2. Ринок праці.

Продавці – люди працездатного віку; покупці – приватні або державні підприємства.

Попит на ринку праці похідний від попиту на товари і послуги.

Пропозиція праці прямо залежить від ціни на неї (вибір між дозвіллям і тими споживчими благами, які можна придбати за заробітну плату).

На пропозицію праці впливають також демографічна ситуація в країні, рівень втручання держави в економіку, трудові спілки, імміграційні процеси тощо.

3. Ринок природних ресурсів.

Об’єкт – земля (ґрунти, вода, повітря, рослинний і тваринний світ, корисні копалини).

Продавці (власники) – приватні особи, органи державної влади, корпорації. Покупці – окремі особи, корпорації, організації.

4. Фінансовий ринок – це ринок, де купують і продають фінансові засоби: гроші, облігації, акції, векселі та інші цінні папери.

Фінансовий ринок представляє монетарну економіку і є найчутливішим показником стану національного ринку.

Головне знаряддя фінансового ринку – позиковий процент (відображає мінімальний рівень віддачі, ефективності капітальних вкладень; якщо очікуваний прибуток від капітальних вкладень буде нижчий від рівня позикового процента, то вигідніше покласти гроші у банк).

Фінансовий ринок поділяють на: ринок грошей і капіталів та ринок цінних паперів.

1). Ринок грошей охоплює лише короткотермінові (до одного року) кредити для купівлі товарів і послуг, а ринок капіталів – середньо- й довго­термі­нові кредити для прид­бання капітальних благ. Кредит - надання грошей у позику на засадах строковості, повернення та платності. Платою за користування кредитом є процент.

На кредитному ринкові кредитні відносини встановлюються між власниками тимчасово вільних грошових коштів та їх покупцями.

Необхідність кредиту обумовлена тим, що одні домогосподарства і підприємства мають тимчасово вільні грошові засоби, а інші їх потребують. Їх взаємодія здійснюється через посередників – комерційні банки, інвестиційні компанії, страхові фірми тощо. Якраз вони акумулюють вільні фінансові засоби і розміщують їх серед споживачів позичкового капіталу.

Кредит – це система економічних відносин, які виникають у процесі надання грошових і матеріальних засобів у тимчасове користування на умовах поверненості та платності. Юридична (фізична) особа, яка надає позику, називається кредитором, а особа, яка бере її – позичальником.

Функції кредиту:

1. Перерозподільча. Кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який перерозподіляється на користь тих суб’єктів, які мають тимчасову потребу у грошових засобах.

2. Емісійна функція виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами.

3. Економія витрат обігу завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.

Кредит виступає важливим засобом державного регулювання економіки. Маніпулюючи обсягом кредитних ресурсів шляхом впливу на позичкову ставку процента, норму резервування, операції на відкритому ринку цінних паперів, держава проводить стимулюючу або обмежувальну політику.

Ці функції визначають роль кредиту в процесі відтворення. Він прискорює розвиток виробництва, підвищує його ефективність, забезпечує неперервність. Кредитні ресурси направляються, насамперед, в найбільш прибуткові галузі економіки, використовуються для розширення виробництва, впровадження нової техніки, передової технології. Кредит є важливим джерелом формування основних та обігових засобів підприємств. Заміщення готівкових грошей кредитними зменшує витрати на організацію грошового обігу в країні, прискорює оборотність грошових засобів, спрощує розрахунки між господарюючими суб’єктами.

Основними принципами функціонування кредиту:

1. Обов’язковість повернення кредиту. Тимчасове вивільнення грошових засобів робить можливим тільки тимчасове кредитування їх і передбачає обов’язкове повернення кредитних ресурсів.

2. Платність. Платою позичальника за право тимчасового використання позиченого капіталу є позичковий процент, який є для нього витратами. Для кредитора ж процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

3. Строковість. Позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредитної угодою.

Розвиток кредитних відносин привів до появи різних форм і видів кредиту.

За суб’єктами кредитних відносин, об’єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового процента розрізняють:

1. Комерційний кредит – надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу.

Об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал.

Інструментом комерційного кредиту є вексель.

Мета комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку. Величина позичкового процента за комерційний кредит нижча від банківського, входить у ціну товару та суму векселя.

2. Банківський кредит – найпоширеніша форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове користування частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського процента.

Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

Кредитором є банк, а позичальником - домогосподарства, підприємницький і державний сектор.

Мета банківського кредиту – отримання прибутку з позик.

Банківський кредит, у свою чергу, класифікується за такими ознаками:

- за строками погашення – онкольний (погашається на першу вимогу банку), короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 3 років), довгостроковий (понад 3 роки);

- за ступенем ризику – стандартний і з підвищеним ризиком;

- за способом погашення кредиту – кредит, що погашається поступово, частинами та одноразового погашення;

- за методом стягнення банківського процента – процент стягується в момент отримання кредиту, під час його повного повернення або однаковими частинами впродовж терміну кредиту;

Сучасній економіці властиве переплетення комерційного та банківського кредитів.

1). Споживчий кредит – надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування.

Споживчий кредит існує у двох формах: комерційного (купівля товарів у розстрочку) та банківського (грошова позика в банку для купівлі товарів довгострокового використання). Позичковий процент за цією формою кредиту досить високий.

2). Іпотечний кредит – довгострокова позика під заставу нерухомого майна. Його надають переважно спеціалізовані іпотечні банки. У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, яке переходить у власність банку.

3). Лізинговий кредит – відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

4). Ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту. Якщо кредит не повертається в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора.

5). Державний кредит – система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами – з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Найпоширенішою формою державного кредиту є така, за якої держава є позичальником грошових засобів. Значно рідше держава виступає кредитором, надаючи позику на засадах повернення, платності та цільового використання.

Держава у певних випадках виступає гарантом, тобто, бере на себе відповідальність за погашення позики чи виконання інших зобов’язань фізичних або юридичних осіб. У випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов’язань держава покриває їх зі своїх централізованих грошових фондів.

6). Міжнародний кредит – це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

Кредиторами і позичальниками можуть також бути міжнародні організації (МВФ, СБ), регіональні об’єднання держав, асоціації виробників та експортерів товарів.

7). Кредит “стенд-бай” – надається країнам-членам МВФ для певних цілей на підставі угод “стенд-бай” терміном до 12 місяців, а в окремих випадках до 30 років.

8). Безпроцентний кредит – надається із цільових грошових фондів, створених економічно розвиненими країнами з метою надання допомоги країнам, що розвиваються.

2). Ринок цінних паперів – це особлива сфера ринкових відносин, де через продаж цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб’єктів економічної діяльності. Є два основні види цінних паперів приватних фірм – акції та облігації.

Акція засвідчує право її власника на частку (пай) активів і чистого доходу фірми, яка випустила цей цінний папір. Власник акцій є співвласником капіталу фірми і отримує дохід у вигляді дивідендів.

Облігації – це боргові зобов’язання фірми, яка їх випустила (емітувала). Власник облігацій не є співвласником підприємства-емітента, а є його кредитором. Підприємство-емітент зобов’язане не тільки викупити облігації через певний час, але й регулярно, аж до визначеної дати погашення, сплачувати визначений процент від номінальної вартості.

Облігації вважають короткотерміновим борговим інстру­ментом, якщо термін її погашення – до року, середньотерміновим, якщо термін погашення – між роком і декількома роками, і довготерміновим, якщо термін погашення – десять і більше років. Облігації випускають також державні та місцеві органи влади.

Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів.

Первинний ринок – це фінансовий ринок, на якому емітент, тобто фірма або урядова установа, продає (розміщує) нові випуски цінних паперів. Вторинний ринок – це фінансовий ринок, на якому відбуваєть­ся перепродаж цінних паперів за їхньою курсовою ціною, тобто цінні папери переходять до нового власника (фондові біржі, валютні, обмінні, ф’ючерсні та інші ринки).

Вторинні ринки цінних паперів виконують дуже важливі функції:

1) роблять цінні папери ліквіднішими, а тому бажанішими для покупців;

2) через вторинний ринок цінних паперів відбувається перерозподіл потоків капіталів у галузі з найвищою рентабельністю (дохідністю);

3) вторинний ринок цінних паперів дуже чутливо реагує на зміни у політичній, соціально-економічній та інших сферах людського життя, тому узагальнені показники стану цього ринку є важливими індикаторами стану економіки країни.

Розрізняють два види вторинних ринків:

- організований ринок, що існує у вигляді бірж, де покупці та продавці цінних паперів зустрічаються в певному приміщенні для проведення торгів;

- позабіржовий ринок, на якому продавці цінних паперів продають їх всім, хто готовий заплатити названу ціну.

5. Ринок науково-технічних розробок обслуговує всі сфери людської діяльності. Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є нові технології, зокрема інформа­ційні. Формування ринку науково-технічних розробок передбачає комерціалізацію установ, що їх провадять, створення центрів поширення нових технологій та ноу-хау.

Серед інших видів ринку важливим є валютний ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є різні національні валюти й діють різні суб’єкти, зокрема комерційні банки. Тіньовий ринок є складником підпільної економіки, це несанкціонована ринкова діяльність. Тіньовий ринок за будовою подібний до легального.