Значення кооперації для українців

«Нам треба сили, бо лиш з сильним числяться в світі, нам треба перед всем силы економической; треба уже раз розпрощатись з нашою бідою, треба наше одинокое ба­гатство, т. е. сельское хозяйство, піднести, так само, як то сделали все другие народы европейские.

Як же сего довершити? Ответ короткий: посредством кооперации, то єсть спольного труда, спольной помощи, в основаних для той цели всякого рода сполках господарських!»

Джерело: Лепкий Я. о сельськой кооперации, или каким способом основали хлеборобы других краев и яки сполки, яки их основати нашимь хлеборобамь. – Львів, 1909. – С.18.

Кооперація, се кожух не лише дуже теплий, але й якраз мовби для нас пошитий. Ніяка з соціальних ідей, що прийшли до нас із Західної Європи, не придається так для наших відносин і не обіцяє так ґрунтовно зрушень у нашому національному житті, як кооперація. Якщо в політичній площині наше майбутнє полягає в повній демократизації, то в економічному житті наше відродження можливе лише через кооперацію, що в своїй основі є також широко демократичним рухом. Тому в економічних програмах усіх наших партій повинна кооперація, зрозуміло суворо нейтральна, займати найважливіше місце. Вся наша економічна діяльність повинна бути сконцентрована передусім на розвиток кооперації. Вона (кооперація – Авт.) додасть економічній роботі ідейного змісту, що притягатиме мислячі уми і чутливі серця, змісту, спрямованого на заміну теперішньої нужденності суспільної організації на організацію кооперативну.

Джерело: Сидір Кузик. Про кооперацію, її теорію та значіння для нас. Львів, 1909. – С.3.

Книга С. Кузика, витяг з якої подано вище, була однією з перших теоретичних робіт, що розкривали ідейні засади українського кооперативного руху. Вона вийшла з нагоди Першого просвітньо-економічного конгресу, скликаного у Львові в лютому 1909 року для відзначення 40-ліття “Просвіти” та обговорення актуальних проблем економічно-просвітньої праці інтелігенції на східно- та західноукраїнських землях. Одна із секцій конгресу спеціально розглядала питання ідейних засад та організації українських кооперативів. Із центральною доповіддю на цій секції виступив відомий статистик, громадсько-політичний діяч і публіцист Андрій Жук (1880 – 1968). Він обґрунтував спроможність кооперативів, зорієнтованих на українську ідею, організувати національного товаровиробника, захистити інтереси працюючих українців, сприяти досягненню нацією своїх суспільно – політичних цілей. За його словами, саме кооперація “утворить фабричну промисловість, дасть засоби для існування мільйонам голодного і безробітного… трудящого люду, спинить еміграцію, зробить селянство сильнішим економічно настільки, щоб не допускати руїни свого краю і колонізації його чужими елементами, утворить внутрішній ринок для національної промисловості, запотребує величезні кадри інтелігентних робітників і утворить величезний ринок для національної літератури і штуки (мистецтва – Авт.) – цього найяскравішого вислову національної культури…”

Думку про спроможність кооперації згуртувати українців у націю розвивали на початку ХХ ст. й інші ідеологи українського кооперативного руху. Про це писав, зокрема, український науковець-економіст Михайло Туган- Барановський (1865 – 1919). У своїх працях, серед яких слід відзначити “Соціальні основи кооперації” (1916) – грунтовну монографію, яка ще за життя автора витримала три видання і принесла цьому вченому світову славу, М.Туган-Барановський детально простежив еволюцію кооперативних ідей, узагальнив кооперативний досвід людства і зробив ряд вагомих теоретичних висновків та передбачень стосовно світового кооперативного руху.

Характерні ознаки національного кооперативного руху. Вважаючи кооперацією однією із складових поступу до справедливого (соціалістичного) суспільства, М.Туган-Барановський висловлювався за розвиток в Україні “самостійного і самодіяльного” кооперативного руху, за об’єднання українських кооперативів навколо національних кооперативних центрів – спілок. Від того, чи існуватиме національна система кооперативів, залежала, на його думку, “майбутність не тільки української кооперації, але в значній мірі і всієї української культури”.

Вчений вважав, що кооперативи в Україні, відкривши двері для представників всіх націй, які проживають на її території: українців, росіян, поляків, євреїв, молдаван і т.д., повинні мати національний характер, працювати в інтересах української нації. Якщо вони послуговуватимуться чужою мовою в діловодстві, у кооперативних виданнях, то працюватимуть на користь чужої культури і одночасно нищитимуть власну, українську.

М.Туган-Барановський пов’язував розвиток української кооперації із збереженням “молодих паростів української волі” і в час Української революції, коли вирішувалась доля нації, очолив Український кооперативний комітет – національний організаційний центр кооперативного руху.

Національна кооперація та приватне підприємництво. Визначним ідеологом української кооперації на Західній Україні був Юліян Павликовський (1888 – 1949). Протягом більше двох десятків років очолюючи український кооперативний центр в Галичині – Ревізійний союз українських кооперативів, Ю.Павликовський проявив себе добрим організатором кооперативного руху, кооператором - практиком і блискучим теоретиком кооперації, спроможним узагальнювати і пояснювати набутий кооперативами досвід. Він теж трактував кооперацію як інструмент національного визволення, зокрема, здобуття українцями економічної незалежності в Польській державі, а також як засіб підтримки “хребта нації” - українських промисловців та торговців. Підводячи у 1944 р. підсумки роботи очолюваного ним Ревізійного союзу, Ю.Павликовський стверджував: “Кооперація українців причинялася і причиняється своєю працею до повного господарського відродження нації, помагаючи відродитися всім природнім верствам сучасної нації, без різниці, чи ті верстви йдуть під стягом кооперації, чи під стягом українських індивідуальних господарських підприємств”.

Разом з тим Ю. Павликовський не вважав кооперативи якимсь допоміжним засобом розвитку національного підприємництва. У праці “Природа, мета і світогляд українського кооперативного руху” (1934) він наголошував, що кооперація “є одною з віток життя – змагань українського народу” і працює “над господарським і культурним розвитком… трудових верств, над творенням і поглибленням власними силами нашої рідної цивілізації”.