Кооперація в незалежній Україні

Перешкоди для відродження кооперативного руху. Із проголошенням політичної незалежності Української держави та курсу на ринкові реформи і демократизацію суспільного життя з’явився реальний шанс відродити національний кооперативний рух і розгорнути діяльність всіх видів кооперації. Однак, у 1990-х рр. непослідовна економічна політика українських урядів, дисбаланс влади, нерозвиненість громадянського суспільства і стереотипи сприйняття дійсності, притаманні посттоталітарним суспільствам, поглибили економічну та духовну кризу в Україні й загальмували відродження кооперації.

В умовах існування “тіньової економіки”, кланових стосунків та хабарництва справжні кооперативи не могли розраховувати на значні господарські здобутки та успіх своєї соціальної місії. Їх створенню перешкоджала відсутність реальної політико-правової підтримки кооперації з боку влади, яка вважала пріоритетним розвиток малого і середнього бізнесу. Впровадження в практику колишніх колгоспів та споживчих товариств міжнародних кооперативних принципів гальмувала кооперативна бюрократія. До того ж, мало хто з українців знав теоретичні засади кооперації, її історію в Україні та міжнародний досвід кооперативного життя. Перше десятиліття незалежної України – це час формування необхідних для кооперативного руху соціально-економічних, політико- правових та ідейних передумов.

Передумови кооперативного руху. На сьогодні передумови для кооперативного руху в Україні уже вцілому склалися. По-перше, право громадян об’єднуватися у громадські організації для здійснення і захисту своїх економічних і соціальних інтересів гарантовано Конституцією України (ст. 36). Цивільний кодекс визнав кооперативи рівноправними суб’єктами економіки. Завершується також процес формування спеціального кооперативного законодавства. Перший в Україні кооперативний закон – Закон України “Про споживчу кооперацію” – було прийнято 10 квітня 1992 р. Держава офіційно визнавала суспільну значимість кооперативів і гарантувала їх економічну самостійність та право власності на кооперативне майно. Уже розроблено нову редакцію цього Закону, яка враховує зміни, що сталися в законодавстві України протягом минулих років та забезпечує додержання принципів соціальної справедливості і посилення ролі та впливу членів споживчих товариств на діяльність своїх організацій.

Діє також Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію”. Верховна Рада прийняла його 17 липня 1997 року, уможлививши цим реорганізацію колишніх колгоспів та створення фермерами селянських обслуговуючих кооперативів.

20 вересня 1993 року Указом Президента України було затверджено “Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні”, а 7 лютого 1994 р. узгоджено з Національним банком України Тимчасовий зразковий статут кооперативів цієї форми. Ці акти, хоч не надавали кредитним спілкам юридичного статусу кооперативів, стали правовим підгрунтям для української кредитної кооперації. 20 грудня 2002 р. Верховна Рада України прийняла більш досконалий Закон України “Про кредитні спілки”, що, як розраховують, сприятиме зростанню кількості та потуги цих кооперативів.

Широкі можливості для розвитку всіх видів кооперації з’явилися після прийняття 10 липня 2003 р. Закону України “Про кооперацію”. Закон визнав кооперативи економічно незалежними, самоврядівними та соціально орієнтованими об’єднаннями фізичних і/або юридичних осіб.

Повертається до кооперації обличчям і виконавча влада. 19 грудня 2000 р. з’явився Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах”, яким передбачено сприяння державної адміністрації кооперативам та ініціативним групам громадян у кооперативній пропаганді і створенні матеріальних умов для відродження кооперації. Розроблено також “Концепцію розвитку національного кооперативного руху”. Влада все рідше вдається до примусового залучення кооперативних ресурсів для вирішення господарських і соціальних проблем регіонів, до адміністративного втручання у справи товариств і спілок, усувається подвійне оподаткування кооперативів і т. ін.

Із завершенням кризи сприятливішими стали й соціально – економічні умови для розвитку кооперації. Стабілізувалися ціни на основні групи товарів, до мінімуму зведено інфляцію, припинилося скорочення обсягів виробництва та торгівлі. Активно розвивається приватний бізнес. У результаті зросли фінансові можливості держави, збільшився державний бюджет, почала зростати купівельна спроможність населення.

Економічне піднесення спонукає дбати про конкурентоспроможність та якість продукції, шукати шляхи зниження її собівартості, а це сприяє зростанню інтересу до ідеї кооперації.

Популярною ідея співпраці стає й тому, що рівень трудових доходів українських громадян все ще залишається непомірно низьким, а кількість посередників на ринках товарів, фінансів і праці збільшується.

Хоча у суспільній свідомості ще живі стереотипи негативного ставлення до кооперації, почали формуватися й ідейні передумови розвитку кооперативного руху. У шкільних підручниках з історії України з’явилися окремі відомості про місце та роль кооперативів у національному житті на початку ХХ ст. і в міжвоєнний період. Преса та інші засоби масової інформації продовжують порівняно більше уваги приділяти приватному підприємництву і новинам політичного життя, але в теле-та радіоефір вийшли перші передачі про кооперацію в сільському господарстві, торгівлі, фінансах, з’явилась кооперативна реклама. Основи теорії кооперації вивчаються зараз у мережі навчальних закладів, що належать споживчій кооперації України, у вузах, що готують фахівців для сільського господарства, торгівлі, банків. На жаль, сьогодні ще не існує жодного кооперативного науково-дослідного центру, масових кооперативних видань, теле-та радіостудій тощо. Кооперативна газета “Вісті”, що фінансується Укоопспілкою, розповсюджується виключно за підпискою, в основному серед членів споживчих кооперативів.

Становлення фінансової кооперації. Кооперативний рух в Україні перебуває зараз на стадії становлення. Стає на ноги фінансова кооперація у формі кредитних спілок. Ініціаторами їх створення в Україні стали Всесвітня рада кредитних спілок та Українська світова кооперативна рада. Остання об’єднує кредитні спілки українців, створені в США, Канаді, Австралії та деяких інших країнах. Проект Всесвітньої ради кредитних спілок, фінансований через Агенство міжнародного розвитку, діяв в Україні з 1993 по 1998 рік. Проект “опікувався” 14 модельними (тобто зразковими) спілками, через які фінансувалися переважно суб’єкти малого бізнесу (70 %). Програми розвитку кредитних спілок фінансують також Уряд Канади та українська діаспора цієї країни. У Програмі, що тривала з 1993 по 2000 р., взяли участь 102 кредитні спілки, а основними її завданнями були навчання, консультування та стажування в Канаді. У жовтні 2001 р. Уряд Канади затвердив концепцію ще одного проекту – “Програми зміцнення кредитних спілок України”, який зараз успішно реалізується.

У 1994 році в Україні було засновано Національну асоціацію кредитних спілок України (НАКСУ). Вона покликана об’єднати кредитні спілки в Україні та захищати їх інтереси перед державними органами. На 2002 рік в Україні діяло більше 500 кредитних спілок, з них 126 були членами НАКСУ. Об’єднані в Асоціації спілки демонструють стійке зростання основних економічних показників (табл. 12). Тільки у 2002 р. вони надали членам позичок на суму 153813366 грн. Кредитують спілки переважно малий бізнес, фермерів та приватних сільгоспвиробників. Позики надаються також на соціальні потреби населення – на навчання, лікування, придбання побутової техніки, авто і т.ін.

Таблиця 12