Інформаційний бюлетень → Випуск №67-69 (листопад-грудень-січень) 2009-2010рр. → Набувальна давність, як шлях реалізації прав на земельну ділянку. З сайту держ.Зем.Агенства:

Частиною 1 статті 119 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Добросовісне користування земельною ділянкою – як правило полягає у тому, що користувач (володілець) земельної ділянки не знав або не усвідомлював чи не повинен був знати про незаконність (неправомірність) такого використання землі.

Відкрите використання земельної ділянки – полягає у тому, що використання земельної ділянки здійснювалось відкрито, без приховування цього факту від третіх осіб чи органів державної влади або місцевого самоврядування.

Безперервне використання – користування земельною ділянкою, до моменту звернення громадянина із клопотанням до розпорядника земель про передачу земельної ділянки на підставі набувальної давності, здійснювалось протягом усього часу її використання без перерв.

Відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на земельну ділянку - за змістом статті 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону. Отже, документами, що свідчать про наявність у громадянина прав на земельну ділянку слід вважати відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку чи договір оренди землі.

Термін володіння земельною ділянкою - строк володіння земельною ділянкою, згідно якого за положеннями статті 119 Земельного кодексу України виникає набувальна давність, повинен становити не менше 15 років. Використання земельної ділянки менш встановленого терміну може бути підставою для спростування виникнення давності користування земельною ділянкою у громадянина.

Суб’єкти набувальної давності - за вимогами Земельного кодексу України можуть бути лише фізичні особи, що є громадянами України.

Одночасно, суттєвим недоліком норм статті 119 Земельного кодексу України є те, що нею не визначено механізму встановлення чи доведення ознак (критеріїв) давності користування.

Разом з цим, у частині 2 статті 119 Земельного кодексу України міститься визначення про те, що передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Отже, саме по собі здійснення добросовісного, відкритого та безперервного користування земельною ділянкою протягом строку набувальної давності не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення в особи права власності або права користування земельною ділянкою. Практично, давність користування землею є лише умовою для застосування інших передбачених способів набуття прав громадян на земельні ділянки через надання громадянину права на звернення із клопотанням до відповідного органу.

Системний аналіз норм Земельного кодексу України дозволяє стверджувати, що найбільш наближеним до порядку передачі земельних ділянок громадянам за давністю користування є порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, що передбачений статтею 118 Земельного кодексу України. При цьому, при передачі земельної ділянки за набувальною давністю слід ураховувати особливості надання земельних ділянок певних категорій земель, їхнє цільове призначення (використання), що встановлені Земельним кодексом України. До речі, розмір земельної ділянки, яка передається на підставі набувальної давності, буде визначатися у межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам (частина 1 статті 119, стаття 121 Земельного кодексу України).

Окрім того, деталізації потребує і момент набуття права на земельну ділянку за давністю використання. При цьому доцільно було б змінити і суть рішень органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади з акта про передачу у власність або надання у користування земельної ділянки на рішення щодо підтвердження факту виникнення права власності чи користування у зв’язку із набувальною давністю, що в повній мірі відповідатиме суті та змісту термінів «набувальна давність» чи «набуття прав на землю за давністю користування». При цьому, виникнення прав на земельну ділянку, в такому випадку, могло б наставати у порядку, визначеному статтею 125 Земельного кодексу України, що має місце і при чинній нормі, а рішення щодо підтвердження факту права власності чи користування було б підставою для складання та видачі в установленому законом порядку документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

Для прикладу, відповідно до частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При цьому, зазначено, що право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

До того ж, як уже зазначалось, сьогодні активно тривають дискусії щодо терміну, з якого може застосовуватись набувальна давність. Багато хто, посилаючись на положення Конституції України та Цивільного кодексу України щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі, зазначає, що давність володіння землею, як підстава набуття прав на землю може застосовуватись лише після спливу 15 річного терміну, з дня набрання чинності Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року. Поняття набувальної давності у земельних відносинах дійсно вноситься Земельним кодекcом України, що свою чинність починає з 1 січня 2002 року. Природньо, що набувальна давність не могла виникнути і застосовуватися раніше від свого «правового народження» у Земельному кодексі України.

Обрахунок добросовісного, відкритого та безперервного володіння землею можемо здійснювати від дати, з якої наявні докази про вступ у фактичне володіння земельною ділянкою.