2.2 Структура та інфраструктура міського господарства

Структура міського господарства може бути визначена як сукупність локалізованих на території компонентів (частин, елементів) та зв'язків всіх видів діяльності, обумовлених системою суспільного поділу праці й розподілом на сфери трудової діяльності (галузі, підгалузі, види виробництва).

Одним з вихідних критеріїв типології структури муніципального господарства є функціональний підхід, уперше запропонований для економічного аналізу А. Фишером (1934) та згодом уточнений К. Кларком (1940) у рамках його досліджень по економіці міста. Відповідно до нього в структурі міського господарства можна виділити:

1) первинний сектор — діяльність, пов'язана з одержанням первинних ресурсів, асоційованих з фактором виробництва «земля» (сільське й лісове господарство, рибальство, гірничодобувна промисловість);

2) вторинний сектор — галузі обробної промисловості;

3) третинний сектор — сфера послуг, будівництво, реміснича діяльність (ремонт взуття, швейні ательє й ін.).

У сучасних умовах відбувається ускладнення громадського життя й виробничих процесів, що супроводжується подальшою спеціалізацією діяльності. В 1960-х рр. відбулася так називана третинна революція (тертиарізація) — революція послуг. Це привело до значного ускладнення сектора послуг, тому деякі дослідники стали доповнювати вихідну функціональну типологію включенням четвертинного сектора — фінансове та юридичне обслуговування, інформаційні й консалтингові послуги. І, нарешті, розвиток соціальної сфери міського господарства в процесі дезіндустріалізації сприяв появі так називаного п’ятирічного сектора — сектора таких послуг для населення, які вимагають особливо високого рівня кваліфікації персоналу (освіта, медицина, адміністративне обслуговування). Особливу роль у розвитку сектора послуг грає процес сервілізації.

Сервілізація - це процес, у ході якого все більше число потреб та здатностей людей задовольняється шляхом звертання до тієї або іншої системи обслуговування.

Поряд з функціональним критерієм типології структури в теорії міського господарства активно використається галузевий підхід. Відповідно до його в структурі міського господарства виділяють наступні найбільше функціональні «блоки»:

• галузі, що формують спеціалізацію міста;

• галузі, що технологічно забезпечують ефективне функціонування інших галузей;

• галузі, що обслуговують населення міста.

У сучасному господарстві переважної більшості українських великих міст довгий час системо утворюючою ланкою залишалося матеріальне виробництво, а в ньому промисловість. Це було обумовлено дією безлічі факторів - економічних, соціальних, історичних, екологічних, технічних. Результатом став розвиток нерівновагих структур міського господарства, що відображають істотне відставання допоміжних галузей, і ще більше - сфери обслуговування.

Сучасний стан українських міст не дозволяє реалізовувати основну мету муніципальної економіки - задоволення потреб членів місцевого співтовариства. Тому найважливішим завданням господарської діяльності муніципалітетів є структурна перебудова міського господарства, покликане забезпечити вивільнення наявних на території власних ресурсів і сприяти їхньому ефективному використанню для виробництва необхідних суспільству товарів і послуг.

Сучасне міське господарство має багатогалузеву структуру й покликано забезпечувати умови для життєдіяльності населення на всій території міста й для функціонування підприємств всіх галузей народного господарства, розташованих на його території.

Форма організації підгалузей міського господарства залежить від масштабу його діяльності, виробничої потужності, відомчої приналежності об'єктів міського господарства.

Як зазначалося раніше, міське господарство - це сукупність комунальних, транспортних, енергетичних, житлових підприємств та організацій, що надають послуги та забезпечують життєдіяльність населеного пункту.

Міське господарство включає до свого складу житлово-комунальне господарство міста і підприємства побутового обслуговування населення, будівельну промисловість і підприємства з виробництва місцевих будівельних матеріалів, систему установ та підприємств міської торгівлі, громадського харчування, охорони здоров’я, освіти та ін. Наочно структура міського господарства наведена на рис.2.2.

	Громадське харчування			Водопостачання
			Санітарно-технічні підприємства	Каналізація
				Санітарна очистка
	Освіта			Бані
				Пральні
	Охорона здоров’я	Комунальне господарство		Трамвай
				Тролейбус
			Транспортні підприємства	Автобус
	Міська торгівля			Метро
				Таксі
				Міське річне пароплавство
Міське госпо- дарство	Будівельна промисловість			Міський вантажний транспорт
			Енергетичні підприємства	Теплопостачання
				Електропостачання
	Житлово-комунальне господарство			Газопостачання
				Комунальні котельні
				Асфальтобетонні заводи
			Шляхове господарство	Ремонтно-будівельні підприємства
	Побутове обслуговування	Зовнішній міський благоустрій		Експлуатаційні підпр.
			Зелене господарство	Ремонтно-будівельні підприємства
				Експлуатаційні підпр-ва
	Виробництво місцевих будівельних матеріалів			Розсадники
			Зовнішнє освітлення	Експлуатаційні підпр-ва
				Ремонтні підприємства
		Житлове	Ремонтні підприємства
		господарство	Експлуатаційні підприємства

Рис. 2.2 Галузі міського господарства

Підприємства та організації, що входять до складу міського господарства, виконуючи загальне завдання - обслуговування потреб населення того міста, на території якого вони розташовані, розрізняються за ознаками організації виробничої діяльності, тобто за галузевими ознаками. Міське господарство, крім галузевої, має також соціальну (за формами власності) і відомчу (за ознаками підпорядкування) структуру.

Житлово-комунальне господарство є найбільшою частиною міського господарства. Воно включає до свого складу житловий фонд, комунальні підприємства та споруди зовнішнього міського благоустрою.

Загальне керівництво житлово-комунальним господарством міста, незалежно від того, в чиєму розпорядженні знаходяться житловий фонд, комунальні підприємства і споруди благоустрою, виконують виконкоми міських Рад народних депутатів. Вони видають постанови, що визначають порядок роботи та умови санітарного і технічного утримання комунальних підприємств, споруд благоустрою та житлових будинків, розробляють проекти планування та забудови міст і умови користування міськими землями.

Більшість комунальних підприємств та житлових організацій міст і селищ України підпорядковано місцевим Радам народних депутатів. Податки з доходів комунальних підприємств зараховуються до місцевого бюджету. В той же час з останнього здійснюються асигнування на покриття збитків підприємств житлово-комунального господарства і фінансується будівництво нових об’єктів.

На наш погляд, правильно було б діяльність житлово-комунального господарства поділяти на діяльність, яку слід відносити до сфери матеріального виробництва, і діяльність, яку треба зараховувати до невиробничої сфери. До першої групи варто включати галузі комунального господарства, в яких праця є продуктивною незалежно від форми її втілення (в матеріальній продукції або в послугах) і результатом якої є заново створена вартість (водо-, електро-, теплозабезпечення, розсадники зеленого господарства та ін.), до другої групи - галузі комунального господарства, що надають послуги безпосередньо населенню. Вони не є ланкою єдиного спільного процесу виробництва і споживаються населенням в момент їх надання (послуги перукарень, готелів, пляжів, парків та ін.).

Побутове обслуговування являє собою багатогалузеве господарство. Існують декілька основних типів підприємств побутового обслуговування населення:

- виробничі об’єднання та спеціалізовані підприємства централізованого виробництва (фабрики індивідуального пошиву одягу, ремонту взуття, фабрики-пральні, заводи з ремонту побутової техніки та ін.);

- комбінати побутового обслуговування, що мають у своєму складі декілька цехів або майстерень, розміщених в одній будівлі, які спеціалізуються на наданні певних послуг (КПО);

- майстерні, ательє, цехи, ремонтно-будівельні контори, фотографія, пункти прокату, сільські будинки побуту та ін.

Соціальна структура підприємств побутового обслуговування населення у період переходу до ринку змінюється більш швидкими темпами, ніж соціальна структура житлово-комунального господарства. Тут має місце стабільна динаміка зростання питомої ваги приватних підприємств.

Підприємства побутового обслуговування населення надають послуги не тільки безпосередньо населенню, а і підприємствам та організаціям, що знаходить відображення в методах фінансового планування.

Однією з визначальних рис забезпечення діяльності організацій та установ охорони здоров’я, освіти, фізкультури та спорту є наявність багатоканальної системи надходження фінансових ресурсів. Джерелами фінансування їх діяльності можуть бути як бюджетні ресурси, так і кошти підприємств, організацій, населення.

Для забезпечення потреб медичного обслуговування, здобуття середньої і вищої освіти, утримання непрацездатних членів суспільства та деяких інших потреб використовуються головним чином кошти державного бюджету.

Успішному розвитку структури міського господарства сприяє становлення його інфраструктури.

Інфраструктура муніципального господарства - комплекс споруджень й комунікацій транспорту, зв'язку, інженерного встаткування, а також об'єктів соціального й культурно-побутового обслуговування населення, що забезпечує стійкий розвиток та функціонування поселень та суміжних територій.

В зв’язку з цим, у складі сучасного муніципального господарства виділяються:

• соціальна інфраструктура, що включає житловий фонд, торгівлю, громадське харчування, освіту, охорону здоров'я, культуру, дитячі установи, фізкультуру й спорт, видовищні організації й систему соціального захисту й соцзабезпечення;

• комунальна інфраструктура (забезпечує водою, енергією й іншими ресурсами, послугами благоустрою, транспорту, зв'язку). Її специфіка полягає в тому, що вона обслуговує не тільки населення, але й підприємства, установи, розташовані на території міста;

• виробнича інфраструктура, що задовольняє потреби виробництва, але не входить в його технологічний процес. До неї відносяться заготовчо-складські, постачальницько-побутові, консалтингові, маркетингові, наукові й інші підрозділи;

• ділова інфраструктура, що містить у собі банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, інформаційну систему, зв'язок, виставочні комплекси й тощо.