ЗАВДАННЯ (виконуються письмово та розбірливо)

1. Яким шляхом ВІЛ передається від матері до дитини? Шляхи профілактики.

2. Як проявляється ВІЛ-інфекція у дітей

3. Діагностика ВІЛ-інфекції у дітей. Етапи постановки діагнозу.

4. Особливості харчування ВІЛ-інфікованих дітей

5. Завдання психологічної підтримки дітей, які живуть з ВІЛ. Особливості виховання.

6. В якому віці краще розказати дитині про позитивний ВІЛ-статус?

7. Складіть перелік нормативних документів, що стосуються захисту прав ВІЛ-інфікованих дітей.

8. Завдання соціальної захищеності ВІЛ-інфікованих дітей.

9. В чому полягають труднощі виховання та навчання дітей, які живуть з ВІЛ?

10. Послуги для дітей з ВІЛ-інфекцією в центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Рекомендована література

ВІЛ-інфіковані діти: медичний догляд, психологічна підтримка, соціальний супровід, правовий захист/ Авт.: Котова Н. В., Старець О. О., Олена П. П., Леончук Н. В., Панфілова О. М., Бордуніс Т. А., Дубініна І. М., Булах Л. В. – К.: ТОВ “К.І.С.“, 2010 – 176 с.

Комплексна зовнішня оцінка національних заходів з протидії СНІД в Україні. – ЮНЕЙДС, 2009 р. – 44 с.

Методичні рекомендації з узагальнення досвіду соціального супроводу та підтримки сімей, які виховують ВІЛ-інфіковану дитину. – К.: Дитячий фонд ООН в Україні (ЮНІСЕФ), Український інститут соціальних досліджень, 2005. – 63 с.

Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. / Г. М. Бевз та ін. – К.: Держсоцслужба, 2006. – Кн. 2. – 180 с.

Правова база діяльності громадських організацій в Україні. – К., 1997.

Програма підготовки кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі, які беруть на виховання ВІЛ-інфікованих дітей / За заг. ред. І. М. Пінчук, канд. пед. наук. – К.: Держсоцслужба, 2007. – 120 с.

Пропозиції щодо поширення досвіду діяльності центрів денного перебування для дітей з ВІЛ на базі Київського та Одеського центрів. – К.: Дитячий фонд ООН в Україні (ЮНІСЕФ), Український інститут соціальних досліджень, 2005. – 23 с.

Робота з дитиною у прийомній сім’ї: Метод. посіб. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 188 с.

Підручники «Соціальна педагогіка», «Соціальна робота» (розділи «Робота з ВІЛ-інфікованими)

Лекція Соціально-правовий захист дітей з ВІЛ\СНІД

За даними центру "Соціальний моніторинг", від 9 до 28% дітей взагалі не чули про ті чи інші права, що гарантуються Конвенцією ООН. Найменш відомим є право на захист від втручання в особисте життя - про нього вперше під час опитування почуло 28%. Маловідомими є права дітей на захист від інформації, що шкодить їхньому благополуччю (вперше почуло - 22%), на захист від викрадання (21%), від надмірної небезпечної праці (21%), від сексуальної експлуатації (21%). 48% опитаних дітей вважають, що права дітей в Україні порушуються досить часто. Кожен четвертий з опитаних був свідком, як порушувалися права інших дітей, майже кожна восьма дитина особисто відчула порушення своїх прав. Недостатньо захищеними державою від жорстокості, знущання, брутального поводження, викрадення та продажу вважають себе близько половини опитаних дітей, від вживання наркотиків - 43%, від сексуальної експлуатації - 38%, від примусу до підневільної, непосильної, надмірної чи небезпечної праці - 34%.

Однією з найболючіших "дитячих" проблем є доля ВІЛ-інфікованих дітей, яку породила пандемія СНІД. Все більше немовлят народжується з ВІЛ-інфекцією через те, що вірус може передаватися від матері дитині під час вагітності, пологів або грудного годування. як правило, у дітей уражених віл, захворювання розвивається набагато швидше, ніж у дорослих. http://www.gurt.org.ua/publications/news_digest/News28.htm

Понад 40% українців проти того, щоб їхня дитина дружила, спілкувалася або навчалася в одному класі з ВІЛ-інфікованими дітьми.  Про це свідчать дані телефонного опитування, яке проводилося Інститутом Горшеніна з 28 по 30 листопада 2011 року. Результати опитування були представлені сьогодні під час прес-конференції.

На запитання: «Чи погодилися б Ви, щоб Ваша дитина дружила, спілкувалася або навчалася в одному класі з ВІЛ-інфікованою дитиною?», 19,1% респондентів відповіли «точно так», 16,9% – «скоріше так», а 19,3% – «скоріше ні», 23,4% – «точно ні». Важко відповісти – 21,3%.

На запитання: «Чи зміниться Ваше ставлення до свого знайомого чи колеги по роботі/навчанню, якщо Ви дізнаєтеся, що він ВІЛ-інфікований?», 34,6% відповіли, що ставлення не зміниться, а 33,2% готові надати йому посильну допомогу і підтримку. 13,7% вибрали відповідь «Мені буде неприємно з ним спілкуватися, але постараюся йому цього не показати»; 7,8% – постараються менше з ним спілкуватися. Повністю припинять контактувати з ним 4,2% респондентів, 9,6% важко відповісти.

Коментуючи результати опитування, радник з питань лікування і розвитку Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, Ірина Борушек сказала: «Те, що майже в 70% опитаних ставлення не змінитися і навпаки вони навіть нададуть посильну допомогу, - дуже тішить».

Серед ВІЛ-інфікованих превалюють особи у віці 20-39 років, постійно реєструються особи підліткового віку. ВІЛ-інфіковані виявляються в усіх регіонах. Найбільш уражені ВІЛ-інфекцією Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, Запорізька, Харківська, Полтавська, Луганська, Черкаська області, Київ та Севастополь, АР Крим.

Особливістю епідемічної ситуації є той факт, що близько 75% усіх ВІЛ-інфікованих становлять особи, що вживають наркотичні речовини шляхом ін’єкцій.

Прогностично небезпечні останнім часом є факти зростання кількості виявлених ВІЛ-позитивних осіб серед донорів крові і, як наслідок, поки що поодинокі випадки зараження ВІЛ-реципієнтів крові (Кіровоградська область, м.Київ); збільшення кількості ВІЛ-позитивних вагітних, а також народжених від них дітей.

Чинне законодавство. В грудні 1991 р. прийнято закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Конкретні заходи щодо реалізації державної політики закладалися в Національні програми, які постійно оновлювались. Перша програма (1992–1994 рр.) була спрямована на створення бази вітчизняного виробництва медичного інструментарію одноразового використання, латексних виробів, розроблення вітчизняних діагностичних тест-систем тощо; друга програма (1995–1997 рр.) — на попередження внутрішньолікарняних спалахів ВІЛ-інфекції та її передачі через донорську кров, розвиток мережі спеціалізованих закладів для надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД; третя програма (1999–2000 рр.) — на проведення профілактичних заходів у групах високого ризику, розвиток мережі спеціалізованих закладів з боротьби зі СНІДом у регіонах, а також використання світового досвіду для організації боротьби з ВІЛ/СНІДом у нашій країні.

Четверту програму (2001–2003 рр.) з профілактики ВІЛ/СНІДу було прийнято згідно з постановою Кабінету Міністрів 11 липня 2000. Вона істотно відрізняється від попередніх програм. Програма визначає проблему боротьби з ВІЛ/СНІДом як один з пріоритетних напрямків держави у галузі соціального розвитку та охорони здоров’я, забезпечуючи міжвідомчий підхід до реалізації профілактичних заходів. Вона спрямована на запобігання зараженню ВІЛ, зменшення впливу негативних наслідків епідемії ВІЛ-інфекції на суспільство, а також на посилення національних та міжнародних зусиль, спрямованих на боротьбу з ВІЛ/СНІДом.

У 1998 р. було прийнято нову редакцію закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Зроблено відхід від примусового обстеження певних груп населення і впроваджено тестування за умови отримання попередньої згоди та дотримання конфіденційності. На сьогодні Закон повною мірою відповідає вимогам і нормам міжнародних актів з прав людини та рекомендаціям ВООЗ, повноправним членом якої є Україна.

Головним добутком нового Закону є відхід від політики примусового обстеження певних груп населення і впровадження тестування за умови одержання попередньої згоди та дотримання конфіденційності.

За Законом спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, на який покладається управління та міжвідомча координація у сфері боротьби із захворюванням на СНІД, є Міністерство охорони здоров’я України.

Державна політика у сфері боротьби із захворюванням на СНІД реалізується шляхом організації виконання Закону «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», постанов Кабінету Міністрів з цього питання, а також розробкою та забезпеченням реалізації відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що передбачають систему заходів щодо профілактики поширення ВІЛ-інфекції, інформування та навчання населення, спеціальну підготовку медичного персоналу, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.

Під особливим контролем МОЗ знаходяться такі питання, як недопущення випадків інфікування ВІЛ через донорську кров та її продукти, а також при виконанні медичних маніпуляцій в закладах охорони здоров’я.

Таким чином, аналіз епідемічної ситуації та заходів протидії епідемії, які до цього часу проводились в країні, дозволив визначити пріоритетні напрями профілактичних втручань, їх обсяги, спрямованість і ефективність, прийнятність та достатність, ресурсне забезпечення основних виконавців як державного, так і недержавного секторів. За основу були вибрані наступні напрями профілактичної діяльності:

інформаційно-освітня робота з дітьми і молоддю;

інформаційно-профілактична діяльність засобів масової інформації;

зниження вразливості певних груп населення (споживачі наркотиків, представники секс-бізнесу, чоловіки, що мають сексуальні стосунки з чоловіками, ув’язнені та інші);

заходи щодо безпеки донорської крові;

пом’якшення негативних наслідків епідемії ВІЛ/СНІДу в країні;

моніторинг за ситуацією з ВІЛ/СНІДу, наслідками епідемії та впливом профілактичних втручань;

вдосконалення нормативно-законодавчої бази.

Виходячи з вищесказаного, основною метою Програми профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу є запобігання зараженню ВІЛ, зниження впливу негативних наслідків епідемії ВІЛ-інфекції на суспільство, посилення та координація національних і міжнародних зусиль, спрямованих на боротьбу з ВІЛ-інфекцією/СНІДом. При опрацюванні окремих розділів Програми профілактики враховувались керівні принципи Декларації про права людини, положення діючого законодавства та рекомендації Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу.

Основні керівні принципи програми:

забезпечення міжвідомчого підходу до реалізації профілактичних заходів;

визначення проблем ВІЛ/СНІДу як державного пріоритету в галузі соціального розвитку та охорони здоров’я;

забезпечення доступності всіх верств населення, передусім осіб з підвищеним ризиком інфікування ВІЛ, до профілактичних заходів;

захист прав інфікованих ВІЛ та постраждалих від СНІДу;

надання ВІЛ-інфікованим медичних та соціальних послуг;

забезпечення безпеки донорської крові та її компонентів, медичних маніпуляцій;

дотримання принципів добровільності та анонімності з перед- та післятестовим консультуванням;

залучення до виконання заходів протидії епідемії неурядових громадських та благодійних організацій.

При визначенні загальних напрямів діяльності в галузі профілактики СНІДу були проаналізовані та враховані перешкоди, що виникли при виконанні попередніх Програм, які могли б зашкодити реалізації запланованих заходів протидії епідемії ВІЛ/СНІДу. метою посилення відповідальності державних та суспільних інститутів забезпечення захисту населення, запобігання поширенню ВІЛ-інфекції та захворюваності на СНІД в Україні, зменшення впливу негативних наслідків хвороби на суспільство 1 листопада 2000 року Президентом України підписано Указ „Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу“.Прийнятий Указ розвиває основні положення Закону України „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення“ від 09.03.1998 року. Міністерство охорони здоров’я та державні адміністрації мають вжити заходів щодо забезпечення діяльності регіональних координаційних рад з питань запобігання захворюванню на СНІД, сприяння діяльності громадських та благодійних організацій, які займаються профілактичною діяльністю.

З 2000 р. МОЗ України за участю та допомогою Дитячого фонду ООН — ЮНІСЕФ, міжнародної організації «Лікарі без кордонів» розпочало в Україні впровадження заходів щодо профілактики поширення ВІЛ від матері до дитини. Це дало перші позитивні результати. Наприклад, в Одесі кількість ВІЛ-інфікованих дітей, народжених інфікованими матерями, зменшилась майже у 5 разів.

Європейська Комісія та уряд США надали фінансову допомогу Україні для подолання ВІЛ/СНІДу. Вони фінансують Програму запобігання ВІЛ/СНІДу. Агентство США з Міжнародного розвитку зосередило увагу на створенні інформаційно-ресурсного центру, а Європейська комісія розглянула можливості щодо надання допомоги, спрямованої на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, особливо серед молоді.

Спільним наказом МОЗ України та АМН України затверджено план заходів щодо виконання програми профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001–2003 рр.

МОЗ УКРАЇНИ видало НАКАЗ 29.11.2002 N 448 “Про затвердження методичних рекомендацій "Організація медичної допомоги та догляду за ВІЛ-інфікованими дітьми у дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах". Контроль за виконанням наказу покладений на начальника управління організації медичної допомоги дітям і матерям Моісеєнко Р.О. та начальника управління профілактики соціально-небезпечних хвороб, СНІДу та формування здорового способу життя Александріну Т.А.

В Україні зареєстровано понад 4000 ВІЛ-інфікованих дітей, більшість з них заразились від матерів. Частина дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками (як ВІЛ-інфікованих, так і тих, у кого не відбулось зараження ВІЛ), залишена матерями на опіку держави. Вони, по суті, стали сиротами внаслідок епідемії ВІЛ/СНІДу. Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН, діти, що стали сиротами внаслідок ВІЛ/СНІДу, потребують допомоги і підтримки, доступу до медичного та соціального забезпечення нарівні з іншими дітьми, з дотриманням всіх прав людини та конвенції про права дитини.

Усе вище викладене є обгрунтуванням необхідності піклування про долю дітей, що постраждали від ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні.

Зараження ВІЛ може відбутися: при статевих контактах між чоловіками, чоловіком і жінкою; через кров - при переливанні інфікованої крові чи її компонентів, при використанні забруднених кров'ю шприців та іншого інструментарію, через ушкоджені шкіру і слизові оболонки людей, при контакті з кров'ю чи деякими секретами (слизом з піхви, грудним молоком, спермою, спинномозковою рідиною, виділенням з ран, та ін.) хворих на ВІЛ-інфекцію. Зараження дітей у більшості випадків здійснюється від ВІЛ-інфікованих матерів (перинатальний шлях інфікування): внутрішньоутробно через плаценту, у пологах (при контакті плоду з інфікованою кров'ю чи секретами матері, при заковтуванні плодом материнської крові чи інших рідин), при вигодовуванні груддю чи грудним молоком.

ВІЛ-інфекція не передається побутовим шляхом: при дотику, обіймах, рукостисканнях, через поцілунки, при спільному проживанні в одній квартирі, через посуд, столові прилади, через їжу; через постільну білизну, предмети побуту, іграшки; через повітря (у тому числі при чханні та кашлі), при купанні у воді, через ручки дверей та кранів, унітази, через спортивне знаряддя, при укусах комах або тварин.

Особливості перебігу віл-інфекції у дітей

ВІЛ-інфекція - захворювання, викликане вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), яке відноситься до інфекцій з повільним перебігом та тривалим латентним (безсимптомним чи малосимптомним) періодом. У латентний період вірус імунодефіциту людини знаходиться переважно у лімфоцитах (так званих CD4+ клітинах), розмножується в них, руйнує їх, виходить у плазму крові, уражаючи нові клітини.

Руйнування CD4+ клітин веде до зниження імунітету. У людини з імунодефіцитом розвиваються опортуністичні інфекції - хвороби, спричинені умовнопатогенною мікрофлорою, здатною викликати захворювання тільки у людей зі зниженим імунітетом. Стадія хвороби, що характеризується суттєвим зниженням кількості CD4+ клітин (нижче 200 кл/мкл) і супроводжується розвитком опортуністичних інфекцій називається СНІДом. Це - термінальна (заключна) фаза захворювання.

Латентний період у деяких дітей при перинатальному інфікуванні ВІЛ буває коротким: перші ознаки хвороби виявляються у 3-9 місяців. На ранніх етапах захворювання для дітей характерні повільні темпи фізичного розвитку, відставання маси тіла і росту, збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія). Розвиток СНІДу протягом перших двох років життя спостерігається у 14-25% дітей, інфікованих перинатально. У 54% таких дітей СНІД діагностується до 4-річного віку. У решти дітей клінічні прояви СНІДу розвиваються повільно: у ряді випадків симптоми хвороби не спостерігають протягом 8-10 років.

Специфічне лікування антиретровірусними препаратами зменшує кількість копій вірусу в крові (вірусне навантаження), що призводить до підвищення кількості CD4+ клітин, поліпшує імунний захист організму, віддаляє розвиток опортуністичних інфекцій. Таке лікування може суттєво продовжити життя дитини.

Уточнення діагнозу ВІЛ-інфекції у дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками

Зараження дитини вірусом імунодефіциту людини від інфікованої матері відбувається у 8-41% випадків, у 92-59% діти залишаються неінфікованими. Дуже важливо вчасно уточнити ВІЛ-статус дитини, тобто інфікована дитина вірусом імунодефіциту, чи ні.

У всіх дорослих ВІЛ-інфікованих людей через 3 місяці від моменту зараження в крові з'являються антитіла (імуноглобуліни) до ВІЛ, вони зберігаються у крові протягом всього життя. Під час вагітності у ВІЛ-інфікованих жінок антитіла (імуноглобуліни класу G) проникають через плаценту до плоду. У всіх дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками, протягом перших 9-18 місяців життя у крові визначаються материнські антитіла до ВІЛ.

Антитіла до ВІЛ визначають серологічними методами - імуноферментним аналізом (ІФА) та імунним блотом (ІБ). ІФА дозволяє виявляти сумарні антитіла до ВІЛ у сироватці крові. Ця якісна реакція є першим етапом обстеження на ВІЛ. Тест дуже чутливий, але він може давати удавано позитивні та удавано негативні реакції. Позитивні в ІФА зразки крові обов'язково піддають експертному підтверджуючому дослідженню за допомогою імунного блоту (western blot). Імунний блот дозволяє визначати антитіла до окремих білків ВІЛ.

У дитини, народженої ВІЛ-інфікованою жінкою, перше дослідження на антитіла до ВІЛ (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. N 2026 (2026-98-п) проводять у пуповинній крові відразу після народження. В Україні відповідно до чинного законодавства всі діти, в крові яких виявлено антитіла до ВІЛ, вважаються ВІЛ-інфікованими.

Надалі дослідження крові дитини на антитіла до ВІЛ проводяться кожні 3 місяці до 18 місяців життя або до одержання двох негативних відповідей (у віці до 18 місяців).

- Позитивні серологічні тести у дитини до 18 міс. не підтверджують наявність ВІЛ-інфекції, його ВІЛ-статус залишається не уточненим.

- Позитивні серологічні тести у дитини після 18 міс. остаточно підтверджують діагноз ВІЛ-інфекції.

- Два негативних серологічних аналізи, зроблені з інтервалом 3 місяці у віці від 6 до 18 міс. або 1 негативний аналіз у віці старше 18 міс. дозволяють вважати дитину неінфікованою.

- При інфікуванні через кров чи статевим шляхом позитивний результат у ІФА, підтверджений імунним блотом, є основним методом діагностики ВІЛ-інфекції.

Визначення в крові вірусу або його генетичного матеріалу - антигену р24, ДНК ВІЛ за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) - дозволяють встановити факт інфікування дитини вже у першому півріччі життя, проте таке дослідження в Україні мало поширено. Дитина вважається ВІЛ-інфікованою, якщо у неї виявлені антитіла до ВІЛ чи вона народжена ВІЛ-інфікованою матір'ю, а також отримані позитивні результати (але не дослідження пуповидної крові) у 2 незалежних дослідженнях антигену ВІЛ р24 чи ПЛР ДНК ВІЛ. Найбільш достовірний результат ПЛР (якісна реакція) одержують при дослідженні крові дитини у віці 4-6 міс. і старше (чутливість 100%).

Організація перебування ВІЛ-інфікованих дітей та дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками, в організованих колективах

Для оптимізації надання медичної, психологічної та соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим та народженим ВІЛ-інфікованими жінками дітям рекомендується організовувати окремі групи чи колективи для таких дітей. Доцільність створення окремих колективів обумовлена тим, що ці діти мають потребу в особливій медичній допомозі, догляді, харчуванні, вихованні та психологічній підтримці.

ВІЛ-інфіковані діти без клінічних проявів захворювання або зі слабко вираженою симптоматикою можуть перебувати в дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах різних типів (у тому числі в будинках дитини, дитячих будинках і школах-інтернатах):

- спільно з іншими дітьми, якщо кількість ВІЛ-інфікованих дітей чи дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями (до уточнення діагнозу), менше 6 осіб у групі.

- в окремих групах, якщо кількість ВІЛ-інфікованих дітей чи дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками (до уточнення діагнозу), більше шести.

- у випадку, коли загальна кількість таких дітей більше 50, пропонується виділити для утримання їх окремий дошкільний навчальний заклад, в т.ч. будинок дитини, дитячий будинок або інший заклад.

- ВІЛ-інфіковані діти шкільного віку можуть перебувати на загальних засадах у школах-інтернатах санаторного типу. Якщо кількість таких дітей у класі досягає 15 осіб, їх виділяють в окремий клас.

Медичний працівник навчально-виховного закладу (як закритого, так і відкритого типу) повинен щодня проводити огляд ВІЛ-інфікованих дітей і, при виявленні у них гострих захворювань або уражень шкіри (які не можуть бути закриті пов'язкою або заклеєні пластиром) чи слизових оболонок, відокремлювати таких дітей від колективу. Для цього в будинках дитини, дитячих будинках і школах-інтернатах варто передбачити окремий ізолятор чи карантинне відділення для хворих ВІЛ-інфікованих дітей.

Питання про направлення ВІЛ-інфікованих дітей з сімей, а також дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, у т.ч. будинку дитини, дитячого будинку, дитячого будинку-інтернату, школи-інтернату, тощо, вирішується за поданням територіального центру профілактики і боротьби зі СНІДом або комісією у складі дитячого лікаря-інфекціоніста, лікаря-педіатра та завідуючого поліклінічним відділенням лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання дитини.

Перед направленням дитини до навчального закладу спеціалісту територіального центру профілактики і боротьби зі СНІДом, лікарю-інфекціоністу або епідеміологу необхідно провести бесіду-роз'яснення щодо перебування ВІЛ-інфікованих дітей та догляду за ними з персоналом закладу.

Батьків (опікунів) попереджують про те, що перебування їхньої дитини в дитячому колективі підвищує ризик його захворювання на будь-яку інфекцію з тяжкими ускладненнями через імунодефіцитний стан.

Догляд за дітьми, народженими ВІЛ-інфікованими жінками, та дітьми з ВІЛ-інфекцією

Умови виховання та організація навчально-виховної роботи для ВІЛ-інфікованих дітей не повинні відрізнятись від таких для здорових дітей.

Доглядаючи за дитиною, народженою ВІЛ-інфікованою жінкою, чи ВІЛ-інфікованою дитиною, необхідно пам'ятати, що контакт із неушкодженими шкірою і слизовими оболонками абсолютно безпечний.

Персонал, який здійснює догляд за дітьми, народженими ВІЛ-інфікованими жінками, та дітьми з ВІЛ-інфекцією, повинний надягати гумові рукавички в наступних ситуаціях:

- при обробці ушкодженої шкіри та слизових оболонок у дитини (обробка порожнини рота, ока, підмивання);

- при заборі крові й інших біологічних рідин для дослідження, а також при роботі з біологічним матеріалом;

- при проведенні медичних маніпуляцій, де є контакт із кров'ю, а також можливість ушкодження слизових оболонок (ін'єкції, постановка клізми, промивання шлунка).

- якщо в людини, що доглядає за дитиною з ВІЛ-інфекцією, є рани на руках.

Гумові рукавички зменшують ризик розвитку інфекційних ускладнень у самої дитини та попереджують контакт персоналу з кров'ю й іншими біологічними рідинами.

При догляді за дітьми з ВІЛ-інфекцією потрібно дотримуватись чистоти. Варто максимально захистити дитину від контактів з хвороботворними мікроорганізмами. Будь-яке ушкодження шкіри дитини (тим більше ВІЛ-інфікованої) є вхідними воротами інфекції, тому ушкоджені поверхні потрібно обробити дезінфікуючими розчинами (розчин брильянтового зеленого, метиленового синього, перманганату калію, хлоргексидину тощо). На рану потрібно накладати стерильну пов'язку або бактерицидний лейкопластир.

ВІЛ-інфікованим дітям, навіть при відсутності клінічних ознак захворювання, можуть бути призначені ліки і маніпуляції, тому медичний персонал, який доглядає за такою дитиною, повинен вміти виконувати призначення лікаря, при цьому завжди дотримуватись правил асептики й антисептики, а також правил безпеки при контактах із кров'ю й іншими біологічними рідинами.