2.3. Фінансові аспекти корпоративного управління

Американська модель корпорації створювалася з урахуванням ринково орієнтованої фінансової системи, на основі розвинутого ринку капіталу, широкого вибору різних фінансових інструментів. На сьогоднішній день у США поширені два основних типи корпо­рацій: у першому консолідуючим ядром виступає банківський хол­динг, у другому - виробничо-технологічний комплекс.

Німецька (Західноєвропейська) модель характеризується високим ступенем концентрації акціонерної власності, при цьому більша час­тина акцій корпорацій належить іншим компаніям. У Німеччині зако­нодавство щодо інформації акціонерних товариств вважається менш суворим, ніж у СІЛА. Фінансова звітність оприлюднюється раз на пів­року, а не щоквартально. Значний вплив на корпоративне управління мають діючі закони, а роль фондового ринку у західноєвропейській моделі незначна. Регулювання бірж є прерогативою місцевої влади.

Унікальними особливостями цієї моделі є двопалатне правління, що складається з виконавчої і наглядової рад, та узаконені обме­ження прав акціонерів щодо голосування, тобто статут обмежує кі­лькість голосів, які акціонер має на зборах, і може не збігатися з числом акцій, якими він володіє. Іншими особливостями німецької моделі управління є:

• стратегія довгострокового контролю за корпорацією;

• подвійна роль банків (як акціонерів і як кредиторів);

• володіння найбільшою часткою акцій корпорацій внутрішніми інституціональними інвесторами;

• законодавчо встановлена кількість членів спостережної ради, у склад якої включаються працівники і менеджери корпорації.

Японська (азіатська) модель законодавчу базу майже повністю скопіювала з американської, за винятком, звичайно, ролі законо­давства штатів. Основними акціонерами є банки, інші компанії та держава; поширеними є схеми взаємного володіння; до складу ради директорів входять часткина інсайд єрів і представники держави;обмежене розкриття інформації; велику роль має ідея забезпечення суспільних та державних інтересів.

Японська модель характеризується високим відсотком афілійованих банків і компаній у складі акціонерів; банки і корпорації ма­ють міцні зв'язки. Законодавство, громадська думка і промислові структури підтримують «кейрецу», тобто групи компаній, об'єднаних спільною власністю та управлінням. Відсоток не афілійованих акціонерів порівняно низький, що ускладнює процес голо­сування. На противагу англо-американській моделі представники не афілійованих акціонерів, тобто, аутсайдерів, рідко зустрічаються у складі рад директорів японських корпорацій.

Японська модель стала взірцем для формування корпоративного управління в деяких країнах Південно-Східної Азії. Але характер­ним для азіатської моделі у Китаї і В'єтнамі є домінуюча роль сус­пільного сектора. Головною особливістю системи корпоративного управління є ставлення до власності як до колективного (інституціонального), а не як до приватного володіння. Характерною рисою японської (азіатської) моделі є тісна взаємодія корпорацій і держа­ви. З одного баку, корпорації діють як своєрідні приватні уряди, впливаючи своїми рішеннями не розміри і розподіл національного продукту, рівень зайнятості, спрямованість капіталовкладень. З ін­шого боку, державна економічна політика спрямована на участь у діяльності корпорацій шляхом офіційного і неофіційного представ­ництва уряду у радах директорів. Уряд значною мірою впливає на стандарти корпоративного управління, а в основі законодавчої бази корпоративного управління лежить державна промислова політика.

Основні характеристики моделей корпоративного управління узагальнені в таб. 2.1.

Отже, структура кожної моделі має свої характерні елементи. Такими елементами є:

> країни поширення;

основні групи акціонерів конкретної країни та структура кор­поративної власності;

• головні учасники реалізації корпоративної моделі;

• законодавчі норми;

• структура і склад ради директорів;

• вимоги до розкриття інформації;

• система контролю за діяльністю корпорації;

механізм взаємодії між учасниками корпоративних відносин.