Тема 11. Зародження кооперації у Східній Європі (друга половина хіх – початок хх ст.) Кооперативний рух в Австро-Угорщині

Особливості кооперативного руху імперії. Характерною оз­накою кооперативного руху в Австро-Угорщині було забарвлення кооперації в національні кольори. Багато товариств і спілок 17 коронних країв цієї «клаптикової монархії» працювали в інтересах тієї нації, репрезентанти якої створили ці кооперативи. У цій державі, як і в Ірландії, кооперація стала економічною основою національного руху пригноблених народів і чималою мірою сприяла їх політичному самовизначенню й забезпеченню економічної незалежності.

Кооперативний рух в імперії зародився під впливом німецької кооперації й протягом тривалого часу існував у її формах. Ще у 1873 р. з'явився загальноавстрійський закон про кооперативні товариства, який був майже дослівним перекладом німецького закону 1867р. Щоправда, на відміну від того, він допускав обмежену відпові­дальність членів, але зберіг інші недоліки: в ньому оминалося питання кооперативних спілок та ревізій кооперативів. Лише в 1903 р. спе­ціальним законом ці питання було розв'язано, зокрема визначе­но правила ревізії кооперативів. Як і в Німеччині, центральну роль в Австро-Угорщині відігравали кредитні кооперативи. Хоча перші такі товариства з'явилися в самій Австрії, справжній поштовх розвитку міського кооперативного кредиту дало виникнення товариств на кшталт шульце-делічівських у Чехії та Моравії. Їх поширенню сприяли соціально-економічні умови (Чехія була однією з найрозвинутіших частин Австрійської держави) та активна пропаґанда кооперативних ідей чеськими патріотами, зокрема такими як письменник Фр. Симачек, які вбачали в кооперативному русі важливу підойму націо­нально-культурного відродження своєї землі. Чеська ініціатива "покликала до життя” кооперативний рух в інших краях монархії. У 1890 р. в Австро-Угорщині вже існувало близько 1 500 “народних банків”; вони об’єднували більше 700 тис. осіб. Виникли й спілки цих товариств: Чеська (Богемсько-Моравська) коопе­ративна спілка (1865), Польська кооперативна спілка з осідком у Львові (1873), Загальна спілка німецьких промислових та госпо­дарських товариств (1874) та ін. Між ними існували певні зв'язки, але до створення централь­ного в межах монархії об’єднання так і не дійшло.

Ставлення влади і суспільства до кооперативного руху. Масового характеру кооперативний рух в Австро-Угорщині набрав у 80-х роках позаминулого століття. Саме тоді він отримав вагому підтримку держави та низки громадських організацій. Для допомоги розвиткові кредитної кооперації було створено Фонд Франца-Йосифа. Його філія працювала у Відні з 1874 р; у 1886 р. відкрили філію у Празі, в 1887 р. – у Львові. Капітал Фонду був недостатнім для серйозної підтримки кооперативного руху, але завдя­ки його існуванню з'явилися можливості вільно пропаґувати ідеї кооперації в усій державі. Змінилося й ставлення чиновників: во­ни перестали створювати перешкоди заснуванню кооперативів.

На відміну від Німеччини, де уряд ініціював створення спе­ціальної державної кредитної установи для допомоги кооперації — Пруської центральної каси, в Австро-Угорщині така допомога надходила у вигляді щорічних державних позичок і субсидій (за рахунок бюджету) новоствореним кооперативам. Від 1899 р. діяв також курований міністерством торгівлі інститут державних кооперативних інструкторів, які повинні були контролювати працю ремісничих товариств.

Уряд сприяв розгортанню кооперативного руху й податковою політикою. Закон від 25 жовтня 1896 р. оголошував вільними від оподаткування кредитні та ощадно-позичкові товариства, в статутах яких містилися такі положення: необмежена відповідаль­ність членів, пайовий капітал не більше 50 крон, відмова від ви­плати дивідендів на нього або їх виплата у відсотках, що не пере­вищують процентів на ощадні внески; видача позичок лише чле­нам товариства; відсоток на позичку не вищий від процентів на ощадний внесок плюс 1,5%.

Відчутну допомогу новоствореним кооперативам подавала й крайова влада. У Галичині для цього було створено спеціальний орган, так званий Патронат (1899). Він забезпечував новостворені товариства, які відповідали вимогам, — сейфом, бухгалтерськими книгами, бланками, печаткою і т. ін. на суму 400 крон, допомагав їм отримати пільговий кредит сумою 10 тис. крон у крайовому банку, посилав свого урядовця з рекомендаціями. Крім того, Патронат видавав брошури та зразкові статути для товариств, проводив консультації тощо. За перші 10 років свого існування він допоміг 880 кредитним кооперативам, здебільшого сільським, однак варто зауважити, що більшість з них була товариствами по­ляків. Кредитував кооперацію й державний Галицький банк, але й він надавав перевагу товариствам поляків.

Суттєвий внесок у кооперативний рух зробили також громадські інституції Австро-Угорщини. Зокрема в Галичині місцеві громадські організації кредитували райффайзенівські товариства, виділяли кошти на організацію курсів для кооперативних інструкторів. ; створили центральне аґенство для допомоги їм у поточній праці й веденні звітності; забезпечували кооператорів потрібною літературою й т. ін.

Розвиток сільської кооперації в Австрії. Державна й суспільна допомога спричинилася до активного розвитку сільського кооперативного кредиту. Тому, незважаючи на те, що каси Райффайзена виникали в Австро-Угорщині лише від кінця 80-х років, у 1914 р. їх налічувалося вже 8 800, тоді як кооперативів Шульце-Деліча лише 3 400. На відміну від міської кооперації, селянські кредитні кооперативи, створив­ши свої національні спілки, вдалися до заснування Загальної спілки сільськогосподарських товариств Австрії (1898), метою якої було репрезентувати інтереси сільськогосподарської кооперації, допомагати її розвиткові, організовувати ревізії, обробля­ти та публікувати статистичні дані й видавати кооперативну періодику. Ці завдання вона виконувала досить добре, зокрема завдяки матеріальній допомозі австрійського уряду, який щорічно надавав Спілці чималі субсидії. На початку війни до неї входили 32 місцеві спілки й близько 1 000 окремих товариств, більшість яких були кредитними товариствами.

Поряд з ними, до Загальної спілки входили збутово-постачальні та збутово-переробні кооперативи. Це передусім молочарні, товариства із закупівлі добрив, відгодівлі худоби, яєчні кооперативи, виноробні товариства (в Тріолі), товариства для переробки оливок, льону (Чехія, Моравія), кооперативні збіжниці (елеватори). Перший кооперативний елеватор виник у Нижній Австрії в 1898 р, а на початку першої світової війни їх уже діяло понад 90 (більшість у Чехії), переважно завдяки фінансовій підтримці держави. Елеватори не лише отримували субсидії й кредити, а й були крупним постачальником зерна для державних потреб. Уже перед війною 15% усього хліба уряд купував через кооперативні збіжниці.

Міська кооперація Австрії. Щодо споживчої та промислової кооперації, то в Австро-Угорщині ці її види не особливо розвинулися. Перед війною тут існу­вало 1 453 споживчі товариства, а в 1917р. — 1 430. Ремісничих кооперативів тоді налічувалося, відповідно, 1 200 і 1 400. Їх частина, поряд із споживчими й будівельними кооперативами, входила до Центральної спілки австрійських споживчих товариств (1901), яка перебувала під впливом соціалістів. Більшість ремісничих товариств гуртувалася в Центральній спілці ремісничих і промислових товариств (1880), а частина споживчих — у згадуваній уже Загальній спілці німецьких промислових та господарських това­риств Австрії.