Економічна думка Стародавнього Риму
Могутність СтародавньогоРиму зв'язано зі зміцненням і розквітом античного способу виробництва, за якого основними відносинами були відносини рабів і рабовласників. Ясна річ, що центральне місце серед соціально-економічних проблем Стародавнього Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливопитання раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вонинасамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах,спеціальних творах, які є важливими джерелами з історії економічноїдумки.
Позбавлення селян землі і концентрація її в руках великих землевласниківзумовили необхідність проведення аграрних реформ. Опрацювання проектівтаких реформ та їх втілення в життя зв'язані з іменами народних трибунів братів Гракхів — Тіберія (162—133 до н.е.) і Гая (153—121 до н.е.). Пропоновані ними реформи полягали, по-перше, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння; по-друге, у поверненні пролетарів (зубожілих дрібних виробників) до господарської діяльності; по-третє, у обмеженні розмірів земельних ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря (однієї родини). 133 року до н.е. Тіберій Гракх виступив із законопроектом про земельну реформу, який передбачав обмеження користування державною рму, який передбачав обмеження користування державною ріллею одною тисячею югерів (близько 300 га) на родину, розподіл решти землі по 30 югерів (близько 9 га) серед безземельних та малоземельних громадян Риму. Запропонований проект було прийнято й частково здійснено. Навіть після вбивства Тіберія Гракха аграрна комісія продовжувала роботу, наділяючи селян землею. Молодший брат Тіберія — Гай відновив реалізацію аграрної реформи і здійснив іще низку реформ, спрямованих на зміцнення римської держави, припинення зубожіння селянства та запобігання пролетаризації римських громадян. Так, у Римі проводився продаж хліба з державних сховищ за низькими цінами, в Італії та на території Карфагена утворювались нові колонії, куди переселяли незаможних громадян. Проте 121 р. до н.е. Гая Гракха та його прихильників було вбито.
Праця Луція Колумелли має назву «Про сільське господарство». Це своєрідний огляд стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва. На противагу твердженням, що занепад сільського господарства зумовлений погіршанням родючості землі та поганим кліматом, Колумелла головну причину цього занепаду справедливо бачить у недоліках господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну сільськогосподарську практику, він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласницького господарства. На його думку, велике, але погано оброблене поле дасть менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка. Добрий господар може зробити прибутковим будь-який клаптик землі, вирощуючи там саме те, для чого ця земля найбільше придатна. Прагнучи розробити принципи ефективної організації праці рабів, Колумелла рекомендував запровадити поділ праці, її спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці. Великого значення Колумелла надавав навіть характеру відносин між паном і рабами. Діапазон запропонованих ним засобів впливу на рабів був досить широким: від традиційної маєткової в'язниці до дружньої розмови і навіть жартів. Це, на думку Колумелли, мало сприяти зростанню продуктивності праці. Найважливіше, щоб маєтком особисто управляв суворий і досвідчений господар. З огляду на це Колумелла радив купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним колонам, оскільки на той час це вже стало вигіднішим, ніж використання рабів. Колумелла вважав, що власникові маєтку не слід часто міняти орендарів, ліпше залучати колонів, міцно прив'язаних до місця. Таким чином, твори Катона, Варрона й Колумелли є важливими літературними джерелами з аграрних проблем Стародавнього Риму. У них було відображено розвиток сільського господарства і зв'язану з ним еволюцію економічних поглядів римлян з питань організації рабовласницького господарства.
У трактаті "Землеробство", написаному великим землевласником, письменником і політичним діячем Стародавнього Риму Марком Катоном (Катоном Цензором Марком Порцієм, Катоном Старшим, 234—149 pp. до н.е.), знайшли яскраве відображення економічні проблеми рабовласницьких господарств у період розширення виробничої діяльності великих землевласників. Трактат включає 162 глави і нагадує сторінки записника господаря рабовласницького маєтку. У творі узагальнюється досвід натурального рабовласницького господарства Стародавнього Риму та містяться практичні рекомендації щодо підвищення його дохідності.
У цій праці Катон визначав землеробство найбільш достойним, почесним та благородним заняттям, ідеалізував натуральне господарство, спрямоване на задоволення власних потреб. На думку мислителя, із землеробів "виходять найвідданіші громадяни і найстійкіші солдати. І дохід цей найчистіший, найвірніший і зовсім не викликає заздрощів". Водночас він припускав часткову ринкову орієнтацію рабовласницьких маєтків: збут частини надлишкової продукції та купівлю лише найнеобхіднішого, того, що не вироблялося власними силами. Даючи поради щодо підвищення дохідності рабовласницького господарства, мислитель виходив з принципу: "Господарю любо продавати, а не купувати"; визначальну роль у справі організації зразкового господарства відводив власнику маєтку, який повинен добре знати календар сільськогосподарських робіт, необхідні агротехнічні засоби, строго регламентувати виробництво та збут продукції; зараховував рабів до знарядь праці, виступав за жорстоку дисципліну, зазначаючи, що раби повинні бути "завжди в роботі". Контроль за працею рабів, на думку мислителя, повинен ґрунтуватися на розподілі між ними конкретних обсягів роботи (уроків). Спостерігати за виконанням цих завдань мав раб-наглядач, який повинен був "забезпечити порядок, дотримуватися свят; чужого в руки не брати; своє оберігати ретельно... Рабам не повинно бути погано: вони не повинні мерзнути і голодувати... повинні бути завжди в роботі: так їх легше втримати від дурного і крадіжки"; вважав доцільним сіяти між рабами ворожнечу, розпалювати між ними конфлікти та сварки з метою унеможливлення непокори та змови між ними. Він радив жорстоко поводитись з рабами, "виснажувати їх працею, люто карати за найменшу провину, ставитись до них набагато гірше, ніж до робочих тварин. Так, у святкові дні, зазначається у трактаті, бики мають відпочивати, а раби — працювати. Хворих биків, на думку Катона, потрібно лікувати, а старих і хворих рабів — продавати, звільняючись від них, як від непотрібного "старого воза".
Вивчаючи дохідність домашнього господарства, виділяє ряд умов, за яких вона буде зростати:
1. Розвиток землеробства на основі інтенсифікації рабської праці, факторами якої виступають:
- забезпечення раба завданням на робочий день;
- забезпечення безперервності процесу виробництва: “працювати в будь-яку погоду і свята”;
- введення системи контролю за виконанням робіт шляхом вибору наглядача із числа рабів.
2. Використання вигоди від збуту частини виробленої продукції
3. Використання орендних відносин: “здавати з підряду збір маслин, виготовлення масла, обробку земель”.
Подальшого розвитку економічна думка Стародавнього Риму набула у працях Марка Теренція Варрона (116—27 pp. до н.е.) .Трактат "Про сільське господарство" видатного римського ученого, агронома та історика Марка Теренція Варрона відобразив раціоналізацію та інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, подальшу еволюцію та поглиблення суперечностей рабовласницького господарства. У своєму творі Варрон висловив серйозну тривогу за долю великих рабовласницьких латифундій, нарікаючи на землевласників, які проживають у містах, усунувшись від безпосереднього господарювання та переклавши всі турботи на управителів. Автор шукав шляхи зміцнення економіки рабовласницьких маєтків, обґрунтовуючи необхідність інтенсивної агрокультури, раціонального поєднання землеробства з тваринництвом, вдосконалення методів експлуатації рабів. Виступаючи за натурально-господарську орієнтацію латифундій, Варрон враховував зростання товарності сільськогосподарського виробництва та вплив ринкової ситуації на дохідність господарства: "Маєтки, — зазначається у трактаті, — поряд з якими є місця, куди зручно вивозити і продавати вироби свого господарства і звідки вигідно ввозити те, що потрібно для власного господарства, уже тільки з цієї причини є дохідними". Дохідність рабовласницького господарства мислитель пов'язував також з якістю землі та агрокультурою. Особливого значення він надавав посиленню експлуатації рабів, яких зараховував до одного з видів сільськогосподарських знарядь. Однак на противагу Катону, під впливом повстання Спартака Варрон виступав за гнучкі методи примусу рабів до праці. На його думку, матеріальне та моральне заохочення рабів сприятиме створенню умов, за яких у останніх буде "охота до роботи". У трактаті зазначається, що раби краще працюють, якщо "господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати свою скотину і т.д."3. Водночас він розумів обмежені можливості підневільної праці рабів і вважав доцільним застосування праці найманих робітників, особливо у "нездоровій" місцевості або при виконанні великомасштабних робіт.
Варрон вивчає функціонування сільського господарства і велику увагу приділяє з”ясуванню факторів, які впливають на зростання дохідності господарства. Головні з цих факторів:
1. Торгівля та необхідність урахування коливання ринкових цін.
2. Залучення до господарської діяльності інших господарських галузей, наприклад скотарства, з якого “можна вилучити немалий дохід”.
3. Інтенсифікація праці рабів за рахунок використання методів морального та матеріального стимулювання: “Охоту до праці можна викликати також більш вільним режимом, більш щедрою мірою їжі та одягу, скороченням роботи або дозволом виганяти на пасовиська декілька голів власної худоби”.
4. Раціональне розділення операцій в господарстві поміж вільними працівниками та рабами.