Тема 13: Ринок факторів виробництва, їх використання і формування доходів в умовах ринку

1. Ринок факторів виробництва. Особливості формування ціни на фактори виробництва.

2. Доходи населення та їх диференціація. Суть, види і джерела формування доходів власників факторів виробництва.

1. У структуру ринку крім ринку готової продукції як основного ринку входить також ринок факторів виробництва. В цей ринок входять такі ринки:

• ринок робочої сили;

• ринок капіталу;

• ринок виробничих ресурсів.

На цих ринках відбувається взаємодія попиту і пропозиції факторів виробництва, і в залежності від цього формується ціна на фактори виробництва. Власниками всіх факторів виробництва є сімейні господарства, підприємства, приватні особи та уряд.

1) Ринок робочої сили – купується і продається робоча сили як основний фактор виробництва. Пропозиція на ринку робочої сили зумовлена кількістю працездатного населення, і вона залежить від демографічних умов, національних традицій, частки національного доходу, що припадає на душу населення та їхньої кваліфікації і спеціалізації. Попит на робочу силу зумовлений ситуацією у роботодавців, і він залежить від технічного рівня виробництва, його оснащеності, рівня спеціалізації і попиту на ті товари, які виробляються даним товаровиробником.

2) Ринок капіталу. Капітал після робочої сили є другим за значенням фактором виробництва. Капітал у виробництві представлений у вигляді засобів виробництва. Основу пропозиції капіталу на ринку капіталу складають з одного боку фінансові заощадження частини доходів населення, а з іншого боку – частина прибутку підприємств і фірм. Заощадження населення перетворюється у капітал у тому випадку, коли капітал у формі кредиту вкладається у засоби виробництва, і внаслідок цього підвищується рівень ефективності виробництва, тобто капітал стає фінансовим виразом попиту виробників на капіталовкладення. В цьому процесі банки виконують функції посередника.

3) Ринок ресурсів. На ринку природніх ресурсів та землі існує певна специфіка, і він є малогнучкий, тому що пропозиція землі і природних ресурсів є обмежена у фізичному розумінні і обмежена з точки зору існування приватної власності, тому пропозиція в багатьох випадках має фіксований обсяг. Попит на ресурси виробництва має також певну специфіку, тому що він обумовлений попитом на ті товари споживання, які виробляються з даних ресурсів. Це означає, що зміни, які відбуваються у попиті на ринку товарів і послуг, зумовлюють зміни у попиті на ринку ресурсів, тобто якщо існує на сучасному ринку тенденція до зростання попиту на високоякісні повноцінні товари, то відповідно до цього відбувається зростання попиту на природні ресурси. Держава не впливає на формування цін, і тому цей процес відбувається в залежності від взаємодії попиту і пропозиції. Попит на фактори виробництва пред’являють підприємства та фірми, при цьому ціна на ресурси є витратами виробництва. Саме ціни на ресурси визначають ту кількість землі, праці і капіталу та інших ресурсів, які будуть використовуватись у виробничому процесі. Попит на ресурси має похідний характер, і стабільність попиту на конкретні ресурси залежить від таких факторів:

• продуктивність самих ресурсів, тобто віддача від ресурсу;

• ціна товару, виробленогоз даного ресурсу.

Ресурс, який буде найпродуктивнішим при виробництві товару, буде користуватися найбільшим попитом і буде найціннішим для суспільства. На малопродуктивні ресурси попит буде невеликим, і ціна на нього буде низькою.

Існує таке правило: щоб отримати максимальний прибуток, підприємство повинно використати додаткові одиниці певних ресурсів доти, поки кожна наступна одиниця ресурсу дає приріст загального доходу підприємства, а не загальних витрат. Наприклад, підприємство може найняти додатово кожного наступного працівника доти, поки дохід підприємства від їхнього використання буде більшим, ніж заробітна плата, яку отримує робітник. В цьому випадку працює так зване правило максимізації прибутку: максимальний прибуток підприємство може отримати виробляючи таку кількість товару, за якої граничні (додаткові) витрати на виробництво будуть дорівнювати рівню ринкової ціни. Підприємство може отримати максимальний прибуток при залученні до виробництва такої кількості ресурсів, за якої гранична вартість окремого ресурсу дорівнює значенню його ціни.

2. Ефективність використання праці тісно пов’язане з рівне заробітної плати робітників. Вартість робочої сили, вираженої в грошах, приймає форму ціни робочої сили, тобто зарплата – грошове вираження вартості і ціни товару робочої сили.

Сама зарплата є елементом витрат виробництва виробника. Мінімальна зарплата повинна забезпечети нормальні умови для відтворення затрачених сил робітника. Розмір мінімальної зарплати обчислюється на основі прожиткового мінімуму, необхідної для задоволення мінімальних потреб робітника у товарах і послугах з урахуванням рівня цін.

Зарплата існує у двох формах:

• почасова – оплата вартості і ціни робочої сили за її функціонування протягом часу (медпрацівник);

• відрядна (поштучна) – оплата вартості робочої сили в залежності від розмірів виробітку продукції за одиницю часу. Витрати робочої сили вимірюються кількістю і якістю виробленої продукції (токар).

Системи заробітної плати:

• тарифна – зарплата поставлена у залежності від складності виконуваних робіт за такими групами факторів: кваліфікація, розум і фізичні зусилля, умови праці;

• преміальна – прив’язує тарифну ставку до норм витрат праці та де робота має характер одноманітних операцій (машинобудування). За норму береться обсяг роботи, виконуваної робітником середньої кваліфікації за 1 год, при цьому перевиконання норми на 1% збільшує зарплату на 1%, але загальний розмір добавок не перевищує 20% загального заробітку;

• колективна – зумовлюється зростанням усуспільнення виробництва та впливом профспілок. Вона приймає вигляд оплати праці за системою „участі у прибутках”, тобто вона передбачає, що за рахунок частки прибутку підприємств формується преміальний фонд, з якого робітники одержують виплати (премії) за рахунок продуктивності праці, зниження витрат. Іноді ці премії сплачуються у формі цінних паперів підприємств.

Зарплата також поділяється на номінальну (сума грошей, отримана в поточному періоді за годину, тиждень або місяць праці) і на реальну (кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну зарплату, тобто вона показує купівельну спроможність номінальної зарплати. Вона залежить від номінальної зарплати і рівня цін на товари і послуги). Реальна зарплата = номінальна зарплата – темп інфляції.

Визначення сталої зарплати залежить від структури конкретного ринку праці і від того, чи це буде ринок чистої праці, чи модель монопосонічної праці. На конкурентому ринку праці кожний підприємець наймає таку невелику кількість, що це не впливає на ставку зарплати в цілому, і тому кожна фірма наймає певну кількість робітників у відповідності із ринковою ставкою зарплати. Якщо буде зростати попит на робочу силу на конкуркнтному ринку, то це призведе до того, що буде зростати ринкова ставка зарплати, з нею будуть погоджуватися фірми і це призведе до підвищення доходів робітників. На конкурентних ринках рівноважна ставка зарплати дорівнює вартості граничного продукту.

На монопсонічному ринку праці фірма, яка є наймачем, виступає як монополіст, і тому висуває свої умови оплати праці. Монополіст наймає меншу кількість робітників, і при чому сплачує ставку зарплати нижчу, ніж за умов досконалої конкуренції. Формування рівня зарплати для неконкуруючих груп робітників залежить від рівня їх здібностей, кваліфікації, освіти і таланту. Попит на неї завжди перевищує пропозицію, і тому зарплата на конкуруючих ринках робітників велика. Інвестиції у людський капітал охоплюють витрати на освіту, охорону здоров’я, мобільність ресурсів. Теорія доводить, що індивідууми збільшили інвестиції в освіту і тримують більш високі доходи впродовж своєї трудової діяльності, ніж ті, хто зробив в освіту невеликі інвестиції.

Капітал – найважливіший фактор виробництва і він дає 3 види доходу:

• прибуток;

• позичковий процент;

• дивідент.

Ціна капіталу залежить від рівня доходу на капітал. Якщо капітал вкладається у виробництво, то ціна капіталу – це прибуток, який отримує власник капіталу. Прибуток – різниця, яка залишається від загальної виручки фірми після виплати вартості матеріалів, ресурсів, закуплених у постачальників. Чистий прибуток – те, що залишається після відрахування всіх неявних і прихованих витрат (зарплата, рента, відсоток, нормальний прибуток).

Ринок позичкового капіталу – це ринок, на якому господарські агенти дають або беруть кредити, де ставка позичкового проценту є ціною, яка сплачується за користування грошима. Норма процентної ставки, як плата грошима, визначається як міноварна в залежності від попиту і пропозиції на гроші. Процентна ставка може бути номінальною, яка виплачується у грошовому виразі, і реальною – у грошовій формі з поправкою на інфляцію. Vp = Vt / (1+r)t, де Vp – сума грошей, вкладена на t років під норму процента p, Vt – сума грошей, яка отримана через t років, r – процентна ставка, під яку вкладаються гроші, t – кількість років.

Якщо капітал утримується у вигляді цінних паперів, то власники акцій отримують дохід у вигляді дивіденту.

Акції – цінні папери, документи, які стверджують членство в акціонерному товаристві і надають право на отримання дивіденту. Ціна акцій залежить від курсу акцій, він визначається прямопропорційно розміру дивіденту і оберненопропорційно нормі позичкового проценту.

Курс акцій = (дивідент / позичковий процент) x 100%.

Існує 3 джерела для отримання доходу від придбання акцій:

• від дивідентів;

• від підвищення ринкової ціни акцій;

• від збільшення кількості акцій, внаслідок їх дроблення.

Акції класифікуюються за ступенем очікуваного ризику і за ступенем очікуваного доходу:

• акції з

• доходні акції, вартість від яких

• акції

• циклічні акції – акції корпорації базових галузей. Коли іде фаза економічного підйому, їх купують і продають на початку кризи;

• захищені, антициклічні акції – дивіденти стабільні;

• спекулятивні – дрібні акції, які ризиковані, але приносять високі дивіденти.

Ринок землі і ресурсів. Земля виступає у якості капіталу, ціна залежить від доходу від землі, який приймає форму земельної ренти. Ціна землі враховує як розмір ренти, так і розмір банківської процентної ставки. Ціна землі = R / r.