Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 2 Україна.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
22.11.2019
Размер:
369.15 Кб
Скачать

52

Лекція 2

Характеристика розвитку системи вищої освіти в Україні 17- 19 ст..

МЕТА: визначити основні ключові моменти розвитку системи вищої освіти на території України

План

1. Передісторія вищої школи освіти в Україні, українська вища освіта до жовтневого перевороту.

2. Вища освіта доби Центральної Ради.

3. Педагогічна освіта в Україні радянського періоду.

4. Відродження національної педагогічної освіти у незалежній Українській державі.

5. Економічна освіта в Україні.

6. Класичний університет України і Болонський процес.

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Заклади освіти на території сучасної України мають довгу історію (школи у грецьких колоніях датуються початком нашої ери), але несприятливі історичні умови були причиною того, що вища освіта виникла пізніше, ніж у Західній чи Центральній Європі. Першою університетського рівня в Україні досягла у 1632р. Києво-Могилянська Академія, коріння якої сягає 1615р. У тому ж сторіччі з'явився й Львівський університет (1661 р.). Включення України до складу Російської імперії призвело до помітного занепаду середньої і вищої освіти на землях України, свідченням чого є те, що наступні ВЗО створені аж у XIX столітті підтиском економічних і політичних потреб. Негативну роль відігравала часткова чи повна заборона навчання дітей рідною мовою, а також застосування у вищих закладах лише російської мови і латини. Росія домоглася навіть того, що у визнаних західноєвропейських енциклопедіях у статті "слов'янські мови" жодним словом не згадана українська мова. Порівняно сприятливі умови для розвитку національної освіти і свідомості мали території, що певний час входили у більш цивілізовану і ліберальну Австро-Угорську імперію (Галичина і Закарпаття).

У радянські часи освіта в Україні розвивалася не для розквіту національної економіки й культури, а для "перемоги комунізму на всій земній кулі", що змусило створити централізовану та мілітаризовану країну, надмірних розмірів армію і жорстку систему виховання й освіти, яка мала забезпечити "кадрами" потреби названих структур. Досить швидко розви­валася вища освіта відразу по Другій світовій війні, коли керівництво СРСР зробило ставку на науку і промисловість у змаганні зі США, які одні тоді виробляли понад половину світової продукції. За якесь десятиріччя і в Україні було створено кілька університетів і десятки спеціалізованих технічних ВНЗО, частка студентів у складі населення перевищила 1,5%, що ви­ще, ніж у середньому в Західній Європі. На жаль, надалі настала майже 30-річна стагнація і у 1990р. у ВЗО України вчилося майже стільки ж сту­дентів, як і в 1960-у.

Незалежна Україна успадкувала від зниклого СРСР середню за якістю систему суто державної вищої освіти у складі 12 університетів (з них два аг­рарних), трьох академій, трьох консерваторій і аж 138 спеціалізованих ін­ститутів. Мало не 2/3 випускників цієї системи отримували дипломи з інженерно-технічних міг технологічних профілів, а кількість економістів і правників була у багато разів меншою, ніж у демократичних країнах з аналогіч­ними показниками розвитку промисловості.

Законодавчою базою трансформації освіти після проголошення незалеж­ності став в Україні демократичний Закон про освіту (червень 1991 р.). Утворене указом Президента у грудні 1991 р. об'єднане Міністерство осві­ти швидко зробило чимало для ліквідації державної монополії на надання освітніх послуг, розвитку автономії освітніх закладів, створення умов для розквіту національної самосвідомості і культури всіх національностей в Україні. Невдовзі виникли ВЗО недержавного підпорядкування. Істотний негативний вплив на діяльність і розвиток вищої освіти мала економічна криза й надто низькі обсяги фінансування державних ВЗО.

На початок 1996 р. державний сектор вищої освіти складали 184 заклади і п'ять їх філій, підпорядкованих 13 міністерствам чи іншим структурам (108 закладами і 3 філіями керувало Міністерство освіти). Класичних і спеціалізованих університетів стало 64, академій — 36, інститутів — 84. У недержавний сектор входило 89 ліцензованих закладів різного розміру, пе­реважна більшість яких готували молодь з 2-3 фахів, як правило, менедж­менту і бізнесу.