управління, та «комунальних ресурсів», що є загальноприйнятим в українській практиці.

Так відповідно до українського законодавства комунальні ресурси – це ресурси, які є об'єктом права комунальної власності.

В свою чергу комунальна власність - самостійна форма публічної власності, відокремленою від державної власності. За своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, тому що відбиває відносини колективного володіння жителями міст, сіл, селищ і об’єднань сіл коштами, об’єктами і майном цієї власності, а також відношення згаданих категорій населення до даних коштів, об’єктів і майна як до власних.

Розглянемо більш детально склад ресурсів міського господарства.

Розвиток території в значній мірі визначається наявністю матеріальних ресурсів, оскільки від них залежить ефективність інвестицій, вкладених у регіон, вони визначають структуру виробничої діяльності й добробут населення. До матеріальних ресурсів міського господарства відносяться:

• природно-кліматичні ресурси (комунальні землі, надра землі, водні об'єкти, ліси, клімат й ін.);

• фінансові ресурси (бюджет, позабюджетні джерела, пакети акцій та частки участі муніципального утворення в господарчих товариствах й ін.);

• підприємства й інші виробничі потужності (комунальні підприємства, організації, установи, муніципальний житловий фонд й ін.);

• кадровий потенціал (професійно підготовлені фахівці різної кваліфікації, достатня інфраструктура для підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів й ін.);

• організаційні ресурси (інформаційне забезпечення, оргструктура, оргтехніка й ін.);

• інші ресурси.

Незважаючи на виняткову важливість для ведення господарської діяльності наявності матеріальних ресурсів, сама діяльність неможлива без організаційно-правових (нематеріальних) ресурсів, що визначають умови функціонування міського господарства.

У цілому до нематеріальних ресурсів міського господарства можна віднести:

• нормативні ресурси (правові норми; норми суспільної моралі; норми, що сформувалися під впливом традицій, звичаїв, культурних, історичних, релігійних особливостей й ін.);

• інтелектуальні ресурси (знання, досвід, навички);

• інституціональні ресурси (організація типів й форм діяльності, що відповідають умовам міського господарства);

• інші нематеріальні ресурси.

Особливе значення для організації міського господарства має обсяг повноважень, яким наділений господарюючий суб'єкт згідно з законом. Відповідно до українського законодавства ресурси міського господарства повинні:

1. відповідати обсягу завдань, що вирішуються органами місцевого самоврядування даного муніципального утворення;

2. забезпечувати комплексне рішення завдань.

Так, наприклад, якщо за місцевим самоврядуванням закріплене завдання забезпечення населення комунальними послугами, то весь виробничий потенціал, що працює в цій сфері (інженерні мережі, комунікації, фінансові ресурси, джерела тепла й т.д.), повинен бути віднесений до ведення органів місцевого самоврядування. Виходячи із цього ж принципу, повинно вирішуватися й питання про наділення органів місцевого самоврядування комунальною власністю. Не менш важливим принципом, що також повинен ураховуватися при розгляді питання про закріплення ресурсів за певними рівнями влади й управління, повинен бути принцип найбільшої ефективності використання ресурсу. При цьому очевидно, що максимальна ефективність у використанні землі буде досягнута на муніципальному рівні, оскільки легше всього налагодити контроль за її використанням й оперативне регулювання процесів розпорядження землею на місцевому рівні.

Таким чином, узагальнюючи усе вище наведене, можна зробити висновок про те, що ресурси міського господарства (комунальні ресурси) – це комплексне поняття, що включає комунальні підприємства (виробничі ресурси), землю та нерухомість, що знаходяться у комунальній власності (матеріальна основа), місцеві бюджети (фінансова основа), нормативно-законодавчі та науково-методичні ресурси (правова основа), трудові ресурси (організаційно-управлінська основа) та інформаційні ресурси, метою використання яких є забезпечення соціально-економічних потреб територіальної громади.