«Піраміда потреб» а. Маслоу:

• Первинні потреби

1. фізіологічні(їжа, житло, одяг, відтворення)

2. екзистенцій ні(безпека, стабільність, гарантії зайнятості)

• Вторинні (набуті) потреби

3. соціальні(спілкування, прив’язаність, турбота, увага)

4. престижні(статус, визнання, повага)

5. духовні(творчість, самореалізація, саморозвиток).

Потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб називаються благами. Благо – будь-яка корисність(предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу.

Економічна потреба – потреба в економічних благах.

Задоволення ек потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом вир-ва, розподілу та обміну і споживання у рамках певної системи соц-ек відносин.

Носії ек благ:

- споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для вир-ва споживчих благ);

- матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального вир-ва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального вир-ва);

- теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні ек суб’єктів) і майбутні.

Класифікація ек потреб:

1. за характером виникнення:

- первинні (базові), пов’язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло;

- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації

2. за засобами задоволення:

- матеріальні (потреби в матеріальних благах)

- нематеріальні (духовні потреби)

3. за нагальністю задоволення:

- першочергові(предмети першої необхідності)

- другорядні (предмети розкоші)

4. за можливостями задоволення:

- насичені, вгамовні (мають чітку можливість і можливість повного задоволення)

- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю)

5. за участю у відтворювальному процесі:

- виробничі (потреби у засобах вир-ва)

- невиробничі (потреби у споживчих благах)

6. за суб’єктами вияву:

- особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда)

- колективні, групові (потреби групи людей)

- суспільні (потреби функціонування та розвитку сус-ва в цілому)

7. за кількісною визначеністю та мірою реалізації:

- абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром ек розвитку)

- дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп нормою для певного періоду)

- платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом)

- фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами)

Економічні ресурси — всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворюваних — корисні копалини, які використовуються як сировина. Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси). Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

ФОРМАЦІЙНИЙ: (К. Маркс)-

Продуктивні сили сусп. Разом з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва разом з політичним устроєм-соц.екон. формацію.

Ядро формації-панівна форма власності.

Розвиток суспільства-послідовна зміна одного способу виробн. Іншим:

Первіснообщинний

Рабовласницький

Феодальний

Капіталістичний

Комуністичний(соціалістичний)

ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ:

-багатовимірність аналізу ек.систем

-природна еволюційна поступовість історичного процесу

-пізнання системи в єдності економічних, соц., культурних елементів

-посилення ролі людського фактора у сусп.. розвитку

-орієнтація не на особливості способу виробн.,а на цілісність людської цивілізації

Стадії економ. Розвитку(У. Ростоу):

1. традиційне суспільство

2. перехідне суспільство

3. стадія зрушення

4. стадія зрілості

5. стадія високого рівня масового спожив.

Форма організації виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Основні форми організації суспільного вир-ва:

Натуральне господарство – такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Основні риси:

• замкнутість економ діяльності,

• ґрунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці,

• відсутність обміну,

• панівна форма суспільного вир-ва в усіх докапіталістичних формаціях.

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляється не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку. Основні риси:

• відкритість економ діяльності,

• між виробниками існують опосередковані господарські зв’язки через обмін продуктами їхньої праці як товарами,

• виробники – економічно вільні у виборі товарів і партнерств.

Обов’язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва: наявність суспільного поділу праці та економічного відокремлення виробників.

Просте товарне виробництво – це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок (було притаманне докапіталістичним суспільствам),

Розвинута форма товарного вир-ва – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії (притаманна капіталістичному суспільству).

Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки.

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Виступає як цілісна єдність всіх суб’єктів ек діяльності, що знаходяться між собою у взаємозв’язку і взаємодії. Ек система сус-ва завжди перебуває у розвитку і має такі риси як цілісність, впорядкованість, стабільність, мінливість, рухливість та суперечливість. Найважливіші ознаки економічної системи:

• що виробляти і в яких обсягах,

• як виробляти(хто та за допомогою яких ресурсів і технологій),

• для кого виробляти(хто буде власником і споживачем виробленої продукції).

Існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо. Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

Визначальними елементами будь-якої економ с-ми є такі сфери ек діяльності, як:

- вир-во (створення різноманітних благ, що задовольняють людські потреби; процес взаємодії людей з природою, в ході якої люди використовуючи певні засоби, створюють блага, необхідні для існування сус-ва),

- розподіл (складова система, де визначаються частки як окремих індивідуумів, так і різних соц груп у тій масі благ, що створюються у вир-ві; відіграє істотну роль у визначенні матеріального становища різних прошарків сус-ва, формуванні соц партнерства і зростанні ефективності економіки),

- обмін (процес, в ході якого одні блага обмінюються на інші; його організація суттєво впливає як на вир-во так і на розподіл створених благ),

- споживання (завершальна сфера ек системи означає використання людьми створених благ для задоволення своїх потреб). Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання. Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів. Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини, - є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Власність – сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів вир-ва та його результатів.

Власність визначає:

• суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва;

• специфічність дій економічних законів певної ек сис-ми;

• цілі та мотиви вир-ва;

• характер розподілу і споживання створеного продукту;

• класову і соціальну структуру сус-ва;

• панівну систему політичної та економічної влади.

Поняття "власність" займає центральне місце в економічній системі.

Головною характеристикою є те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей.

Власність існує на трьох рівнях.

Перший - матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий - юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій - політ економічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності. До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування.

Відчуження-це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим суб’єктом власності.

Об`єкти власності-все те, що можна при власнити чи відчужити:

-засоби виробництва

-нерухомість

-природні ресурси

-предмети загального вжитку та особистого споживання

-гроші, цінні папери, дорогоцінні матеріали

-інтелектуальна власність

-культурні, історичні цінності

-робоча сила

Суб’єкти власності- це персоніфіковані носії відносин власності:

-окрема особа (індивідуум)

-бридичні особи(організації, підприємства, об*єднання осіб)

-держава в особі орг. Державного управління

-декілька держав або держави планети.

Право власності-це сукупність узаконених державою прав та норм екон. Відносин фізичних та юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об*єктів власності.

Право власності:

-право володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю.

- право користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

-право розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.

Історичні форми власності:

Первіснообщинна форма власності передбачала однакові права общини на головний засіб виробництва — певну ділянку землі з усіма об'єктами, які на ній знаходились (тварини, рослини, сировина для виготовлення знарядь праці тощо), а також на результати виробництва.

Рабовласницька форма власності базувалась на концентрації прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати виробництва та на самого працівника - раба.

В епоху Середньовіччя сформувалась феодальна власність, відносини якої базувались на абсолютизації прав власності феодала на землю та інші засоби виробництва і обмеженні прав працівника в особі селянина - кріпака.

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності на засоби виробництва та результати праці в однієї особи (підприємця), особистою свободою працівника, відсутністю у нього засобів виробництва. За таких умов виникають зосередження економічної влади у власників засобів виробництва і економічна залежність від них решти суспільства (не власників).