3. Перші зразки розвиненого обліку

З появою і розвитком подвійної бухгалтерії, особливо в XIV і XV ст., ми спостерігаємо існування в обліку різних підходів і переконань. Безперечно, облік розвивався, бухгалтери, повторюючи одні й ті самі прийоми, шукали інші та кращі шляхи, оскільки з розвитком матеріального виробництва змінювалися об'єкти обліку, господарство, склад його засобів. Це мало змінити й предмет обліку та його методологію.

За попередні тисячоліття змін в обліку відбулося значно менше, ніж за останні п'ятсот років. І все ж облік зазнавав змін під впливом історичного розвитку та вдосконалення матеріального виробництва.

Вивчення розвитку науки взагалі пов'язане з пев­ною сукупністю переконань, які побутують на тому чи іншому її етапі. В обліку також існував його зразок (гр. парадигма) на певному історичному етапі.

У середні віки існували три парадигми обліку:

уніграфічна, камеральна і диграфічна.

Уніграфічний облік, або уніграфічна парадигма, у своїй основі формується на пізнанні особливостей примітивного натуралізму. Реальний факт і його дзеркаль­не відображення в натуральних вимірниках, низький рівень узагальнення — це характерні риси такого обліку. Абстрактні величини, зокрема прибуток, в об­ліку тоді не фігурували.

Уніграфічний облік пройшов кілька етапів: 1) інвентарний облік (фіксація залишків матеріальних цінностей); 2) контокорентний облік (облік лише розрахункових операцій); 3) грошовий вимірник стає об'єктом обліку; 4) злиття грошового обліку з контокорентним;

5) гроші та контокорент поглинають облік інвентарю. На останньому етапі усі рахунки ведуться в грошовому вимірнику.

Із запровадженням у систему рахунків, рахунків, що відображають власні кошти, уніграфічний облік фактично перестав існувати.

Він застосовувався декілька тисячоліть і, можливо, за своїх позитивних рис для цього часу, відігравав належну роль у забезпеченні зацікавлених осіб в економічній інформації. Водночас концепція примітивного (наївного) натуралізму вказала також на значні недоліки в узагальненні господарських фактів внаслідок відсутності узагальнюючого вимірника. І якщо він і використовувався, то в господарській практиці застосовувалися різні валюти, а це, у свою чергу, повністю знецінювало юридичний та економічний зміст фактів господарської діяльності, унеможливлювало розрахунок прибутку.

Диграфічний облік — це діаметрально протилежна зміна попередньої облікової політики, що полягала в спробі заміни ідей наївного натуралізму на концепцію облікового реалізму. Правда, побутує також думка, що диграфічний облік — це значне розширення уніграфічних підходів.

Ідея диграфізму полягає в перетворенні потоку господарських фактів в упорядковану систему понять з метою видокремлення суттєвого із загального. Однак було б помилкою пов'язувати подвійну бухгалтерію з новим часом. Цей зв'язок тимчасовий, але не логічний.

Камеральний облік існував паралельно з двома першими.

Прихильники камеральної парадигми стверджували, що уніграфічний та диграфічний облік відображали факти, що мали місце, а камеральний, крім того, ще й ті, що будуть.

У камеральному обліку увага акцентувалася на обліку грошових коштів і каси. Суттєвим у камеральному обліку було виділення кошторисних витрат: факти тільки сплановані, вводяться в єдину систему обліку разом з тими, що відбулися. Багато вчених вказують, що паростки камеральної бухгалтерії відомі в Стародавніх Єгипті та Індії.

Історія обліку з XVI ст. до першої половини XX ст. — це історія диграфічної парадигми, її зростання, мо­дернізації, хвороби та повільного "вмирання".