- •Інструкція
- •2. Теоретичні відомості
- •2.1. Вступ
- •2.1.1. Алфавіт мови c
- •2.1.2. Типи і розміри даних
- •2.1.3. Константи
- •2.1.4. Декларації
- •2.2. Структура програми
- •2.2.1. Операції
- •Операції аналогічні операціям в мові Паскаль і Фортран.
- •Операції відсутні в мовах Паскаль і Фортран. Інкрементні та декрементні операції.
- •Для ілюстрації цих операцій виконайте таку програму
- •Побітові операції
- •Операція “?”
- •Операція присвоєння.
- •2.2.2. Пріорітет і порядок виконання операцій.
- •2.3. Перетворення типів
- •2.4. Оператори
- •2.4.1. Оператор if
- •2.4.2. Оператор switch
- •2.1. Директиви препроцесора
- •2.1.1. Макровизначення
- •#Define ідентифікатор (список ідентиф) стрічка заміни.
- •2.1.2. Умовна компіляція.
- •2.2. Оператори циклу у мові с.
- •1) З оператором while:
- •2) З оператором do-while
- •3) З оператором for
- •2.3. Управляючі оператори break, continue I goto.
- •2.4. Специфіка використання операторів break і contіnue.
- •2.5. Форматований ввід-вивід
- •Вивід символів
- •Вивід чисел
- •Вивід адрес
- •Специфікатор %n
- •Модифікатори формату
- •Модифікатор мінімальної ширини поля
- •Модифікатор точності
- •Ввід чисел
- •Ввід цілих чисел без знака
- •Ввід окремих символів
- •Ввід рядків
- •2.6. Функції і перемикання вводу-виводу.
- •3. Контрольні запитання
- •4. Лабораторне завдання
- •Мета роботи.
- •6. Список літератури
- •Завдання до лабораторної роботи
2.1.3. Константи
Константи можуть бути тих самих типів що і змінні:
1) цілого: 1024
2) цілий довгий: 124727119L - останне літера L (або l);
3) беззнаковий довгий: 124727429UL - останні літери UL (або ul);
4) з плаваючою крапкою 7.1425;
5) в експоненціальній формі 0.742е-1;
6) символьні константи ‘X’,’L’,’0’.
Крім цього константи можуть бути представлені як вісімкове число, або як шістнадцяткове число;
7) вісімкове число 037 починається з цифри 0;
8) шістнадцяткове число 0Х1F - починається з 0Х.
2.1.4. Декларації
Всі змінні в програмі C повинні бути описані (задекларовані) до того як будуть використані. Деякі декларації можуть бути неявними. Декларація вказує тип і містить список одної або кількох змінних
int i,k,ms[20];
char C, cl;
Одночасно з декларацією змінних можлива і їх ініціалізація (задання початкового значення):
char ls=’0’;
іnt k,l,lk[20], I=1;
float eps=1. 0e-5.
До будь-якої змінної в декларації можна використати кваліфікатор const, тоді змінна перетворюється в константу, тобто її значення при виконанні програми не змінюється.
const int n=20;
const double l=2.71828182.
2.2. Структура програми
По аналогії з Паскалем і Фортраном програма на мові C складається з двох частин:
1) заголовка, 2)тіла програми.
Заголовок складається з директив препроцесора і імені функції. Тіло програми або функції являє собою набір операторів і міститься в фігурних дужках “{}”, що аналогічно оператором Веgin і end у Паскалі. Ознакою закінчення оператора є символ крапка з комою “;”.
В одному рядку може бути кілька операторів як і у Паскалі, але бажано дотримуватись правила “одна стрічка - один оператор” (як у Фортрані), тоді програма більш наглядна і легше читається.
Коментарі в мові C обмежуються символами /* і */.
Наведемо приклад простенької програми за допомогою якої вводимо з клавіатури символ, а на екран виводимо код цього символа.
# include<stdio.h> /* заголовок */
main()
{
char ch;
рrintf (введіть символ\n”); /*тіло функції}*/
scanf (“%с”, &ch);
printf(“\n код символу %C:%d)\n”,ch,ch);
}
Кожна програма на мові C складається з функцій. Функції в C подібні до підпрограм і функцій в Фортрані і до процедур і функцій в Паскалі. В наведеному прикладі це функція main () -основна програма пусті дужки при імені функції означають, що ніяких вхідних параметрів основна програма не потребує. Стрічка # include<stdio.h>вказує компілятору, що необхідно включити інформацію, яка міститься у файлі stdio.h - стандартна бібліотека вводу-виводу. Значок # означає, що це директива препроцесора. Значки “<>” означають, що це стандартні файли, якими комплектується компілятор C.
В наведеному прикладі функція main складається з 4 операторів.
char ch; - опис типу змінної ch.
рrintf (“введіть символ \n”); - виклик бібліотечної функції виводу на друк.В дужках задається список виводу. В даному випадку друкується стрічка символів, що міститься в подвійних лапках:
введіть символ.
Значок \n - перехід на наступну стрічку. scanf (“%с”, &ch); - виклик бібліотечної фукнції форматного вводу.
Аргументами цієї функції є:
1) специфікатор формату: “%c”; 2) вказівник на змінну сh; &ch.
Слід пам’ятати, що для того щоб ввести за допомогою функції scanf якесь значення і присвоїти його змінній одного з основних типів, перед іменем змінної необхідно записати символ “&”(крім char).
Специфікатор формату відображає тип змінної, що виводиться на друк або вводиться з клавіатури.
Розрізняють такі специфікатори формату:
%d- десяткове ціле число:
%f - число з плаваючою крапкою, десятковий запис;
%e - число з плаваючою крапкою, експоненціальний запис;
%g - число з плаваючою крапкою або десятковий або експоненціальний запис аналогічно формату G у Фортрані. Використовується тільки при виводі змінних;
%c - один символ;
%s - стрічка символів;
%u - десяткове ціле без знаку;
%o - вісімкове ціле число без знаку;
%x - шістнадцяткове ціле число без знаку.
Четвертий оператор тіла програми printf(“\n код символу ‘%с’:%d)\n”,ch,ch); виведе на екран повідомлення “код символу”, символ, який Ви набрали з клавіатури, в лапках, а тоді ціле число, що є кодом ASCII цього символа.
