Тема 14. Світовий кооперативний рух у хх ст.

Кооперативний сектор – важлива складова економіки багатьох країн світу. На 2000 р. його послугами користувалися більше ніж половина населення Землі, на кооперативних підприємствах працювало понад 100 млн. робітників, а членами кооперативів були біля 810 млн. осіб. Такі результати стали наслідком динамічного розвитку світового кооперативного руху впродовж ХХ ст.

Кооперативний рух в умовах розвинутого індустріального суспільства

У 20-50-х рр. ХХ ст. світовий кооперативний рух перебував на піднесенні.

Зміни у чисельності кооперативів та кооператорів. Зростали кількість членів та число кооперативних організацій. (див. табл. 13).

Винятковою була ситуація в державах, де в період між двома світовими війнами існував тоталітарний або авторитарний режим: в Італії, СРСР, Німеччині, Іспанії. Кооператори у цих країнах зазнали масових репресій, окремі види кооперативів були ліквідовані, а майно націоналізовано. Зокрема, в Італії 1925 р. було розпущено Національну лігу кооперативів (1886), ряд споживчих товариств і місцевих спілок перетворено на акціонерні товариства, майно розпущених кооперативів розпродано приватним особам. Якщо перед Першою світовою війною в цій країні налічувався 21541 кооперативів, у тому числі 2411 сільських, то напередодні Другої світової, згідно з офіційною статистикою, їх збереглось всього 11504, з них – 2876 сільських.

Таблиця 13

Світова кооперація в 1948 – 1958 рр.

Види кооперативів	Кількість кооперативів (у тис.)		Число членів (у млн.)
	1948	1958	1948	1958
Споживчі Кредитні Сільськогосподарські Житлові Промислові Рибальські Страхові Інші	47,9 211,9 61,6 2,2 11,3 6,3 0,042 3,6	49,0 269,3 101,9 13,3 32,2 7,9 0,061 5,9	56,1 16,0 16,2 0,4 0,7 1,2 35,3 1,3	71,5 40,7 19,9 3,1 2,8 1,3 52,1 7,1
Всього	344,8	479,5	127,2	198,5

Джерело: Макаренко А.П. Теория и история кооперативного движения. – Москва, 1999. – С.151.

Фінансове зміцнення кооперативів. Процеси укрупнення кооперативних організацій та концентрації кооперативних капіталів, які розпочалися ще наприкінці ХІХ ст., були викликані перш за все загостренням конкурентної боротьби з приватним капіталом й утвердженням панування монополій в господарському житті держав з ринковою економікою. Найяскравіше процес укрупнення проявився у цей час в кредитній та споживчій кооперації. Якщо в Англії у 1889 р. на споживче товариство припадало в середньому 650 членів, то в 1914 році – 2200. Під час Першої світової війни з’явилися перші товариства-гіганти: Лондонське споживче товариство (100 тис. чл.), Московський центральний робітничий кооператив (130 тис. чл.) та ін.

Укрупнення кооперативів активізували спілки, адже якщо в одному населеному пункті, регіоні діяло декілька товариств, їм доводилось конкурувати не лише з приватними фірмами, а й між собою.

В умовах конкуренції з монополістичними об’єднаннями кооперативи вдались до організаційних заходів для зміцнення свого фінансового становища. Зокрема, ряд англійських, бельгійських, німецьких споживчих товариств і спілок обмежили дивіденди й почали дораховувати їх до паю, включили в статути норму, що встановлювала для члена кооперативу мінімальну суму річних закупівель у кооперативній крамниці чи на гуртівні і т.п. Кооперативні банки, що виникли як фінансові та організаційні центри кредитної кооперації, активно нарощували кількість членів за рахунок кооперативів інших видів й перетворились у фінансові централі місцевих та національних кооперативних систем. Однак, найшвидше концентрація кооперативного капіталу відбувалась у гуртовій торгівлі. Тільки протягом перших тридцяти років ХХ ст. кооперативні гуртівні Великої Британії, Німеччини, Франції та ряду інших західноєвропейських країн в декілька разів наростили свої товарообороти. Вони також створили мережу внутрідержавних та закордонних закупівельних агенств, почали займатись страхуванням і банківською діяльністю.

Розгортання господарської діяльності. Зростали масштаби господарської діяльності кооперативів. Розвиток кооперативного підприємництва в світі прискорили ряд чинників, що були результатом світових війн: широка участь споживчої і частково інших видів кооперації в розподілі нормованих продуктів харчування і товарів широкого попиту у воєнні та перші післявоєнні роки, необхідність колективних зусиль всіх суспільних верств для відбудови зруйнованого війною господарства, державна політика соціальних реформ і стимулювання кооперативних форм господарства та ін.

Розгортання господарської діяльності споживчих кооперативів проявилося не тільки в розширенні мережі крамниць та гуртівень, а й в розвиткові власного виробництва. Кооперативи будували великі механізовані хлібопекарні, м’ясокомбінати, кондитерські фабрики і т.п. У Великій Британії їм, зокрема, належали одна з найбільших у світі чаєрозважних фабрик у Лондоні, найбільша в Європі взуттєва фабрика в м. Лейчестері та ін.

Активізувався також господарський розвиток кредитної і сільськогосподарської кооперації. Французький кооперативний банк “Креді Агріколь” (Kredit Agrikol) став найбільшим у Європі комерційним банком. Значних успіхів досягли молочарські кооперативи Данії, Швеції, Польщі та ряду інших держав. У Данії, наприклад, кооперативні молочарні тривалий час виробляли 85-90 % загального обсягу молочної продукції, а саме виробництво щорічно складало 4-5 млн. тон.

Серйозне падіння господарських показників усіх видів кооперативів спостерігалось лише в період світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. Тільки за рік (з 1931 по 1932 р.) товарообіг кооперативних організацій світу (без СРСР) зменшився на 29 % , кооперативне виробництво на 24,4 %, а пайовий капітал – на 23,8 %.

Певний негативний вплив на кооперацію воюючих країн мали й світові війни. Але в США, Канаді, Мексиці, в країнах Південної та Центральної Америки, де не було воєнних дій, кредитна, постачально-збутова, споживча і інші види кооперації розвивалися навіть більш високими темпами ніж до війни.

Провідна роль споживчої кооперації. У кооперативному секторі економіки переважала споживча кооперація. Споживчі кооперативи швидко нарощували членство перш за все завдяки екстремальним умовам воєнного часу. Лише з 1914 по 1920 роки кількість членів споживчих товариств в Англії зросла у 1,5 рази, в Німеччині – у 1,35, у Франції – в 3,3, а в Росії (на 1917 р.) – у 7,2 рази.

Членська база зростала також завдяки перевагам кооперативних підприємств. Вони вирізнялись високою якістю обслуговування, забезпечували значну економію на закупівлях споживчих товарів, почали надавати ряд соціальних і побутових послуг. Спеціальні відділи в споживчих кооперативах займались страхуванням, будівництвом житла, кооперативною пропагандою. У невеликій Швейцарії на початок 1960-х рр. налічувалось 468 споживчих кооперативів, які об’єднували більше 4 млн. членів і володіли майже 2 тис. крамниць.

Але найбільших успіхів споживча кооперація досягла у Великій Британії. Середньорічна сума закупівель англійського кооператора в кооперативних крамницях в середині ХХ ст. сягнула половини його річного заробітку. Саме кооператори відкрили у березні 1948 р. першу в Англії крамницю самообслуговування – універсам в Альберт Роуд, гр. Сауссі.

Кооперативні війни: причини, прояви, результати. У першій половині ХХ ст. загострились суперечності між кооперативами споживачів та кооперативами виробників. Розходження в інтересах між членами цих двох типів кооперативів зумовлені призначенням кожного з них: товариства виробників орієнтовані на збільшення трудового доходу своїх членів, а товариства споживачів – на повніше задоволення потреб шляхом економії. Будучи зацікавленими у високих цінах на свою продукцію, сільськогосподарські кооперативи, наприклад, все частіше відмовлялися співпрацювати з товариствами гуртових закупівель споживчої кооперації, які добивалися її здешевлення, і продавали сільськогосподарські товари приватним гуртівникам. Незгоди деколи переростали у відкриті конфлікти, які прийнято називати “кооперативними війнами”. Однією з перших була так звана “молочна війна” 1913 року в Швейцарії. Вона розгорілась після того як Спілка молочарських кооперативів підняла ціни на молоко, а Базельське споживче товариство, що було її основним партнером, відмовилося купувати його за новою ціною. У відповідь вся швейцарська сільськогосподарська кооперація, а також приватні торгівці оголосили цьому споживчому кооперативові бойкот і примусили його поступитися.

У 1920-х рр. подібна “війна” вибухнула між Англійським та Шотландським гуртовими товариствами, з одного боку, та Федерацією виробничих кооперативів Великої Британії, що об’єднувала промислову кооперацію, з іншого. Протягом п’яти років у Англійській кооперативній спілці навіть дебатувався проект, згідно з яким всі підприємства Федерації мали перейти під контроль Англійського гуртового товариства, щоб врятувати кооперативи від “внутрішнього суперництва” й розв’язати проблему координації кооперативної торгівлі й розмежування ринку. У Німеччині аж до здобуття влади нацистами то піднімалась, то спадала напруга у стосунках між споживчими кооперативами робітників та кооперативами, які об’єднували ремісників і дрібних торгівців. Останні вважали великі універмаги, що їх відкривали споживчі товариства, серйозною загрозою для своїх дрібних крамниць, кафе та яток.

Становлення кооперації у колоніях та залежних країнах. У колоніях і залежних країнах Азії, Африки, Латинської Америки зародився національний кооперативний рух. За межі Європи кооперація вийшла ще наприкінці ХІХ ст. Ініціаторами створення перших кооперативів у колоніях ставали, як правило, емігранти з європейських країн або колоніальна влада. Товариства, засновані за підтримки колоніальних властей, перебували під їх опікою та контролем. Прикладом таких “залежних кооперативів” можуть служити так звані “туземні товариства завбачливості”. Об’єднання селян під цією назвою французька колоніальна адміністрація створювала у своїх африканських колоніях для створення громадських резервів зерна, забезпечення селян необхідним сільськогосподарським інвентарем, надання допомоги в разі посух, епідемій, хворіб тощо, але перш за все – для розширення виробництва сільськогосподарських культур, що йшли на експорт. Туземні товариства завбачливості не були демократичними організаціями, їх керівники призначалися начальниками колоніальної адміністрації.

Натомість товариства, засновані емігрантами, діяли на кооперативних принципах і послужили зразком для кооперативів, які почала створювати національна інтелігенція. В Азії населення гуртувалось переважно у кредитних товариствах, а в Африці – у сільськогосподарських, орієнтованих на експорт виробленої чи закупленої продукції. Розгортання кооперативного руху в багатьох колоніях безпосередньо пов’язане із піднесенням у них національних рухів, боротьбою за звільнення від колоніальної залежності. Зокрема, наймасштабнішим в Азії був кооперативний рух Індії, підтриманий партією Індійський національний конгрес.

Кількість кооперативів у цій англійській колонії почала бурхливо зростати після 1904 р., коли було прийнято спеціальний кооперативний закон. Згідно з цим законом у кожній індійській провінції мав працювати спеціальний “реєстратор” кооперативів, у обов’язки якого входили консультування і ревізування зареєстрованих ним товариств. Уже в 1920 р. в Індії було зареєстровано 32430 кооперативів, загальна кількість членів яких складала 1,5 млн. осіб. У 1944 році кількість кооператорів сягала вже 10 млн. осіб. На о. Цейлон, що теж належав Великій Британії, 1940 р. діяло 1600 кооперативів, у яких сукупно було 70 тис. членів.

Вцілому ж темпи кооперування населення колоній та залежних країн за межами Європейського континенту були доволі низькими. До закінчення Другої світової війни в Малайзії, Непалі, Йорданії, Афганістані, Ірані, Індонезії та ряді інших країн Азії кооперативного руху практично не існувало. Аж до проголошення незалежності лише по кілька кооперативів працювали в Гвінеї, Замбії, на Мадагаскарі, в Нігерії та деяких інших країнах Африки.

Розбудова національних кооперативних систем. Активізувалось співробітництво кооперативів на національному й міжнародному рівнях. Національні спілки споживчих, кредитних, промислових кооперативів, центральні гуртові товариства, кооперативні банки, страхові та інші кооперативні заклади національного значення в більшості європейських держав були створені ще у другій половині ХІХ ст. У міжвоєнний період формування національних кооперативних систем в основному завершилось: виникли національні об’єднання тих видів кооперації, які раніше не були достатньо розвинуті, та утворились міжвидові кооперативні центри для погодження дій в інтересах кооператорів. Наприклад, 1916 р. центральні кооперативні спілки Німеччини створили так звану “Вільну Комісію”, завданням якої було розв’язання спільних для кооперативного руху проблем, зокрема питань оподаткування кооперативів. У 1930-1935 рр. в Швеції створили центральні спілки для різних підвидів сільськогосподарської кооперації: Шведську молочарську спілку, Шведську спілку для торгівлі яйцями і птицею, Шведську спілку об’єднань власників лісу, а також Національну спілку шведських виробників фруктів.

Урізноманітнення форм міжнародного співробітництва. Міжнародне співробітництво набуло організованого характеру із створенням Міжнародного кооперативного альянсу (1895), який став його координаційним центром. Співробітництво розвивалося в різних формах: економічне, ідейно-теоретичне, обміни досвідом тощо. У міжвоєнний період МКА намагався також перешкодити руйнуванню кооперативного руху в країнах з тоталітарним режимом. Зокрема, у 1937 р. МКА звернувся до кооператорів світу із закликом надати матеріальну і моральну підтримку Національній федерації кооперативів Іспанії та іспанському народові у зв’язку з військовим заколотом у цій країні.

У міжвоєнний період виникають перші регіональні міжнародні кооперативні організації. Зокрема, 1928 р. було засноване Скандинавське гуртове товариство – об’єднання шести споживчих спілок з п’яти країн: Данії, Ісландії, Норвегії, Фінляндії, Швеції. Воно здійснювало переважно експортно – імпортні операції на світових ринках споживчих товарів.

Усамостійнення кооперативного руху. Кооперативний рух став цілком самостійним, зріс вплив кооперативної ідеології. Як цілеспрямована діяльність на підтримку кооперації та кооперативної ідеї він набрав самостійного характеру ще на початку ХХ ст. Цьому сприяло формування та поширення так званої “рочдельської кооперативної доктрини”, що стала його ідеологічною основою. Творці цієї доктрини Б. Поттер-Веб, Ш.Жід, Б. Лавернь та інші відомі теоретики кооперації першої половини ХХ ст. обгрунтовували визначальну роль кооперативів у реформуванні економіки й суспільного життя на засадах рівності, справедливості, свободи й демократії. Ш. Жід навіть вважав, що майбутнє суспільство буде “кооперативною республікою”.

Співробітництво кооперативів з політичними партіями та організаціями. Намагаючись реалізувати свій ідеал та захистити власні інтереси, частина кооперативів перейшла від співробітництва з профспілками та різноманітними громадськими організаціями до відкритої підтримки тієї чи іншої політичної сили, або заснувала власні політичні організації. Зокрема в Бельгії, Франції, Голандії й ряді інших країн більшість споживчих кооперативів на початку ХХ ст. встановили ідейні та організаційні зв’язки з соціалістичними партіями. У 1920 р. було створено окрему Кооперативну партію у Великій Британії. У парламенті її члени входили до фракції лейбористів, з якими було укладено угоду про блокування. У той же час більшість кооперативів світу продовжувала дотримуватись політичного нейтралітету.

Популярність кооперативної ідеології. Кооперативна ідеологія поширилась також за межами кооперативного руху. Ліберали і консерватори визнали вартісність кооперативних об’єднань дрібних товаровиробників для збереження соціальної стабільності існуючого суспільства; соціалісти і соціал-демократи розглядали кооперативи як необхідну складову реформованої в інтересах працюючих ринкової економіки; національні рухи побачили можливості використати кооперативи для піднесення національної самосвідомості і захисту національних інтересів населення колоній і залежних країн. Кооперативні цінності й принципи виявилися близькими також жіночим та молодіжним організаціям. Зокрема, 1921 р. чотири національні жіночі товариства заснували Міжнародну кооперативну жіночу гільдію, метою якої було: об’єднання жінок- кооператорок з різних країн, розвиток духу, принципів і практики кооперації, покращення суспільного становища жінок, їх освіта й досягнення рівноправ’я, а також боротьба за мир і безпеку народів. Кооперацію та її ідеологію популяризували у кооперативних навчальних закладах, через кооперативну пресу, численні кооперативні видання.

Кооперація в період переходу до постмодерного суспільства

Нові для кооперації фактори впливу. Перехід до постмодерного суспільства економічно розвинених країн Європи, Північної Америки та Азії по-різному позначився на темпах розвитку основних видів кооперації. Починаючи з 60-х рр. ХХ ст. й посьогодні, значний вплив на кооперативний сектор чинять:

• Глобалізація виробництва і торгівлі, автоматизація, інтенсифікація сільського господарства, зростання ролі інформації. Ці процеси розгортаються завдяки науково-технічному прогресу, виникненню нових ресурсозберігаючих та інформаційних технологій, появі штучних матеріалів, відкриттям в атомній енергетиці, електроніці та інформатиці.

• Виснаження оточуючого середовища, тобто швидке зменшення запасів доступних природних ресурсів внаслідок інтенсивної господарської діяльності людини (інтенсифікації сільського господарства, розвиткові видобувних галузей промисловості, індустріальному забрудненню середовища, перенаселенню і т. ін.).

• Стратифікація (розшарування) населення постіндустріальних країн, підвищення його життєвого рівня, переважання в суспільстві достатньо забезпеченого середнього класу.

• Організація суспільства на основі принципу споживання, коли стосунки між виробником і споживачем змінились на користь останнього. Зростання рівня доходів населення західних країн дозволило йому витрачати все більше грошей на споживчі товари, проведення вільного часу та відпочинок. У результаті бюджет споживача став основним джерелом доходу для багатьох потужних капіталістичних компаній й відбувся перетік значних капіталів у закупівлю та виробництво промислових і продовольчих товарів, торгівлю, будівництво, індустрію розваг, спорт, туризм.

Під впливом цих та інших чинників у сучасному кооперативному русі виникли нові тенденції.

Втрата споживчою кооперацією своєї провідної ролі. Однією з них було відносне зменшення кооперативної сфери торгівлі та послуг. Ця тенденція проявилась у зменшенні частки кооперативної роздрібної торгівлі у загальному товарообігу країн Заходу. Наприклад, у Великій Британії вона впала з 12 (1960 р.) до 4,9 % (1985 р.), у Бельгії – з 25 (1960 р.) до 11% (1980р.), у ФРН – з 4 (1960 р.) до 3,4 % (1980 р.), у Франції з 4 (1960 р.) до 2,8 % (1980 р.), у Фінляндії – з 33 (1970 р.) до 30 % (1985 р.). У багатьох споживчих кооперативах погіршилося фінансове становище, знизились темпи капіталовкладень, прибутки та відрахування в резервний капітал. Більшість товариств припинили виплачувати девіденди, відмовились від кооперативних виплат. Зросла їх заборгованість перед комерційними структурами. Економічні труднощі, які переживає споживча кооперація, викликали падіння інтересу до ідеї споживчого кооперативу, зменшення і старіння членської бази споживчої кооперації, втрату нею провідної ролі в кооперативному русі (рис. 2).

Таблиця 14

Світовий кооперативний рух в другій половині ХХ ст.

Види кооперативів	Кількість кооперативів (в тис.)					Число членів (в млн.)
	1958	1969	1977	1988	1992	1958	1969	1977	1988	1992
Споживчі	49,0	51	63,1	65,3	-	71,5	114,7	133,7	142,2	93
Фінансово - кредитні	269,3	264	244,8	192,9		40,7	82,0	119,7	209,5	218
Сільськогосподарські	101,9	123	289,6	224,7		19,9	39,7	65,4	60,0	139
Житлові	13,3	40	67,0	72,7		3,1	6,4	12,6	14,1	20
Промислові	32,2	65	48,8	35,2		2,8	6,3	5,9	3,0	7
Роболовецькі	-	-	18,0	15,2				2,4	2,0	6
Універсальні (поліфункціональні, багатоцільові)	-	-	-	47,6					133,6	179
Інші	-	-	32,8	21,2				15,4	32	-
Всього:			741,8	674,2				355,3	596,4	662

Джерело: Макаренко А.П. Теория и история кооперативного движения. – Москва, 1999. – С.152, 156.

Універсальні 27 % 14 % Споживчі

1 % Промислові

Житлові 3%

33 % кредитні

Сільськогосподарські 21 %

1 % Риболовецькі

Рис. 2. Питома вага членів кооперативів окремих видів відносно загальної

кількості кооператорів у світі (у %).

Європа 22 % 13 % Америка

Африка 2 %

63 % Азія

Рис. 3. Питома вага членів кооперативів по континентах (у % до загального

числа кооператорів у світі).

Структурна перебудова споживчої кооперації. Спостерігається прискорення концентрації кооперативного капіталу шляхом злиття окремих товариств та спілок. Зокрема злиття споживчих кооперативів сьогодні відбувається у кількох варіантах, залежно від конкретних соціально- економічних і політико-правових умов. Це може бути:

• об’єднання дрібних і середніх кооперативів у регіональні товариства. Число споживчих товариств у Швейцарії, наприклад, лише протягом 1960-1983 рр. зменшилось із 468 до 41.

• злиття товариств гуртових закупівель і центральних спілок споживчої кооперації у єдину спілку. Це трапилось, зокрема, майже у всіх країнах, у яких традиційно існували окремі центри для господарської і негосподарської діяльності: у Німеччині, Швеції, Швейцарії, Великій Британії.

• утворення споживчого кооперативу національного масштабу (у невеликих державах Європи). Зокрема, населення Фінляндії сьогодні обслуговує ЄКА, Швеції – концерн КФ. Однак, створення єдиного кооперативу не завжди дає позитивні наслідки. Створений 1979 р. шляхом злиття 14 з 16 регіональних товариств кооператив “ Конзум Австрія” у 1995 р. збанкрутував через те, що ніс великі втрати, підтримуючи фінансово свої збиткові підприємства.

• утворення змішаних кооперативно-акціонерних товариств. У цьому випадку кооператив стає холдинг-компанією, що володіє акціями, а комерційна діяльність здійснюється приватними фірмами, які він контролює. Такими холдинг-компаніями стали “КООП АГ” у Німеччині та КФ у Швеції.

Диверсифікація господарської діяльності та широке партнерство. Структурна перебудова споживчої кооперації супроводжується диверсифікацію господарської діяльності: поруч з торгівлею і промисловим виробництвом розвиваються різні види страхування, банківська справа, туризм, житлове будівництво, допоміжне сільськогосподарське виробництво і т. ін.

Для збереження рентабельності своїх підприємств кооперативи активно співпрацюють з приватним сектором, зокрема з дрібними і середніми торгівцями, великими гуртівниками, які не входять до гуртово – роздрібних поліфілійних груп. Вони домовляються з ними про прийнятні гуртові ціни та умови постачання товарів, солідарно чинять опір тискові торговельних монополій. Саме співробітництво з приватними торгівцями, яким в Італії та Японії належить значна частка мережі крамниць роздрібної торгівлі, дозволила споживчій кооперації цих країн зберегти свої позиції на ринку продовольчих і промислових товарів. Зокрема, в Японії на середину 90-х рр. ХХ ст. діяло 670 споживчих товариств, які об’єднували 14 млн. пайовиків і мали річний оборот біля 33 млрд. дол. США.

Зміцненню споживчої кооперації має послужити й вдосконалення кооперативного менеджменту. Дирекція кооперативів та керівники кооперативних підприємств сьогодні – це професіонали-управлінці, що працюють за контрактом. У той же час вживаються заходи для обмеження влади кооперативної бюрократії й посилення членського контролю.

Розвиток сільськогосподарської кооперації. Неухильно, починаючи з 50-х рр. спостерігається зростання обсягів господарської діяльності та членської бази сільськогосподарської кооперації (табл. 14). Сьогодні сільськогосподарські кооперативи охоплюють своїм обслуговуванням від 70 до 95 % фермерів і відіграють визначальну роль у збуті та переробці продукції рослинництва і тваринництва, а також у забезпеченні господарств технікою, кормами, насінням, добривами, паливом, кредитами і т. ін. На 1996 р. частка кооперативів у сільському господарстві європейських держав становила: 83% - у Нідерландах, 79 % - у Франції, 59 % - в Італії. У лісівництві кооперативи мали 60 % ринку в Швеції, 31 % - в Швейцарії.

Поширення поліфункціональних товариств. У кооперативному секторі економіки зростає також роль поліфункціональних (універсальних) товариств (табл. 14). Ця тенденція зумовлена, по – перше, зменшенням потреби в традиційних споживчих товариствах. Для того, щоб зберегти себе частина цих кооперативів поруч з підприємствами роздрібної торгівлі та гуртівнями почала створювати установи для страхування та кредитування своїх членів, підприємства побутових і соціальних послуг, житлово – будівельні комбінати тощо, перетворившись таким чином у багатоцільові (універсальні) товариства. Подібні трансформації трапляються в кооперації ремісників та кустарів, в кредитних та житлових кооперативах. Значна частина сільськогосподарських кооперативів теж реально є поліфункціональними товариствами, що зумовлено специфікою умов їх діяльності. Наприклад, у Японії відповідно до вимог закону 1947 р. кожен фермер став членом місцевого багатофункціонального кооперативу. Сьогодні на національному рівні ці універсальні кооперативи об’єднані у Національній федерації асоціацій сільськогосподарських кооперативів, Національній федерації преси та інформації аграрних кооперативів, Національній федерації добробуту кооперативів та ін., які, в свою чергу, входять у Центральну спілку сільськогосподарських товариств. Остання не лише займається питаннями стратегії кооперативного руху, а й бере участь у розробці аграрної політики держави. Ця спілка об’єднує близько 8 млн. членів багатоцільових кооперативів.

Пожвавлення діяльності фінансових кооперативів. Протягом останніх десятиліть бурхливо розростається кооперативне підприємництво в сфері фінансів (табл. 14).

У економічно розвинених країнах пожвавлення діяльності фінансових товариств зв’язане в першу чергу із масовим попитом населення на відносно дорогу побутову техніку, автомашини, житло, які люди купують в кредит, а також із збільшенням зацікавленості у страхових послугах. Ці обставини зумовили, зокрема, зростання протягом 1960 – 1990-х років часток кооперативних банків Німеччини у загальному обсягові залучених вкладів із 15,3 до 24,8 % (у комерційних приватних банків цей показник зменшився, відповідно, з 33,4 % до 27,8 %).

Сьогодні фінансові кооперативи існують більш як у 100 країнах і об’єднують понад 500 млн. осіб. (рис.2). Вони відомі під різними назвами: народні банки, кооперативні банки, товариства взаємного кредиту, кредитні спілки, каси взаємодопомоги тощо. Залежно від рівня економічного розвитку та специфіки національного законодавства фінансові кооперативи мають свої особливості: в одних країнах це невеликі установи, що надають обмежений набір послуг і майже не відрізняються від класичних моделей кредитних кооперативів, у інших існують цілі системи кооперативних організацій, що сягнули рівня комерційних банків і пропонують не менш широкий спектр послуг, в тому числі і юридичним особам, ще в інших фінансові кооперативи займають проміжне місце між банками та іншими фінансовими установами або існують водночас у кількох різновидах – від найпростіших об’єднань до потужних фінансових організацій. Наприклад, у США переважають кредитні спілки, які за 100 років існування створили достатньо потужну фінансову систему. Із 10,5 тис. таких спілок 18,7 % наприкінці ХХ ст. мали активи до 1 млн. дол., 37,7 % - від 1 до 5 млн. дол., 15 % - від 5 до 10 млн. дол., 22,7 % - від 10 до 50 млн. дол., а 11,9 % - понад 50 млн. дол. (у тому числі 233 – понад 200 млн.). У Канаді, де кооперативна фінансово – кредитна система подібна до американської, членом кооперативної спілки сьогодні є кожний третій канадець. У цих кооперативах сконцентровано 100,4 млрд. дол., або 13 % активів усіх суб’єктів фінансового ринку Канади і вони здатні забезпечувати надання своїм членам майже повного спектра фінансових послуг.

Кооперація інженерно-технічних працівників, медиків та творчої інтелігенції. Вчені відзначають піднесення промислової кооперації та прогнозують дальше розширення її можливостей (табл. 14). Ця тенденція виникла із розгортанням науково-технічного прогресу, інформаційної революції та у зв’язку з переходом від механізованого масового виробництва стандартизованих товарів конвеєрним способом до продукування невеликих товарних партій. Використання нового високоточного й високопродуктивного малогабаритного обладнання, електронно-вичислювальної техніки, нових технологій і т.ін. дозволяє невеликим групам фахівців того чи іншого профілю, зокрема ремісникам, будівельникам, друкарям, представникам творчих професій (програмістам ЕОМ, архітекторам, дизайнерам, лікарям) забезпечувати достатню рентабельність невеликих спільних підприємств. Це виявилося можливим ще й тому, що сьогодні зростання кількості невеликих фірм відбувається за рахунок розукрупнення капіталістичних підприємств-гігантів. На їх матеріально-технічній базі створюються холдинги, що володіють капіталом десятків і сотень середніх та дрібних фірм.

Реорганізація збанкрутілих фірм на кооперативних засадах. Промислова кооперація зростає також завдяки реорганізації збанкрутілих капіталістичних фірм. Урядам багатьох європейських країн, як виявилось, вигідніше надавати кредити підприємствам, що зберігають робочі місця, аніж виплачувати допомогу по безробіттю. За підтримки влади і профспілок робітники збанкрутілих фірм викуповували їхнє майно для виробничих кооперативів. Цим шляхом у власності кооперативу опинились машинобудівний комбінат “Манюфранс” у Франції, мотоциклетний завод в Англії, завод водяних насосів у Японії та ряд інших.

У Європі промислові кооперативи розповсюджені у більшості країн СНД, Південної Європи, а також в окремих країнах ЄС: Франції, Італії, Польщі. Виробляють ці кооперативи, головним чином, продукцію харчування, одяг, взуття, господарські товари, будівельні матеріали.

Зростання темпів кооперування народів Азії. Лідери світової кооперації вважають, що на сьогодні центр масового кооперативного руху перемістився з Європи в Азію. (рис.2). Саме в Азії зараз найвищі темпи розвитку сільськогосподарської, риболовецької та фінансової (як кредитної так і страхової) кооперації. Тут за даними на початок 90-х рр. ХХ ст. зосереджувалось від 20 до 92 % членської бази цих видів кооперації. Правда Європа ще продовжує зберігати лідерство за обсягами господарської діяльності кооперативів.

Зміщення центру кооперативного руху в Азію було зумовлене, з одного боку, зростанням інтересу населення та урядів молодих індустріальних держав до кооперації, а з іншого – старінням членської бази європейського кооперативного руху.

Причини активізації міжнародного співробітництва кооперативів. Активізація міжнародного співробітництва у регіональному й глобальному масштабах – це ще одна тенденція розвитку сучасного кооперативного руху. До активнішої співпраці кооператорів спонукають перш за все економічні чинники. В умовах глобалізації економіки та інформаційної революції лише спільно можна забезпечити потреби у ресурсах та досвіді праці. Взаємопідтримка дозволяє впроваджувати нові технології, модернізувати виробництво, готувати кадри, успішніше популяризувати кооперативну ідею. Останні кілька десятиліть кооператори світу керуються гаслом: “Діяти на місцевому рівні, працювати глобально”. Зміст цього гасла у тому, що кооперативи розглядаються як своєрідний міст, що єднає людей та місцеві громади з глобальним ринком. Міжнародне співробітництво сьогодні відбувається як на основі спеціальних партнерських угод так і через міжнародні кооперативні організації.

Регіональні об’єднання Західної Європи. Уже тривалий час ефективно співпрацюють кооператори скандинавських країн. Молочарські кооперативи Швеції та Данії домовились про взаємне інвестування закупівель та збуту молочних продуктів. Успішним проектом вважають створене 1 січня 2000 р. об’єднання “Північна кооперативна спілка”. Результативною є діяльність заснованого у 1980 р. європейського кооперативу “Лонго Мей”, який об’єднує більше 10 тис. робітників і службовців кооперативів Австрії, Франції та Швейцарії. Заснування подібних кооперативних структур планують кооператори Італії, Іспанії, Португалії, країн Центральної Європи та Балтійського регіону.

Спеціалізовані міжнародні кооперативні організації. Серед великих міжнародних кооперативних об’єднань слід відзначити створений 1971 р. споживчою кооперацією європейських країн і Японії Інтер – Кооп. Товариство закуповує великі гуртові партії споживчих товарів через свої представництва в Гонконзі, Іспанії, Бразилії, Аргентині, США й Австралії, організовує виставки кооперативної продукції, сприяє обміну досвідом торгівлі з багатьма кооперативними організаціями. Центральний офіс цього товариства розташований у Копенгагені (Данія).

1974 р. кооператори США, Швеції, Канади, Данії, Бельгії, Франції, Єгипту, Ірану, Японії та ряду інших країн для закупівель нафтопродуктів створили Міжнародну кооперативну нафтову організацію. Асоціація закуповує сиру нафту і переробляє її на власних заводах в Голландії, Швеції, Бірмі, Шрі Ланці та у деяких інших країнах. Центральний офіс цього об’єднання знаходиться в Нью – Йорку.

У Медісоні (штат Вісконсін, США) розташовано штаб – квартиру Всесвітньої ради кредитних спілок (WOCCU), членами якої наприкінці ХХ ст. було 37078 кооперативів з 87 країн (сукупна кількість членів – 88 млн. осіб).

При Міжнародному кооперативному альянсі діє ряд міжнародних спеціалізованих об’єднань: Міжнародна кооперативна сільськогосподарська організація (ІСАО), Міжнародна кооперативна банківська асоціація (IСВА), Міжнародна кооперація споживачів (ССI), Міжнародна кооперативна енергетична організація (IСЕО), Міжнародна кооперативна організація риболовлі (IСFО), Міжнародна кооперативна федерація взаємного страхування (IСМІF), Міжнародна кооперативна організація туристичних об’єднань (ТIСА), Міжнародна організація кооперативів здоров’я (INСО), Міжнародна організація промислових, ремісничих та обслуговуючих виробничих кооперативів (СIСОРА)

Середній шлях. Врешті кооперація проникає в нові для себе сфери людської життєдіяльності. Цей процес так само спричинений глобалізацією та інформаційною революцією. Він зв’язаний також з політикою переведення соціальних послуг з-під відання держави у приватний сектор. Кооператори пропонують як своєрідну альтернативу цій політиці “середній шлях” – кооперування людей для забезпечення відпочинку, освіти, охорони здоров’я, соціальної адаптації неповносправних тощо.

Нові різновиди “товариств праці” та послугових кооперативів. Перші кооперативи електронної комерції з’явились у Франції та в Італії наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Вони виникли у зв’язку з розвитком електронної мережі Internet, допомагаючи дрібним підприємцям через web-сторінку придбати необхідні і реалізувати власні товари. Рентабельнішими від приватних туристичних компаній виявились кооперативні турагенства, що з’явились ще у 1970-х. Вони створюють і реалізують послуги переважно своїм членам, а отже менше витрачають на рекламу. Поширені також театральні кооперативи. Лише у Франції їх понад 50, серед них і відомий “Театр Сонця”. Ці товариства забезпечують акторам не тільки високий рівень життя, а й свободу творчості.

Наприкінці ХХ ст. кооперативи здоров’я (кооперативні аптеки та поліклініки) надавали послуги близько 1,4 млн. американських сімей. Важливу роль в охороні здоров’я вони відіграють також в Іспанії, Греції, Бельгії, в країнах Скандинавії. Існують в цих країнах кооперативні притулки для людей похилого віку та інвалідів, які відрізняються високим рівнем піклування про одиноких і немічних. Все більш популярними стають в економічно розвинених державах створені батьками або професійними вихователями центри денного догляду за дітьми та кооперативні дитячі садки. У Швеції, зокрема, перші такі кооперативи з’явилися ще в середині 70-х рр. ХХ ст. З кінця 1980-х вони отримали державну підтримку на центральному і місцевому рівнях. Згідно із законодавством батьки – члени таких кооперативів можуть навіть тимчасово (від 5 днів до 5 тижнів) працювати у цих дошкільних закладах: виконувати адміністративні обов’язки, прибирати, доглядати дітей, що значно знижує собівартість відповідних послуг і гарантує кращий догляд за дітьми.

Місцева влада опікується в Швеції не лише дитячими дошкільними закладами. Мерії сприяють організації кооперативів надомних послуг, товариств по обслуговуванню осіб старшого віку, кооперативних стоматологічних клінік та медцентрів, надають їм матеріальну підтримку.

Кооперативне обслуговування неповносправних. Найбільше уваги місцева влада приділяє кооперативам соціального обслуговування, що надають послуги розумово відсталим та калікам. Метою таких кооперативів крім іншого може бути й працевлаштування таких людей. Муніципалітети часто стають членами товариств, що обслуговують неповносправних, власним коштом рекламують послуги, які надаються цими кооперативами, проводять тренінги для їхніх працівників, а окрім того виділяють для інвалідів робочі місця на підприємствах комунальної власності, пропонують замовлення на роботи, які ті можуть виконувати і т. ін.

Кооперування молоді. Державну підтримку в Швеції мають також кооперативи, які допомагають розв’язувати проблеми молоді, зокрема боротись із безробіттям. Згідно з рішенням парламенту цієї країни створено спеціальний фонд, кошти з якого спрямовуються переважно на фінансування 24 так званих “місцевих центрів розвитку” (МЦР), що надають молодим людям інформаційні та консультаційні послуги. 1986 р. МЦР перетворились у неформальну мережу, а 1994-го об’єднались в Асоціації шведських центрів розвитку. МЦР фінансуються частково державою, а частково кооперацією Швеції, оскільки покликані сприяти впровадженню в життя місцевих молодіжних ініціатив, для реалізації яких, як правило, необхідне кооперування.

Щороку МЦР беруть участь у створенні 300 – 500 нових кооперативів, переважно товариств соціального обслуговування. Некомерційні підприємства, що працюють на благо незахищених верств суспільства, не лише забезпечують молодь робочими місцями, вони формують нову підприємницьку культуру в сфері соціального обслуговування та стають альтернативою традиційній приватизації підприємств державного сектора шведської економіки.

Досвід Швеції в організації кооперативів соціального забезпечення переймають й інші країни Євросоюзу. У грудні 2001 року спеціальну Програму розвитку кооперативів, одним з основних завдань якої є активізувати участь молоді в здійсненні ініціатив, зв’язаних з кооперативами, затвердив уряд Португалії.

Популярні серед молоді не лише товариства праці, а й багатофункціональні послугові кооперативи. У США та в Японії університетські кооперативи дозволяють студентам здешевити для себе харчування, проживання та отримання індивідуальних навчальних консультацій (послуг репетиторів). Одним з найбільш відомих сьогодні є Гарвардський студентський кооператив, якому понад сто років.

Кооперативи дрібних акціонерів. Новим підвидом послугових кооперативів, ідея якого належить молоді Великої Британії, стали товариства футбольних уболівальників. Справа в тому, що колись уболівальники місцевих футбольних клубів були досить впливовими у питаннях управління ними. Але сьогодні футбол – це серйозний бізнес, багаті клуби торгують своїми акціями на біржах і, звичайно, вирішальне слово у справах клубів за корпоративними інвесторами. Уболівальники теж володіють одним, двома десятками акцій, але така кількість не грає жодної ролі у порівнянні з тисячами акцій, що належать тій чи іншій корпорації. Ситуація змінюється лише, якщо дрібні акціонери об’єднуються в кооператив. Кооператив контролює уже досить значну частину акціонерного капіталу клубу, а значить має право на власне представництво у раді директорів. Розпочавшись лише наприкінці ХХ ст., рух кооперованих уболівальників впливає сьогодні на діяльність більш ніж 40 футбольних клубів Великої Британії, а одним з цих клубів кооператив володіє повністю.

Кооперування англійських уболівальників відбувалося досить спонтанно. Згуртувати інших дрібних акціонерів, в першу чергу тих, які є власниками акцій фірм, на яких працюють, намагається Кооперативна спілка Великої Британії. Якщо це вдасться, працівники великих приватних компаній матимуть власних представників у наглядових радах та радах директорів цих корпорацій.

Таким чином, кооперація сьогодні залучає в продуктивну економіку та до громадського життя жіноцтво, молодь, людей старшого віку, неповносправних, тобто ті соціальні верстви, що традиційно вважалися маргінальними. Кооперування приносить людям не лише матеріальну вигоду (економію коштів, підвищення якості або розширення спектру отримуваних послуг і т.ін.). Воно дозволяє їм долати бар’єри нерозуміння, повертає відчуття стабільності та впевненість у собі, розмиті через відсутність можливості реально впливати на діяльність потужних корпорацій. Люди зближуються, починають більше довіряти один одному, стають активними членами місцевих громад, відчувають себе повноцінними власниками підприємств, товарами та послугами яких вони постійно користуються.

Міжнародний кооперативний альянс – центральний осередок світового кооперативного руху

Заснування МКА. Співпрацюючи з метою розширення господарської діяльності та розповсюдження кооперативної ідеології і розвиваючи кооперативну солідарність, кооператори різних країн надали кооперативному рухові міжнародного характеру. Ідейно-теоретичним, економічним та організаційним центром світового кооперативного руху став Міжнародний кооперативний альянс (МКА), заснований з ініціативи кооператорів Великої Британії. Перший установчий конгрес МКА відбувся 19 серпня 1895р. у Лондоні. Учасниками цього конгресу були представники 15 країн: Австралії, Австро-Угорщини, Англії, Бельгії, Голландії, Данії, Італії, США, Франції та ін.

Членство в МКА українських кооперативних організацій. У першому конгресі Міжнародного кооперативного альянсу брав участь “артільний батько” української кооперації Микола Левитський. Починаючи з 1895-го , він протягом 30 років був учасником конгресів МКА як член російської та української делегацій або як гість. Теоретика та історика кооперації С.Бородаєвського за заслуги перед кооперацією персонально прийняли в члени МКА.

Першою в МКА з-поміж українських кооперативних організацій увійшла спілка споживчих товариств “Народна торговля”, представники якої брали участь уже в конгресі 1909 р. Про свій вступ в МКА після реорганізації у Всеукраїнську спілку споживчих спілок оголосив “Дніпросоюз” (1918 р.). УСРР на конгресах МКА в 1923 – 1928 рр. представляли Вукоопспілка, Сільський господар, Українбанк, Книгоспілка та Коопстрах. Незмінним учасником всіх міжвоєнних конгресів МКА була делегація західноукраїнських кооператорів, очолювана головою Ревізійного союзу українських кооперативів Ю. Павликовським.

Після завершення Другої світової війни українців на заходах, що їх проводив МКА, репрезентували тільки делегати від кооперативів діаспори. Нова сторінка в історії співпраці з міжнародним кооперативним рухом відкрилася для України лише з проголошенням незалежності. У жовтні 1992р. участь в роботі ХХХ конгресу МКА в Токіо взяла делегація від Центральної спілки споживчих товариств України. Тоді ж Правління МКА прийняло рішення про членство Укоопспілки у цій міжнародній організації. Національна кооперація отримала шанс стати органічною частиною міжнародного кооперативного руху.

Статус МКА. Міжнародний кооперативний альянс – одна з найбільших у світі недержавних організацій. На даний час його членами є кооперативні організації більше ста країн світу (рис. 4). Це – національні кооперативні об’єднання (спілки, федерації, конфедерації), економічно потужні кооперативи (торгівельні товариства, кооперативні банки, страхові компанії), а також 11 міжнародних кооперативних організацій. У 1946 р. МКА отримав консультативний статус при ООН, а зараз він поруч з іншими організаціями має вищий консультативний статус в Раді економічного і соціального розвитку ООН (ЕКОСОС) і є членом Комітету ООН зі сприяння та розвитку кооперативів (КОПАК).

Міжнародний кооперативний альянс проводить свою діяльність на основі власного статуту. Статут МКА (Правила) було прийнято на його Другому конгресі в Парижі (1896 р.). Цей статут, звичайно, удосконалювався, зазнаючи тих чи інших змін та доповнень. Сьогодні чинна його редакція 1997 року.

Згідно з Правилами Міжнародний кооперативний альянс є незалежною, недержавною асоціацією, яка об’єднує, представляє і обслуговує кооперативи зі всього світу. МКА має статус асоціації, організованої на кооперативних засадах. Її керівництво виборне, а основне джерело фінансування – внески членів. З 1982 р. штаб-квартира цієї організації знаходиться в Женеві (Швейцарія).

Африка 10 %

Лдлд

Європа 40 % Америка 28 %

Азія та Оксанія 22 %

Рис. 4. Склад національних членів Міжнародного кооперативного

альянсу (грудень, 2002 р.)