1. За трудомісткістю виробничої програми:

Чосн = , чол.

де Тсум н-год.- сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год.; Фд — дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год (визначається за балансом робочого часу середньоспискового робітника); Квн — середній коефіцієнт виконання норм по підприємству; Фд - дійсний фонд робочого часу одного середньоспискового робітника (год.), який визначається на основі балансу робочого часу за формулою:

Фд= (Фк-ВС-ПН)*t_сер

де Фк - календарний фонд часу, дн.; ВС - вихідні та святкові дні; ПН - планові невиходи на роботу (відпустки, по хворобі, виконання державних громадських обов'язків тощо), дн.; t_сер - середня тривалість робочої зміни, год.

2. За нормами обслуговування:

Чосн. = , чол.

де п — загальна кількість одиниць устаткування, яка обслуговується, одиниць; Зм — кількість змін роботи устаткування; Ксс — коефіцієнт спискового складу, який обчислюється як відношення явочної чисельності робітників до спискової їх чисельності; Но — норма обслуговування на одного робітника, одиниць.

За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити ще по іншому:

де Н — кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.

3. За нормами виробітку:

Чоcн = , чол.

де N— планова кількість виробів, натур, один; Нвир — годинна норма виробітку одного робітника, натур. один.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чдоп) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то чисельність допоміжних робітників обчислюється:

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомогою коефіцієнтів:

а) обороту робочої сили по прийому (Клп):

Коп =

де Чп — чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол; Чсс — середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол.

б) обороту робочої сили по звільненню (Коз):

Коз =

де Чзв.заг — загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол;

в) коефіцієнту плинності (Кпл):

Кпл =

де Чзв — чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом, чол.

3. Нормування праці на підприємстві. Поняття й основні елементи системи управління персоналом під-ва.

Регламентацію праці в часі здійснюють через норми праці, які визначають в процесі нормування.

Нормування праці - це процес встановлення витрат праці, необхідних для виконання конкретної роботи або окремих функцій. Розрізняють такі норми праці: 1. За видами (призначенням сфери нормування праці) норми бувають такі:

- норма часу - нормування тривалості робочого часу, не­обхідного для виконання певної роботи (одиниці продукції);

- норма виробітку - нормування кількості продукції, роботи, послуг, яку потрібно виробити за робочу зміну;

- норма обслуговування - нормування кількості одиниць устаткування, апаратів, агрегатів, які робітник має одночасно об­слуговувати протягом зміни;

- норма чисельності - нормування чисельності робітників, необхідної для забезпечення безперебійної роботи устаткуван­ня, робочого місця протягом зміни, за наявних організаційно-техніч­них умов та встановленого обсягу роботи.

2. За сферою застосування норми диференціюють так:

- за територіально-регіональним застосуванням: регіональні, державні, міждержавні (міжнародні);

- за галузевим застосуванням: загальнопромислові, галу­зеві та підгалузеві, підприємства.

3. За методом обґрунтування норми бувають:

- технічно обґрунтовані;

- досвідно-статистичні.

4. За побудовою та ступенем укрупнення:

- диференційовані (на окремі види операцій, умов);

- укрупнені (на операцію в цілому, без диференціації на складові);

- типові (для типових операцій, умов праці, робочих місць);

- комплексні (на трудовий комплекс в цілому чи на циклічні комплекси операцій);

- єдині (для всіх або окремих підприємств на технологічно-однорідні роботи і трудові операції).

5. За періодом дії норми бувають:

- постійні (діють увесь період існування тих організаційно-технічних умов, для яких вони були створені);

- сезонні (діють лише конкретної пори року);

- тимчасові (діють обмежений період часу: до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції);

- одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції.

Норма часу являє собою максимально допустимі витра­ти робочого часу (в людино-го­динах, людино-хвилинах) на ви­роблення одиниці продукції ро­бітником (бригадою робітників) при найбільш повному викори­станні устаткування за певних організаційно-технічних умов.

Склад норми часу можна визначити за формулою:

Н_ч = Т_пз+Т_оп+Т_орм+Т_воп+Т_пт

t₀ t_д t_орг t_тех

де: Т_пз - підготовчо - заключний час; Т_оп - оперативний час; t₀ - основний час; t_д - допоміжний час; Т_орм - час обслуговування робочого місця; t_орг - час на організаційне обслуговування робочого місця; t_тех - час на технічне обслуговування робочого місця; Т_воп - час на відпочинок та особисті потреби; Т_пт - час перерв, зумовлених технологією та організацією виробництва.

Тоді виникає необхідність у нормуванні витрат часу безпосе­редньо на виготовлення окремої одиниці, тобто встановлення три­валості так званого штучного часу.

Під штучним часом розумі­ють час, необхідний на виготов­лення лише однієї одиниці про­дукції чи роботи за певних органі­заційно-технічних умов виробниц­тва.

Штучний час взагалі складається з Т_шт =Т_оп+Т_орм+Т_воп+Т_пт , крім Т_пз.

Таким чином, норма часу складається з: Н_ч = Т_пз+ Т_шт

На підприємствах часто необхідно знати повні затрати на виробництво продукції або виконання операції, тобто калькуляцію затрат. З цією метою розраховують штучно - калькуляційний час, куди, крім штучного, входить частина підготовчо - заключного часу, що припадає на одиницю продукції:

Т_{шт - к} = Т_шт+ Т_пз / n

де: Т_{шт - к} - штучно - калькуляційний час; n - кількість виробів у партії.

Норму часу на виготовлення всієї партії виробів визначають за формулою:

Т_парт= Т_пз+ Т_шт n

Схема 4.1. Структура норми часу.

Норма виробітку являє со­бою мінімальну кількість оди­ниць продукції чи роботи (встановлену методом технічно­го нормування), яку повинен ви­робити, виконати робітник за одиницю часу (як правило, зміну) у певних організаційно-техніч­них умовах.

Зазвичай встановлюють змінні норми виробітку або для од­ного робітника, або для бригади робітників. Як мінімальне завдан­ня норма праці повинна бути виконана кожним робітником.