Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайна ситуація на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій із метою недопущення їх переростання у надзвичайна ситуація або пом’якшення її можливих наслідків.

Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій

Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації проводиться з метою відновлення роботи підприємства організації, навчальних закладів тощо. Вона включає:

• розвідку осередків надзвичайних ситуацій;

• аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи;

• локалізацію й гасіння пожеж;

• відбудову споруд і шляхів сполучення;

• проведення ізоляційно-обмежувальних заходів в осередках біологічного зараження;

• проведення спеціальної обробки населення;

• дезактивації, дегазації техніки, доріг, місцевості тощо.

Запобігання надзвичайним ситуаціям в Україні

Функції запобігання щодо надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру в Україні виконує Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, положення про яку затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1198.

Ця система включає в себе:

• центральні та місцеві органи виконавчої влади

• державні підприємства

• установи та організації, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної і природньої безпеки, організація проведення роботи по запобіганню НС з метою захисту населення, території та довкілля.

• Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

Цивільний захист - система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Нормативні навчальні дисципліни в галузі БЖД: "Безпека життєдіяльності", "Основи охорони праці", "Охорона праці в галузі" та "Цивільний захист". Згідно законодавству вони вивчаються всіма студентами, курсантами та слухачами вищих навчальних закладів України. Також безпека життєдіяльності базується на знаннях з багатьох інших дисциплін — основ екології, психології та фізіології праці, хімії, фізики, соціології, демографії тощо.

Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, принципи і норми якої з метою обмеження лиха війни визначають неприпустимі методи і засоби ведення військових дій і захищають жертв війни.

Міжнародне гуманітарне право - це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які забороняють або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда в цей час і встановлюють міжнародно-правову відповідальність за їх порушення.

Важливими віхами в напрямку міжнародно-правового регулювання стали Гаазькі конференції миру 1899 і 1907 рр.., скликані за ініціативою Росії. Прийняті на них документи кодифікували правила ведення війни і мирного вирішення спорів, з'явилися значною віхою у формуванні міжнародного гуманітарного права. Цей період завершується закінченням Першої світової війни і створенням Ліги Націй.

Женевські конвенції про захист жертв війни — міжнародні багатосторонні угоди в галузі законів і звичаїв війни, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів. Були підписані 12 серпня 1949 на Дипломатичній конференції ООН, що засідають в Женеві з 21 квітня по 12 серпня 1949. Набрали чинності 21 жовтня 1950.

Женевські конвенції включають в себе чотири універсальних міжнародних договори:

1. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.

2. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з поранених та хворих під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.

3. Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює правила, яким повинні слідувати воюючі сторони при поводженні з військовополоненими.

4. Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.

8 червня 1977 до Женевських конвенцій під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста були прийняті два Додаткових протоколи: Протокол I, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, і Протокол II, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру.

У 2005 до Женевської конвенції був прийнятий Додатковий протокол III про введення додаткової відмітної емблеми у вигляді Червоного хреста і Червоного півмісяця.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) – незалежна та нейтральна організація, яка займається забезпеченням захисту і надання допомоги постраждалим в результаті збройних конфліктів та нестабільних внутрішніх ситуацій.

Відповідно до мандату, який надано МКЧХ світовою спільнотою, організація надає допомогу особам, що знаходяться під вартою, хворим, пораненим та цивільним особам, що постраждали в результаті збройного конфлікту, керуючись принципом неупередженості

Штаб-квартира МКЧК знаходиться у м. Женева (Швейцарія), а представництва організації, де у загальній кількості працюють більш ніж 12 тисяч осіб, розміщені майже у 80 країнах світу.

В ситуаціях збройного конфлікту МКЧХ координує діяльність національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

ООН ЮНІСЕФ і ВОЗ

Закінчення періоду «холодної війни» внаслідок розпаду світової системи соціалістичної співдружності не стало основою для зникнення загрози війн та побудови мирної системи співіснування в світі. Більш того, нова епоха співіснування стала менш передбачуваною, ніж це було в період протистояння двох протиборчих систем. Разом з тим, світове співтовариство зштовхується з новими загрозами, що мають більш диверсифікований, і менше передбачуваний характер: тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, регіональна нестабільність, фіаско державності, організована злочинність, залежність від енергетичних і продуктових ресурсів і т.п. Ні одна з цих загроз, на відмінність від явної, масованої загрози часів «холодної війни», не має безпосередньо воєнного характеру і не піддається ліквідації суто військовими засобами. Однак, наслідком відбуття кожної із загроз може стати загибель великої кількості населення планети. У цих умовах значимість системи цивільної оборони зростає і вимагає знаходження її в постійній готовності до дій за призначенням.

Цивільна оборона як система виникла в роки Першої світової війни з появою авіації. 3 розвитком озброєння, яке створило можливість загрози нанесення ударів по адміністративних центрах, промислових підприємствах, життю населення, розвивалася і удосконалювалася Цивільна оборона.

Створення і застосування ядерної зброї під час Другої світової війни дало імпульс у розвитку Цивільної оборони, що завершився прийняттям у 40-50 pp. законів з Цивільної оборони в більшості промислово розвинутих країнах.

Виникнення цивільної оборони, як системи, відбулося у 1931 р. З ініціативи декількох держав французький генерал медичної служби Жорж Сен-Поль заснував у Парижу «Асоціацію Женевських зон» – «зон безпеки» для створення за допомогою двосторонніх і багатосторонніх угод локальних зон безпеки у всіх країнах. Згодом Асоціація була перетворена в Міжнародну організацію цивільної оборони (International Civil Defence Organisation, ICDO). У 1972 р. ICDO одержала статус міжурядової організації.

Цивільна оборона (ЦО) у міжнародному гуманітарному праві (МГП) розглядається як комплекс мір, що приймаються в межах МГП з метою обмежити збитки і страждання, заподіяні цивільному населенню внаслідок драматичного розвитку методів і засобів ведення війни.

У зарубіжних країнах Цивільна оборона, як система стратегічного забезпечення життєдіяльності держав, призначена для виконання завдань, спрямованих на захист населення й економіки країни від надзвичайних ситуацій, а також для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР) у вогнищах ураження і районах лих.

В останні роки, особливо після Чорнобильської катастрофи, у країнах Заходу й інших розвинутих країнах увага урядів стала зосереджуватися на вирішенні питань з попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

На сьогоднішній день майже у всіх країнах прийнятий територіально-виробничий принцип побудови і функціонування системи ЦО, до складу якої входять:

— органи управління;

— системи зв'язку, оповіщення, радіаційної розвідки і дозиметричного контролю;

— розроблені плани евакуації і розосередження населення;

— система захисних споруджень;

— запаси продовольчих, сировинних і матеріальних цінностей;

— сили і засоби Цивільної оборони — як штатні, так і добровільні.

Організаційна структура національних систем Цивільної оборони в більшості зарубіжних країн має багато спільного і розвивається в напрямку подальшої уніфікації.

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. - це сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.

Єдина державна система ЦЗ (ЄСЦЗ) населення і територій створена для реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей, довкілля від негативних наслідків НС у мирний час та особливий період, подолання наслідків НС.

Головні завдання ЄСЦЗ:

– прогнозування та оцінювання соціально-економічних наслідків НС;

– розробка та здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню НС;

– створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання НС;

– оповіщення населення про загрозу та виникнення НС, своєчасне інформування про обстановку і вжиті заходи;

– організація захисту населення і територій у разі виникнення НС;

– проведення рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків НС та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

– здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

– надання оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

– навчання населення способам захисту в разі виникнення НС та побутових нестандартних ситуацій;

– міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

Структура ЄСЦЗ. До єдиної системи цивільного захисту входять територіальні і функціональні підсистеми (рис. 5.1). Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим (АРК), областях, містах Києві та Севастополі, функціональні – в міністерствах і відомствах.

Кожна підсистема має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий). До складу підсистеми входять:

– органи управління ЄСЦЗ;

– сили і засоби;

– резерви матеріальних та фінансових ресурсів;

– системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки, надзвичайних ситуацій та безпечної життєдіяльності населення. Постійна комісія з питань техногенно-екологічної і протиепідемічної безпеки та надзвичайних ситуацій в Рівненській області (далі - комісія) є постійно діючим органом, який координує діяльність обласних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, пов'язаних з реагуванням у надзвичайних ситуаціях, а також здійсненням заходів щодо запобігання виникнення та ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха.

Основними завданнями комісії є:

- координація робіт, пов'язаних з розробленням та здійсненням профілактичних заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження, зменшення шкоди, заподіяної внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій, раціонального використання коштів, спрямованих на ліквідацію їх наслідків, та визначення першочергових заходів та потреб;

- забезпечення виконання місцевими органами державної виконавчої влади робіт, пов'язаних з подоланням та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

- контроль за використанням матеріально-технічних і фінансових ресурсів, призначених на реконструкцію потенційно небезпечних об'єктів.

Об’єкт господарювання (підприємство, установа, організація) – основна ланка в системі ЦЗ держави. На об’єкті, де зосереджено людські і матеріальні ресурси, здійснюють економічні і захисні заходи.

Відповідно до законодавства, керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, місцем у захисних спорудах, організовує евакозаходи, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність, виконує інші заходи з ЦЗ і несе пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати. Власники потенційно небезпечних об’єктів відповідають також за оповіщення і захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об’єктах.

Начальником ЦЗ об’єкта є керівник об’єкта. Він відповідає за організацію і стан ЦЗ об’єкта, керує діями органів і сил ЦЗ під час проведення рятувальних робіт на ньому. Заступники начальника ЦЗ об’єкта допомагають йому з питань евакуації, матеріально-технічного постачання, інженерно-технічного забезпечення тощо (рис. 5.2).

Органом повсякденного управління ЦЗ є відділ (сектор) з питань НС та ЦЗ, який організовує і забезпечує повсякденне керівництво виконанням завдань ЦЗ на об’єкті.

Для підготовки та втілення в життя заходів з окремих напрямів створюють служби зв’язку та оповіщення, сховищ і укриттів, протипожежної охорони, охорони громадського порядку, медичної допомоги, протирадіаційного і протихімічного захисту, аварійно-технічного та матеріально-технічного забезпечення тощо.

Закон “Про цивільну оборону України” визначає надзвичайну ситуацію як порушення нормальних умов життя та діяльності людей на об’єкті чи території, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, великою пожежею, використання засобів ураження, що призвели чи можуть призвести до людських чи матеріальних втрат.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа – це раптове лихо чи велика подія, яка тягне за собою тяжкі наслідки для людини, тваринного чи рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Це результат різкого чи стрибкоподібного переходу природного, біологічного чи соціально-економічного середовища з виникненням уражаючих факторів, які наносять значну шкоду соціальним і природним системам. Іноді, підкреслюючи всесвітній характер катастрофи, її називають катаклізмом. Залежно від масштабності та тривалості впливу на природне середовище, катастрофи розділяють на локальні, регіональні та глобальні. Прикладами глобальних катастроф можуть служити особливо тяжкі аварії, військові конфлікти, різні стихійні лиха, що заподіюють велику шкоду.

Потенційно небезпечний об'єкт - об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Потенційно небезпечний об'єкт - об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Івано-Франківська - 535 ПНО (станом на 2012)

Надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Небезпечне природне явище — це подія природного походження або результат природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть уражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи загрози, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Потенційно небезпечний об'єкт — це такий об'єкт, на якому використовуються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові речовини та біологічні препарати, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті або території загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа — великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких трагічних наслідків.

Збитки від НС можуть бути пов’язані з утратою життя та здоров’я людей, руйнуванням і знищенням основних фондів, майна, втратою продукції внаслідок припинення виробництва, зі шкодою від забруднення поверхні землі, ґрунтів, води, атмосфери тощо.

Склад збитків залежить від типу і виду НС, її територіального поширення.

Оцінювання економічних збитків від упливу НС проводять на основі фактичних втрат або за прогнозом, залежно від очікуваних ступеня руйнування міста (об’єктів) і втрат населення (виробничого персоналу).

Надзвичайні ситуації будь-якого типу та виду на об’єктовому рівні завжди мають такі складові збитків:

1) збитки від втрат життя та здоров’я населення (Нр);

2) збитки від шкідливого впливу на матеріальні об’єкти – руйнування основних фондів, утрати готової продукції, сировини та іншого майна (Мр);

3) збитки від недовироблення продукції внаслідок порушення виробництва (Мп).

Загальний обсяг збитків визначають сумою складових за формулою

З = Нр + Мр + Мп.

Протягом І півріччя 2012 року в Україні зареєстровано 110 надзвичайних ситуацій. Відповідно до Національного класифікатора «Класифікатор надзвичайних ситуацій» ДК 019:2010 їх розподілено на:

НС техногенного характеру - 70;

НС природного характеру - 30;

НС соціального характеру - 10.

Внаслідок цих надзвичайних ситуацій загинуло 212 (з них 19 дітей) та постраждало 449 (з них 173 дітей) осіб.

За масштабами надзвичайні ситуації розподілилися на:

державного рівня - 1;

регіонального рівня -8;

місцевого рівня - 51;

об'єктового рівня - 64.

У територіальному розрізі найбільшу кількість НС протягом І півріччя 2012 року зареєстровано в Донецькій (13) області, в АР Крим (11), а також у Львівській (10), Одеській (9) та Київській (9) областях

Основними причинами виникнення НС були:

недотримання правил пожежної безпеки, у тому числі порушення правил експлуатації опалювальних приладів;

порушення правил дорожнього руху;

порушення вимог технологічних процесів;

застарілість та фізична зношеність обладнання, конструкцій, комунікацій тощо;

порушення санітарно-гігієнічних норм установами громадського харчування;

зниження контролю за виконанням протиепізоотичних та протиепідемічних заходів.

НС державного рівня сталася у м. Євпаторії з причини аварії на мережі водопостачання та призвела припинення централізованого водопостачання міста (понад 3 доби порушено нормальні умови життєдіяльності понад 61 тис. мешканців міста).

Цивільна оборона України — державна система органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Цивільна оборона — галузь науки, яка вивчає теоретичні, науково-технічні, технологічні, економічні, екологічні, соціально-політичні проблеми, які викликають порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території (акваторії) або об'єктів на ній (об'єктів на морі), внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха або небезпечного випадку, що призвели або можуть призвести до неможливості проживання населення на зазначеній території або об'єкті, проведення там господарчої діяльності, загибелі людей або до значних матеріальних збитків.

Служби цивільної оборони

До служб цивільної оборони відносяться:

— служба зв'язку і оповіщення — для сповіщення населення про загрозу стихніного лиха, аварій, катастроф і інших надзвичайних ситуацій, а також для підтримання зв'язку з керівництвом і формуваннями цивільної оборони;

— служба охорони громадського порядку (ОГП) для підтримання порядку, охорони громадської власності і особистого майна громадян в мирний і воєнний час;

— протипожежна служба — для профілактики, локалізування і гасіння пожеж;

— медична служба — для надання медичної допомоги ураженим і проведення санітарно-гігієнічних, профілактичних заходів;

— інженерна служба — для забезпечення побудови захисних споруд;

— комунально-технічна служба — для ліквідації аварій на спорудах комунального господарства;

— технічна служба — для організації і здійснення технічно правильного обслуговування, експлуатації і ремонту техніки і приладів;

— транспортна служба — для забезпечення всіх видів перевезень в інтересах

цивільної оборони;

— служба енергопостачання і світломаскування — для забезпечення

постачання електроенергією об'єктів і транспорту, ліквідації аварій на електромагістралях, забезпечення режимів затемнення;

— служба санітарної обробки — для проведення санітарної обробки населення,

знезаражування територій, споруд, техніки, транспорту;

— служба продовольчого постачання — для забезпечення населення

продуктами харчування, предметами першої необхідності і захисту запасів продовольства, харчової сировини і промислових товарів;

— служба матеріально-технічного постачання — для забезпечення об'єктів народного господарства і невоєнізованих формувань всіма видами матеріальних засобів;

— служба сховищ та укрить для забезпечення сховищ і підтримання їх в постійній готовності