292

С. Гелей, р. Пастушенко Теорія та історія кооперації Навчальний посібник

для самостійної роботи студентів

Львів 2004

Передмова

Україна як незалежна держава повинна мати економіку, спроможну забезпечити народові гідне життя. Цього можна досягти за умови, коли невід’ємною частиною соціально орієнтованої ринкової економіки стане кооперація. Яскраве підтвердження цьому — світовий досвід. Згідно з останніми підрахунками Організації Об’єднаних Націй біля трьох мільярдів людей, а це приблизно половина населення планети, регулярно користуються послугами та продукцією кооперативів – некомерційних господарських організацій, створених для задоволення економічних, соціальних та культурних потреб. Членами цих об’єднань на початку ХХІ ст. було близько 800 млн. жителів Землі.

Кооперативний сектор економіки, що є важливим чинником соціальної стабільності та досягнення нової якості економічного зростання у суспільстві, сприятиме захистові прав споживачів, екологічній безпеці, усуненню негативних наслідків “чистого ринку”, а також збереженню і примноженню духовного потенціалу нації.

Це особливо актуально для економік перехідного типу, в яких кооперативи відіграють місію адаптації людини до ринку, пом’якшують наслідки трансформації економічних відносин, чим прискорюють історичний поступ.

Люди здавна практикували кооперування з метою взаємодопомоги. Кооперування існувало в Україні ще задовго до появи першого у світі сучасного кооперативу – “Товариства чесних піонерів” (1844р.). Кооперативні ідеї, що прийшли до нас із Західної Європи лише оживили, відродили у нових формах ті традиційні цінності національного способу життя, які були властиві нашому народу. На це ще в 20-х рр. минулого століття звернув увагу історик української кооперації П.Височанський, який писав, що “український народ не боїться вільних спілок, він з охотою йде туди, де люди без усякого примусу, добровільно єднаються в спілки для самодопомоги та самооборони”. Яскравим зразком такої спілки учений вважав Запорозьку Січ.

Подібної думки дотримувався і М.Драгоманов. Він також вбачав майбутній устрій України у формі “товариства товариств, спілки громад, вільних у всіх справах”.

Історик та теоретик українського кооперативного руху, редактор галицького кооперативного журналу “Економіст” А.Жук на Першому просвітньо-економічному конгресі у Львові в лютому 1909 р. сформулював завдання кооперації в Україні. На його думку, кооперація розвиваючись, “утворить національну фабричну промисловість, дасть засоби для існування мільйонам голодного й безробітного люду, спинить еміграцію, зробить наше селянство сильнішим економічно настільки, щоб не допустити до руїни свого краю й колонізації його чужим елементом, утворить внутрішній ринок для національної промисловості, запотребує величезні кадри інтелігентних робітників і тим утворить ринок для національної літератури й штуки (мистецтва – Авт.)”.

На 60-80-і рр. ХІХ ст. припадає в Україні період зародження кооперації. Українці знайомляться з кооперативною ідеєю, з’являються перші кооперативні товариства, робляться спроби налагодити зв’язки між цими товариствами і увійти в контакти з європейським кооперативним рухом.

1890—1918 рр. — це час поширення кооперативної ідеї серед населення українських земель, швидкого зростання кількості кредитних і споживчих товариств та загальної чисельності їх членів, формування кооперативних систем на східно- та західноукраїнських землях, орієнтації кооперативів на задоволення національно-культурних потреб і захист національних інтересів українців.

Після проголошення Української Народної Республіки в країні робилися спроби організації економіки держави на кооперативних засадах, що дозволило б вирішити гострі соціально-економічні та національно-політичні проблеми. Спільно працювали всі, хто займався військовими поставками, хто брав на себе турботу за національну школу, за видання книжок, підручників, за охорону здоров’я, за адміністративне управління, хто рятував народ від холоду і голоду. За статистикою визначного дослідника історії української кооперації І.Витановича, кооперативним рухом у 1917-1921 рр. було охоплено близько 60 відсотків населення України. У результаті національна кооперація протрималися майже на десять років довше ніж УНР.

Українці Західної України теж заснували потужні кооперативні організації, що були покликані творити основи національної економіки. Кооперативи розгортали національне виробництво, вони дозволили зміцніти сотням тисяч селянських господарств, розвивали ринок українських товарів, вирощували кадри патріотично настроєних фахівців. Кооперація рятувала дрібного виробника від потрійної експлуатації великим капіталом: у сфері виробництва, обміну та споживання і сприяла усталенню ринкових відносин. Cила кооперативного руху виявилась не лише в економічних результатах. Кооперація об’єднувала людей духовно на етичних засадах християнства. Одночасно зі збройною боротьбою за незалежність український народ впроваджував ідею мирного, еволюційного саморозвитку в його природних формах. Він виробив на цьому грунті етику спільної дії та взаємодопомоги – кооперації, яка лягла міцною основою у підмурівок української державності.

Більш ніж сімдесятирічне панування тоталітарного радянського режиму привело до занепаду кооперації в Україні. Кооперативний рух не мав зручних умов для розвитку, а кооперативна ідея втратила популярність серед населення. Складовою радянської бюрократичної системи стала споживча кооперація. Протягом 50-80-х рр. кооперативна бюрократія у цій системі все більше втрачала гнучкість, ефективність її праці знижувалася, особисті та групові інтереси працівників апарату поступово ставали домінуючими, відсунувши на другий план безпосередні цілі діяльності кооперативів.

Лише в умовах державної незалежності українська кооперація отримала реальний шанс стати повноцінною складовою національної економіки та активно включитися у міжнародний кооперативний рух.

Сьогодні вона має достатньо тривке правове підґрунтя. Право громадян об’єднуватися у громадські організації для захисту економічних та соціальних інтересів гарантовано Конституцією України (ст. 36). Цивільним кодексом кооперативи визнано рівноправними суб’єктами економіки. Спеціальними законами регулюється діяльність споживчої, сільськогосподарської та кредитної кооперації.

У липні 2003 р. вступив у дію Закон України “Про кооперацію”, згідно з яким кооперативи визнаються соціально орієнтованими організаціями та отримують від держави необхідну підтримку. На стадії розробки також законодавчі акти, що регулюють діяльність промислових, житлових, послугових та інших кооперативів.

В умовах, коли ринкові перетворення в Україні не набрали ще позитивного соціального змісту і супроводжуються безробіттям та зубожінням значної частини населення, активне залучення до реального сектора економіки кооперативних господарських організацій значно прискорить розвиток вітчизняного виробництва, створить додаткові робочі місця, сформує соціально-побутову інфраструктуру в сільській місцевості.

Для виконання цього масштабного завдання українська кооперація потребує зростання членства та підготовки фахівців-кооператорів, а отже, розвитку системи кооперативної освіти та просвіти. Один з важливих кроків у цьому напрямку — вивчення у кооперативних навчальних закладах, зокрема й у Львівській комерційній академії предмета “Історія кооперативного руху”. Мета цього курсу – відродження кооперативної ідеї в суспільній свідомості та залучення молоді до її щирих прихильників. Навчальний матеріал збагачує знаннями про кооперативи та сприяє формуванню навичок праці у цих організаціях. Окрім цього вивчення курсу дасть змогу глибше засвоїти економічні науки, історію України, правознавство та інші дисципліни.

Даний посібник – базовий для цього предмета. Він допоможе вам вивчити основи теорії кооперації, правові засади її діяльності та історію українського і міжнародного кооперативного руху. У ньому вміщено розповіді про видатних кооператорів — учених та практиків та статистичні матеріали, що доповнюють і розкривають найважливіші питання теми.

У кожному розділі посібника (їх 3), крім авторського тексту — загальноприйняті визначення кооперативних понять, схеми, таблиці та діаграми. Кожний параграф (їх ) завершується висновками – стислим викладом основних положень теми. Після другого та третього розділів поміщено запитання та завдання для діагностування та самоконтролю, згруповані за складністю. У додатках – словник кооперативних, економічних та соціологічних термінів і важливі для міжнародного та українського кооперативного руху документи.

Засвоєння навчального матеріалу потребує систематичного діагностування. Обов’язковий (модульний) контроль проводиться двічі на семестр, після вивчення теоретичних і правових основ діяльності кооперативів та після ознайомлення з історією кооперативного руху. Модульний контроль передбачає письмові відповіді на запитання трьох груп складності. До першої належать запитання і завдання, які виявляють знання студентами кооперативної термінології, місця і часу значимих подій історії кооперативного руху, прізвищ відомих кооператорів і т.ін. Вони не вимагають широкого викладу матеріалу і дозволяють оцінити результати запам’ятовування обов’язкових для студентів відомостей з теорії та історії кооперації.

Завдання середньої складності (друга група) виявляють розуміння студентами кооперативної теорії та кооперативного права, а також знання ними відомостей про суттєві зв’язки між фактами з історії кооперації. Виконуючи ці завдання, студенти повинні дати визначення кооперативних термінів, розкрити суть вивчених підходів до кооперативних явищ, процесів, коротко охарактеризувати ідеологічні кооперативні концепції, становище кооперації в тій чи іншій країні у вказаний період, встановити причини та наслідки значимих подій історії кооперації тощо.

Третя група містить завдання найвищої складності. Це проблемні завдання та вправи, виконання яких дозволяє з’ясувати здатність студентів аналізувати, узагальнювати та оцінювати засвоєний навчальний матеріал, порівнювати окремі положення кооперативної теорії та права, інтерпретації історичних подій, пов’язаних з кооперативним рухом.

Складність завдань визначає різницю у їх бальній вартості: завдання першої групи оцінюються найнижче, а третьої – найвище. Декілька завдань кожної групи складають окремий варіант модульної контрольної роботи. Завдання у варіантах не повторюються. Тривалість виконання роботи студентом – 1 год. Робота зараховується за умови, коли її результат у балах – більше ніж половина від їх максимально можливої кількості.

Автори щиро дякують усім, хто долучився до створення цього посібника. Це рецензенти: доктор історичних наук, академік НАН України Я.Ісаєвич та доктор економічних наук, академік НАН України М.Долішній; редактор; технічні виконавці Г.Вусик та О.Лабай.

Автори підручника з вдячністю сприймуть зауваження та побажання щодо поліпшення змісту посібника від науковців, студентів, кооператорів.