32. Феномен інтелігенції. Роль інтелігенції в становленні національної культури (перша половина 19-го ст.).

Інтелігенція – соціальний прошарок, який становлять люди, для яких розумова праця є джерелом існування. Формування інтелігенції почалося з кінця 18-го ст., а більш активним стало у другій половині 19-го, коли виникла потреба у великій кількості освічених фахівців. В Російській імперії, частиною якою була Україна, представники інтелігенції зробили чималий внесок в покращення ситуації, в якій знаходилися прості люди.

19-те ст. стало не сприятливим для розвитку української культури, так як після першого та другого поділів Польщі, ліквідації Гетьманщини більша частина земель України знаходились під владою Російської імперії. Цікаво, що саме в цей час прошарком населення, що підштовхував народ до відстоювання власних прав та збереження власної культури, була інтелігенція. Основними заходами, які вживали представники інтелігенції, були створення різноманітних гуртків та організацій, видача наукової, публіцистичної та художньої літератури.

Тут необхідно відмітити важливість розроблених декабристами політичних документів програмного характеру: проекти конституцій майбутньої Росії, плани розв’язання аграрної проблеми. Це «Конституція» М. Муравйова, яка народжувалась в Україні, де він ніс військову службу, «Руська правда» Пестеля. У цих документах відображені ідеали, в ім’я яких декабристи ставали на шлях боротьби. Основна мета цих документів — національне відродження.

Ряд письменників, діячів культури зберегли нам українську мову, стали писати так, як розмовляв народ. Це І. П. Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ’яненко та звичайно ж Т. Г. Шевченко. Проте заслуга Шевченка не тільки у внеску у збереження української мови, а й у заклику народу у своїх творах до відстоювання своїх свобод.

Відмітимо вклад М. О. Максимовича, це видатний прогресивний не тільки український учений, а й російський та світового значення. Він підтримував особисті зв’язки з декабристами. Він заснував журнал «Киевлянин», у роботі якого активну участь брали Г. Квітка-Основ’яненко, П. Куліш. У своїх статтях М. Максимович аналізує твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, твори галицьких письменників.

Важливу роль у розвитку культури в цей період відіграла політична таємна організація - Кирило-Мефодіївське братство. Воно сформувалось на основі певного рівня знань про суспільство, на основі розвитку громадської думки, нестерпного соціального становища народу і несприйняття передовими свідомими українцями несправедливих форм організації суспільного життя.

До складу братства входили історик і літератор Микола Костомаров, учитель дворянин Василь Білозерський, високоосвічений учений і педагог Микола Гулак (чиновник канцелярії київського, волинського та подільського генерал-губернаторів), письменник Пантелеймон Куліш, великий український поет Тарас Шевченко, учитель Д. Пильчиков, О. Маркович, О. Навроцький, Ю. Андрузький та ін.

Братство існувало трохи більше року. Основна форма його діяльності — філософські і політичні дискусії, вироблення програми, пошук знань і формування завдань щодо визволення слов’ян і створення союзу незалежних слов’янських держав.

Брати кирило-мефодіївці глибоко розуміли ідеї демократії, політичні завдання українського народу спільно з іншими слов’янськими народами. В основу своєї діяльності вони поклали демократичні засади рівності, свободи, релігійної злагоди, добра. Головним ідейним документом братства була книга буття українського народу.

У 30-х роках ХІХ ст. 21-річний Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яков Головацький очолили гурток «Руська трійця». Живучи у Львові вони видавали в Будапешті журнал «Русалка Дністрова». Завдання гуртка і журналу — усе та ж пропаганда мови, підвищення національної самосвідомості народу.

Роль вище зазначених організацій в підтриманні і розвитку української культури була дуже великою, адже вони несли в маси освіту, культуру, ідеї як українського лібералізму, так і демократизму.