- •Конспект лекцій
- •Тема 1: Предмет і метод економічної теорії
- •3. Методи пізнання економічних процесів:
- •Тема 2: Економічні потреби суспільства та економічні інтереси
- •Тема 3: Економічна система суспільства та відносини власності
- •Тема 4: Форми організації суспільного виробництва
- •Тема 5: Ринок як економічна форма організації суспільного виробництва
- •Тема 6: Попит і пропозиція в умовах ринку. Теорія ринкової рівноваги
- •Тема 7: Конкуренція і монополія в ринковій економіці
- •Тема 8: Гроші та інфляція
- •Тема 9: Циклічні коливання як форма руху ринкової капіталістичної системи
- •Тема 10: Підприємництво: суть, умови функціонування та форми економічної організації
- •Тема 11: Підприємство в системі підприємницької діяльності
- •Тема 12: Аграрні відносини та земельна рента
- •Тема 13: Ринок факторів виробництва, їх використання і формування доходів в умовах ринку
- •Тема 14: Суспільне відтворення
- •Тема 15: Економічна роль держави та її функції в умовах ринку
- •Тема 16: Фінансово-кредитна система в ринковій економіці
- •Тема 17: Світова економіка та міжнародні економічні відносини. Форми зовнішніх економічних відносин
Тема 3: Економічна система суспільства та відносини власності
Суть та структура економічної системи.
Види і типи економічних систем.
Власність в системі економічних відносин.
Форми і види власності. Приватна власність як основа ринкової економіки.
Трансформація відносин власності і Україні в період переходу до ринку. Роздержавлення і приватизація власності в Україні.
1. Економічна система суспільства – надзвичайно складна економічна категорія, що має розгалужену структуру, систему законів, її функціонування і розвиток. Економічна система представляє собою економічні відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Економічна система за своєю структурою охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, які в своїй взаємодії складають спосіб виробництва на певному етапі історичного розвитку. Продуктивні сили представляють собою у своїй взаємодії суспільне виробництво.
Економічна система |
||||
|
||||
Продуктивні сили |
Виробничі відносини |
|||
|
|
|||
Робоча сила |
Предмети праці |
Засоби праці |
Організаційно-економічні |
Соціально-економічні |
|
|
|
|
Відносини власності |
В кожній економічній системі діють економічні закони, які визначають характер розвитку економічної системи. Вони мають об’єктивний характер і характеризують тип виробничих відносин. Економічні закони поділяються на загальні, які властиві всім економічним системам, наприклад закон зростання потреб, і на специфічні, які відображають характерні риси певної економічної системи. Механізм функціонування економічної системи характеризує взаємодію виробничих відносин з продуктивними силами, створюючи конкретні форми господарювання (ринковий механізм). Продуктивні сили є найбільш гнучкою складовою економічної системи, вони здатні до розвитку і вдосконалення, тому стимулюють рух економічної системи вперед і її історичний процес. Якщо розвиток виробничих відносин відбувається повільніше, ніж розвиток продуктивних сил, то тоді виробничі відносини стають гальмом у розвитку економічної системи, і вона занепадає, а потім і руйнується.
Робоча сила – сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці, яку вона реалізує в процесі виробництва.
Праця – процес споживання робочої сили.
Предмет праці – це те, на що спрямована праця людини у виробництві: земля, природні ресурси, сировина, матеріали, енергоносії.
Засоби праці – знаряддя праці, за допомогою яких створюються товари в процесі виробництва.
Процес суспільного виробництва – взаємодія всіх складових робочої сили і засобів виробництва, технології.
Суспільне виробництво охоплює такі сфери або фази виробництва:
виробництво продукту праці;
розподіл;
обмін;
споживання.
Постійне повторення процесу виробництва називається відтворенням, в якому постійно відтворюються всі фази виробництва.
Процес виробництва у постійно зростаючих масштабах називається процесом розширеного відтворення.
2. Класифікація типів економічних систем можлива за різними критеріями:
рівень розвитку продуктивних сил (цівілізаційний підхід);
характер відносин власності (формаційний підхід).
Цівілізаційний підхід до розвитку економічних систем:
варварство – цівілізація, при якій продуктивні сили значодилися на самому низькому рівні розвитку;
аграрна цівілізація – продуктивні сили розвиваються, проходячи перший крупний суспільний поділ праці; відокремлення господарства від землеробства. Аграрна цівілізація існувала від нашої ери до поч. 19 ст.;
індустріальне суспільство – продуктивні сили мали стрибок у розвитку рпи розгортанні промислової революції в Європі, внаслідок чого з’явилася механізація виробничих процесів;
постіндустріальне суспільство – розвивалося після НТР, яка розгорнулася з кінця 50-х поч. 60-х років 20ст. і поклала початок автоматизації виробництва, що дало значне піднесення ефективності виробництва.
Формаційний підхід за критерій розвитку економічних систем бере відносини власності, які панують у суспільстві, тому що відносини власності характеризують тип виробничих відностин і відносини між людьми в прцесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.
Типи економічних систем:
первісно-общинний лад – до н.е.;
рабовласницька економічна система – 3000р. до н.е. – 1-2 ст. н.е.;
феодальна економічна система – 5-16 ст. н.е.;
капіталістична економічна система – 16-21ст. н.е.;
комуністична економічна система;
соціалістична економічна система.
1917-1991р. - соціалістична система західною економічною думкою називалась адміністративно-комамандною системою, планово-бюрократичною або казармовим соціалізмом. Впродовж соціалістичної системи була загальнодержавна власність на засоби виробництва і продукти праці. Соціалістичними залишилися Куба, Китай, Північна Корея. В Киттаї – особлива китайська модель: надбудова, компартія при владі і сіціалістичні методи управління, тобто планово-дериктивні, а в економіці впроваджується ринковий механізм і припускається дрібна приватна власність.
Капіталістична система поділяється на такі моделі:
модель ринкової економіки („вільний ринок”);
змішаної економіки, яка означає перехід від моделі „вільного ринку” до державного регулювання економіки.
3. Власність визначає тип, характер певної економічної системи, являється ядром виробничих відносин в суспільстві.
Власність – система суспільних відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, виробничих ресурсів і результатів праці. Вони є об’єктами власності. Суб’єктами власності є індивіди, підприємства, колективи і держава. Відносини власності можуть розповсюджуватися на засоби виробництва, виробничі ресурси, результати праці, робочу силу, інформацію. Власність розглядають з юридичної і економічної точки зору. З юридичної - відносини власності характеризують відносини людини до майна, до певних речей, як до своїх власних, на які не можуть претендувати інші особи, а власники мають права володіння, користування і розпорядження цими речами. З економічної – відносини власності представляють собою відносини між людьми з приводу володіння засобами виробництва, виробничими ресурсами і результатами праці.
Еволюція власності:
общинна власність на землю;
індивідуальна форма власності;
приватна форма власності;
державна форма власності;
приватна капіталістична власність.
4. Капіталістична економічна система (види і форми власності):
Форми і види власності
Форми |
Державна |
Приватна |
Колективна |
Види |
Суспільна Муніципальна |
Індивідуальна Сімейна |
Акціонерна Кооперативна Корпоративна Громадських організацій |
Трудова Нетрудова |
Змішана форма власності представляє собою поєднання будь-яких різних форм власності. В основному в таких підприємствах контрольний пакет акцій належить державі, а решта – приватній формі власності.
Власність іноземних держав реально представлена у формі державної або приватної власності. В розвинутих капіталістичних країнах держава має 24-25% державної власності. Приватна функціонує краще, ніж державна.
5. В умовах соціалістичної економічної системи і СРСР з 1917 до 1991р. існували такі форми власності:
державна – на засоби виробництва, виробничі ресурси і результати праці;
колективна – колгоспи, які формально вважалися колективною формою власності, але реально були державною власністю;
індивідуальна – за якою майно належало певній особі, яким вона мала право користуватися, але не мала права використовувати для отримання доходів;
власність громадських організацій – ДОСАФ – була державною.
В 1991р. ВРУ прийняла закон „Про власність”, який узаконив плюралізм різних форм власності, в тому числі узаконив існування приватної власності. За цим законом в Україні існують такі форми власності: державна, приватна, колективна, змішана, іноземних держав. Після прийняття цього закону починається перехід від соціалістичної до капіталістичної еконоиічної системи і відбувається трансформація власності, тобто перетворення державної власності у приватну або колективну такими шляхами:
роздержавлення – поч.90-х років, при якому майно і засоби виробництва певного підприємства передавалися в оренду, колективне підрпиємство, але воно їм не належало;
приватизація – 2 половина 90-х років, при якій майно підприємств, засоби виробництва викупалися колективом підприємства у держави за рахунок власних прибутків і після цього підприємство ставало власником даного заводу чи фабрики, після чого починалися процеси акціонування власності – випуск акцій на всю суму майна підприємств і покупку цих акцій членами даного колективу, що означало створення закритого акціонерного товариства. Якщо з акції підприємства могли купувати не тільки робітники даного підприємства, а й сторонні люди, то це називалося відкритим акціонерним товариством;
прямий розподіл державної власності між громадянами країни через надання їм ваучерів або сертифікатів на певну частку майна держави;
продаж дрібних державних підприємств у приватну власність на аукціонах за певну суму.
У державній формі власності в Україні залишаються об’єкти стратегічного значення, наприклад, АЕС і ГЕС, військові заводи, промислові підприємства, які працюють на ВПК, все інше – на приватизацію.