Лекція 9. Світова економіка

1. Економічні основи світового господарства.

2. Основні форми зовнішньоекономічних зв’язків.

3. Міжнародна економічна інтеграція. Провідні міжнародні економічні об’єднання.

4. Глобальні проблеми сучасності. Міжнародна співпраця у розв’язанні глобальних проблем.

1. Економічні основи світового господарства.

Нині господарства різних країн тісно пов’язані потоками товарів, послуг, капіталу, робочої сили, науково-технічними зв’язками, утворюючи складну та динамічну систему світового господарства.

Світове господарство – це сукупність національних економік, об’єднаних спільними економічними інтересами та різними господарськими зв’язками.

Процес формування світового господарства розпочався давно і закінчився на межі 19–20 ст. Однак, як цілісна система, світове господарство склалося лише в останні десятиліття 20ст.

Економічною основою становлення цілісності світового господарства є міжнародний поділ праці.

Міжнародний поділ праці – це розмежування певних видів діяльності між окремими країнами, що передбачає взаємовигідний обмін факторами і результатами виробництва.

У своєму розвитку міжнародний поділ праці зазнав суттєвих змін. На початкових етапах визначальним чинником його становлення були природно-географічні умови, а відтак, під впливом НТП головними стають науково-технічні досягнення країн.

Значний вплив на міжнародний поділ праці мають також:

• соціально-економічні чинники – рівень кваліфікації та мотивації робочої сили, виробнича і соціальна інфраструктура та ін.;

• політичні чинники – форма політичного правління, ступінь розвитку державного суверенітету тощо.

Міжнародний поділ праці передбачає спеціалізацію окремих країн на виробництві певної продукції.

Міжнародна спеціалізація – це форма міжнародного поділу праці, яка передбачає зосередження виробництва певних видів продукції в окремих країнах, виходячи із структури їх економіки та науково-технічного потенціалу.

Міжнародна спеціалізація сприяє підвищенню ефективності використання ресурсів та продуктивності праці, забезпечуючи зростання обсягу національного виробництва і підвищення життєвого рівня населення країн-учасників.

На етапі становлення міжнародного поділу праці переважала міжгалузева спеціалізація, що передбачає пріоритетний розвиток окремих галузей за повної або часткової відсутності інших. Нині випереджувальними темпами розвивається внутрішньогалузева спеціалізація, що розвивається на основі предметної та подетальної спеціалізації.

Поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток і вдосконалення його форм сприяють інтернаціоналізації господарського життя. Інтернаціоналізація господарських відносин – це процес зближення і посилення взаємозалежності національних економік на основі тісного переплетення їхніх капіталів, факторів виробництва та економічних інтересів.

Інтернаціоналізація господарського життя супроводжується підвищенням ефективності виробництва в окремих країнах, прискоренням розвитку науки і техніки та підвищенням життєвого рівня населення. Вищою формою інтернаціоналізації господарського життя є глобалізація, яку характеризує всебічне поглиблення взаємозалежності окремих країн та регіонів світу.

Усі країни світового господарства за показником ВВП на душу населення і характером економіки поділяють на три групи:

- розвинені країни;

- країни, що розвиваються;

- країни з перехідною економікою.

1). До групи розвинених належать країни з ринковою економікою, які вирізняються високим рівнем соціально-економічного розвитку. ВВП на душу населення в цих країнах становить щонайменше 12 тис. доларів США. Загалом на розвинені країни припадає більша частина світового ВВП і понад 70% світової торгівлі та міжнародних інвестицій.

2). Країни, що розвиваються – це країни з ринковою економікою, але низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Нині їх є близько 140. Вони займають майже 70% території Земної кулі, там проживає понад 80% усього населення світу. Однак їх частка у виробництві світового ВВП невелика. Ці країни характеризує багатоукладний характер економіки, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, залежність від експорту сировини, переважно незначний середньодушовий дохід, низький рівень індустріалізації тощо.

3). До групи країн з перехідною економікою відносять держави, які здійснюють перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки.