Тема: Металургія світу

План

1. Чорна металургія

2. Кольорова металургія

1. Чорна металургія

Чорна металургія - галузь господар­ства, що займається виробництвом металу із залізної та марганцевої руд, скрапу (відходів виробництва і брухту).

Чорна металургія включає видобуток, збагачення сировини, виробництво чавуну, сталі, прокату та феросплавів(сплав заліза з т. зв. легуючими металами(марганець, хром, і ін.), застосовуються при виплавлені сталі для покращення якості металу).

Сировиною для чорної металургії є залізна, марганцева та хромова руди.

В світі щорічно видобувають приблизно 1 млрд. т залізної руди, з них більше половини приходиться на три країни – Китай(23%), Бразилію(17%) і Австралію(13%). Видобуток руди в цих країнах швидко росте. У великій кількості залізну руду добувають також Росія, Україна, США, Індія, Канада, Венесуела, Франція, Казахстан і ін. найбільші її експортери – Бразилія і Австралія забезпечують 60% світового експорту. Багато країн світу, в тому числі і ті що добувають залізну руду – США, Великобританія, Італія, Китай і ін., її імпортують. Найбільші імпортери – Японія, ФРН, республіка Корея і ін. Чорна металургія повного циклу вирізняється високою матеріалоємністю виробництва, тобто високими затратами сировини по відношенню до вихідної продукції. Особливо великі затрати руди, дещо менші – коксівного вугілля. Для виплавки 1 т чавуну необхідно 1,5-2 т залізної руди, 1-1,2 т коксівного вугілля, а загалом 4-5 т сировини і палива. В зв’язку з цим ідеальним місцями для розвитку металургії традиційно вважають країни і райони забезпечені залізною і марганцевою рудою та паливом (коксівне вугілля, природ­ний газ, мазут). Наприклад, Індія, Китай, Казахстан, Австралія, Донецько-Придністровський район України вирізняються поєднанням ресурсів залізних і марганцевих руд, коксівного вугілля. Проте таке поєднання зустрічається рідко, тому велика кількість металургійних районів і центрів виникли або поблизу розробок залізної руди, (наприклад Лотарингія, район Великих озер в США, в Альпах в Італії, в Швеції, в Бразилії), або в місцях видобування кам’яного вугілля (Рур в ФРН, Пенсільванія в США, Донбас в Україні, Кузбас в Росії і ін.).

Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат, феро­сплави (сплави заліза з різними легуючими домішками). Це складний ком­плекс виробництва, який поєднує доменний мартенівський і прокатний технологічні процеси. Чорна металургія є базою розвитку машинобудування та багатьох інших галузей економіки. Значення її зростає, незважаючи на конкуренцію алюмінію і синтетичних матеріалів, залишається важливим конструкційним матеріалом.

Упродовж віків залізо видобували з руд. Відкриття в ХІІ-ХШ ст. ча­вуну привело до виділення в металургії виплавки чавуну, а згодом - і сталі з чавуну.

На початку XX ст. виробництво сталі розвивалося лише в деяких дер­жавах. У процесі свого подальшого розвитку географія чорної металургії як галузі суттєво змінилася. Нині чорна металургія є однією з важливих галузей промисловості більшості розвинених країн і багатьох країн, що розвиваються. Правда, в останні десятиріччя темпи виробництва чорних металів, особливо в розвинених країнах, знижуються. Це пов'язано зі зменшенням матеріаломісткості, тобто витрат металу на одиницю продук­ції, спадом ціни на світовому ринку, а також деяким витісненням чорних металів більш сучасними матеріалами — алюмінієм і пластмасами.

Основним конструкційним матеріалом чорної металургії є сталь. У 1998 р. у світі було виплавлено 799 млн т сталі, або в 7,1 раза більше, ніж у 1945 р., у 2,3 раза біль­ше, ніж у 1960 р., на 34,5% більше, ніж у 1970 р., і на 15,1% більше, ніж у 1980 р. Однак в останні роки (1990-1998) виробниц­тво сталі зменшилось на 3,7% (табл. 39).

До недавнього часу найбільшим вироб­ником чорних металів у світі були США. З 1982 р. на перше місце вийшла Японія, а з 1996 р. — Китай (100 млн т). До значних виробників чорних металів належать Росія, Україна, Німеччина, Італія, Франція. Се­ред країн, що розвиваються, — Індія, Бра­зилія, Мексика, Південна Корея та ін. Нині розвинені країни спеціалізуються на виробництві високоякісної сталі і складних видів прокату, а країни, що розвиваються, — на вироб­ництві масових видів металу, поповнюючи світовий ринок дешевим мета­лом.

Найпотужнішими басейнами виробництва чорних металів у світі є До­нецький, Уральський, Кузнецький, Рурський, (штат Мінаc-Жерайс) Бра­зилія, Лотарингія, Верхньосілезький промисловий округ, район Месабі-Рейндж (США), басейн Хамерслі (Австралія) та ін.

Особливістю виробництва чорних металів на сучасному етапі є їх роз­ташування не в районах залягання залізних руд або палива, а поблизу великих транспортних вузлів. Наприклад, у морські порти можна завозити найдешевшим водним транспортом різну сировину і вивозити готову про­дукцію. Це дало змогу створити великі металургійні комбінати у Франції (Дюнкерк), Італії (Генуя, Таранто), у Німеччині (Бремен), у США (затока Делавер), в Японії (Кобе). У зв'язку з наближенням чорної металургії до споживача вона почала розвиватися у країнах, які майже не мають влас­них ресурсів заліза і палива (Японія, Італія, Південна Корея). За останні роки частка цих держав у виробництві сталі зросла (табл. 1).

Впровадження в чорну металургію нових методів плавлення (напри­клад, киснево-конверторного) викликало суттєві зміни у її структурі, перш за все, призвело до збільшення питомої ваги сталі. У середині 80-х років у країнах Європейського Союзу

Таблиця 1

Виробництво сталі у 1970, 1990 і 1998 роках

Країни	у млн. т			у % до світової продукції
	1970	1990	1998
Усього в світі Японія США Китай Україна Німеччина Італія Франція Великобританія Польща Чехія Канада Румунія Індія Бразилія Інші країни	594 93 119 18 - 45 17 24 28 12 - 11 7 6 5 197	770 110 89 66 53 38 26 19 18 14 - 12 10 15 11 274	799 93,5 97,7 108 24,4 44 25,7 20,1 17,3 9,9 6,8 15,8 6,4 23,8 25,8 279,8	100 11,7 12,2 13,5 3,1 5,5 3,2 2,5 2,2 1,2 0,9 2,0 0,8 3,0 3,2 35,0

цим способом виготовлялося майже 3/4 усі­єї сталі, порівняно з 2/5 на початку 1970-х років. У мартенівських печах країн ЄС, а також Японії, США і Канади сталь уже майже не виплав­ляється.

Якщо характеризувати стан розвитку чорної металургії в цілому, то слід сказати, що незважаючи на деяке зменшення обсягів виробництва металу, основними його продуцентами і надалі залишаються економічно розвинені країни. Хоча в останній період спостерігається переміщення чор­ної металургії в країни, що розвиваються, особливо в райони видобутку високоякісної і дешевої руди. Цьому сприяє також намагання розвинених країн позбутися екологічно шкідливого виробництва.

Розвиток і розміщення чорної металургії у країнах Центрально-Східної Європи дуже часто визначався не економічною доцільністю, а полі­тичними мотивами. Так, великі металургійні комбінати в Кошице (Словач­чина), Дунауйвароші (Угорщина), Кракові (Польща) і навіть в Айзенгюттенштадті (Східна Німеччина) в основному орієнтувались на залізну руду з колишнього СРСР.

Чорна металургія України й Росії переживає глибоку кризу. Перехід до ринкової економіки вимагає виробництва конкурентоспроможної проду­кції (сталі, прокату), з якою можна вийти на світовий ринок. Однак зас­тарілі способи плавлення руд, нехтування скрапом (металобрухтом), низь­ка частка листового прокату в загальному обсязі виробництва не сприяють цьому.