Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Храпак_биологические яды.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
117.25 Кб
Скачать

Отрути біологічного походження

Згідно з класифікацією катастрофальних отрут Інституту фармакології та токсикології АМН України, отрути, які несуть ризик масових отруєнь, поділяються в залежності від їх походження на два типи — антропогенні (техногенні) та природні.

Антропогенні отрути з точки зору медицини катастроф найбільш вивчені (пояснюється зацікавленістю спеціалістів промислової, сільськогосподарської, воєнної токсикології, фахівців в області медицини катастроф та ін.).

Високий ризик масових гострих та хронічних отруєнь токсикантами обумовлюють:

– їх розповсюдженість,

– потенціальна можливість утворюватися у різних середовищах довкілля в природних умовах у великих кількостях,

– висока токсичність,

– здатність забруднювати ряд об’єктів довкілля у значних концентраціях;

– невідворотність контакту людини з наступним проникненням в організм різними шляхами (пероральний, аерогенний, черезшкірний).

В залежності від походження природні отрути поділяються на два підтипи: а) отрути біологічного походження;

б) отрути геологічного походження.

Останній підтип отрут природного походження вимагає окремого розгляду і у цій роботі аналізуватися не буде.

Отрути біологічного походження поділяються на такі класи:

1. Отрути тваринного походження (зоотоксини);

2. Отрути рослинного походження(фітотоксини);

3. Отрути вищих грибів;

4. Отрути мікроскопічних грибів (мікотоксини);

5. Токсини мікробного походження.

1. Отрути тваринного походження

Всі отруйні тварини можна розділити на первинно — отруйні та вторинно-отруйні. Первинно-отруйні тварини поділяються на активно-отруйні та пасивно-отруйні.

Активно-отруйні поділяються на "озброєні" та "неозброєні" отруйні тварини.

Вторинно-отруйні тварини самі не виробляють отруту, а накопичують в своєму організмі із довкілля.

Отрути морських безхребетних типу кишечнопорожнинних. Представником цього виду є медуза-хрестовик, яка жалить купальщиків, після чого у них падає тонус м’язів, з’являється психомоторне збудження, галюцинації, короткочасна глухота та сліпота. Механізм дії — блокада Н-холінореактивних систем. Отрута медузи ціанея складається із суміші білків з М1 ~70000, яка уражає провідну систему серця та має гіпотензивну дію.

Медуза коренеріт жалить, викликаючи опіки. Отрута являє собою токсичний пептид ризостомін, механізм дії якого — дихальний параліч.

Актинія має здатність жалити. Токсин має назву еквітоксину і являє собою білок з МВ-20000. Механізм дії — кальційзалежний гемоліз крові.

Кораловий поліп теалія має також здатність жалити. Його теалітоксин має гістамінолітичну та гемолітичну активність, викликає брадикардію, бронхоспазм, негативний інотропний та хронотропний ефект аж до зупинки серця.

Нижчі черви немертини бувають "озброєні" та "неозброєні". Містять отрути анабазеїн, 2,3-біпіриділ, немертилен, цитолітичні та нейротоксичні поліпептиди, які мають деполяризуючу та паралізуючу дію.

Кільчастий черв’як гліцера продукує альфа-глицеротоксин з пресинаптичною дією, кільчастий черв’як люмбринерис містить сильний інсектицид нерістоксин, який деполяризує нервові мембрани.

Головоногий молюск восьминіг продукує токсичний білок цефалотоксин та біогенні аміни. Голкошкірі — морські їжаки, морські зірки, голотурії містять астеросапонін А та В з гемолітичною та іхтіотоксичною дією і блокує нервово-м’язову передачу. Голотоксини та стихопозиди, а також кукумариозиди мають фунгіцидну дію. Губки містять токсичні сесквітерпеноїди і гетероциклічні сполуки, стерини, біогенні аміни, токсичні білки. Токсин суберетин є білок з нейротоксичною активністю.

Отруйні риби зустрічаються як серед представників класу хрящових, так і серед представників кісткових риб.

Представником активно-отруйних хрящових риб є звичайна колюча акула (катран), в плавцях якої містяться колючі шипи, в які відкриваються залози, що продукують отруту білкової природи.

Скати — хвостоколи з класу хрящових риб на хвості мають шип. При ударі хвостом шип легко пробиває одяг та взуття. Укол в груди може закінчитися летальним наслідком. Отрута викликає порушення дихання та серцево-судинної системи.

Великий дракончик з класу кісткових риб в передньому спинному плавнику має колючі шипи з отруйними залозами. Токсична речовина — альбуміноподібний білок. Отрута викликає паралічі, дихальні та гемодинамічні розлади.

В спинних плавцях морських окунів знаходяться токсичні залози. При уколі отрута білкової природи попадає в ранку. На місці уколу з’являються біль, лімфангоїт та лімфаденіт. Подібні властивості притаманні також скорпені (морському йоржу).

До пасивно-отруйних риб з сімейства коропових відносяться риба-маринка, османи, усачі. Отруєння викликає ікра. Протягом години після її вживання виникає нудота, блювота, діарея, головний біль, загальна слабкість, ціаноз шкіри обличчя та слизових оболонок, параліч нижніх кінцівок, смерть від зупинки дихання. Вважають, що отрута ципринідин має небілкову природу, а температурна обробка її не інактивує.

Отруйні амфібії об’єднуються в три загони: безногі, безхвості та хвостаті. Отруйні предстаники є в останніх двох загонах: жаби, жерлянки, часничниці та саламандри. Вони відносяться до неозброєних активно-отруйних тварин. Як правило, в їх отрутах містяться токсичні стероїдні алкалоїди, які не руйнуються травними ферментами. Представниками отруйних амфібій є плямиста саламандра, сіра або звичайна жаба, комишова (очеретяна) жаба, зелена жаба, джерелянка, жовтопуза джерелянка, часничниця звичайна.

Отруйні змії належать до 4-х сімейств: вужоподібні, аспідові, гадюкові, ямкоголові. В процесі еволюції у них сформувався отруйний апарат для паралізування жертви. Отрути змій — це комплекс біологічно активних речовин: ферментів-гідролаз, токсичних поліпептидів та ряду білків. Це фосфоліпаза А2, гіалуронідаза, оксидаза L-амінокислот, фосфодиестераза, S1-нуклеотидаза та інші. Токсичні поліпептиди (нейротоксини) порушують нервово-м’язову передачу з наступним паралічем скелетної та дихальної мускулатури і смертю. Ацетилхолинестераза, руйнуючи ацетилхолін, посилює розвиток паралічів. Протеолітичні ферменти з трипсино-, тромбіно- та калікреїноподібною дією викликають важку коагулопатію. Під дією вказаних отрут відбувається вивільнення гістаміну, брадикініну та ендорфіну, що викликає падіння АД, збільшення судинної проникності, порушення трофіки тканин та мікроциркуляції.

Отрути членистоногих. Скорпіони містять нейротоксичні поліпептиди, які уповільнюють інактивацію швидких натрієвих каналів. Ці отрути використовуються в експерименті для вивчення епілепсії та панкреатиту.

Каракурт із загону павуків містить токсичні нейротоксини білкової природи та ряд ферментів, зокрема пресинаптичний токсин альфа-латротоксин.

Південноросійський тарантул з класу павукоподібних містить токсичні поліпептиди та ферменти, які викликають порушення кальцієвого балансу з розвитком некрозу тканин.

Звичайний хрестовик з класу павукоподібних містить термолабільний гемолізин та термостабільний нейротоксичний компонент.

Отрута Аргіопа з сімейства павуків-кругопрядів має високомолекулярний компонент з пресинаптичною дією. Низькомолекулярний компонент — аргіопін блокує постсинаптичний ефект.

Ерезус із загону павуків містить отруту з синаптичною дією, але склад отрути ще не вивчений.

Погребний павук має нейротоксин з М1- 5300, який збуджує нервові та м’язові мембрани.

Отрути комах. Медоносна бжола містить мелітин.

Джмелі з сімейства апідів мають отруту з гіпотензивною та кардіотропною дією. Філант або бжолиний вовк з сімейства риючих ос містить бета-, гама- та сигма-філантотоксини з гангліоблокуючою дією. Шершні із загону перетинчастокрилих містить орієнтотоксин та ряд ферментів.

Наїзник габробракон з сімейства браканідів має токсичні білки з пресинаптичною дією.

Жуки — наривники з сімейства наривникових (майкових) містить у гемолімфі кантаридин з наривною дією.

Синьокрили з сімейства стафілінідів у гемолімфі містять токсин педерин.

Колорадський жук з сімейства листоїдів містить білок бета-лептинотарзин. Близький йому вид Leptinotarga haldemani містить бета-лептинотоксин, який посилює вхід Са2+ в синаптосоми мозку щурів, а також здатен звільняти медіатори із попередньо навантажених синаптосом.

У гусениць деяких видів метелика Lepidoptera клітини епітелію мають порожнисті волоски, які заповнені токсичним секретом. При контакті волоски проникають в шкіру, обломлюються і секрет виливається на шкіру. Уражується обличчя, шия, руки, очі, шлунково-кишковий тракт та дихальні шляхи з наступним розвитком дерматитів, кон’юнктивітів та ін. Є вказівки, що у дітей отруєння може мати важкий перебіг: папульозний дерматит, підвищення температури, діарея, тахікардія. Отруєння може мати професійний характер у садоводів.

У метеликів золотогузки Euproctis chrisorrhoea є абдомінальні горбики, де містяться версонівські залози, які виділяють їдкий секрет. В його склад входять гістамін, а також білки з протеолітичною, естеролітичною та фосфоліпазною дією. Вказаний секрет має кінінлібераторну дію, що обумовлює розвиток шкірних реакцій.

В черевці самок метелика медведиця звичайна міститься токсичний поліпептид каїн, який викликає незворотну контрактуру нервово-м’язового препарату сарани, таргана, метелика капустянки, яка супроводжується деполяризацією м’язових мембран та пригніченням мініатюрного потенціалу кінцевої пластинки. Екстракт із черевець при внутрішньоочеревинному введенні мишам через 11–20 хв спричиняє зупинку дихання, судоми та смерть.

Ряд комах має отруйний ротовий апарат. При укусі отруйний секрет слинних залоз паралізує жертву та піддає її попередній біохімічній обробці. До цієї групи відносяться гедзі, мошки, блощиці, водяні скорпіони, гігантські водяні клопи.

Отруйні представники є в класі багатоніжок. Вони мають ногощелепи, в канали яких відкриваються отруйні залози. Їх отрута містить ацетилхолін, гістамін, серотонін, гіалуронідазу, холінестеразу, кініназу. Так, укус кільчастою сколопендрою викликає сильний біль, набряк, озноб, нездужання.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]