Економічне призначення кооперативів

Кооператив – один з інститутів ринкової економіки, що склалась у ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. ринкова економічна система ґрунтується на товарно-грошових відносинах, пануванні приватної форми власності та вільній конкуренції як між виробниками так і між споживачами. У ХІХ ст.., коли виникли кооперативи, характерними для економічного життя Європи були:

• домінування приватної власності на економічні ресурси;

• вільна конкуренція, безперешкодний вихід на ринок та переливання капіталу з однієї галузі в іншу;

• переважно дрібні виробники, які самостійно вирішували, що виробляти, у якій кількості, з допомогою яких технологій та кому ці товари збувати;

• переважно обмежені у коштах споживачі, які самостійно обирали, у якого товаровиробника придбати його продукцію;

• особиста свобода всіх учасників ринку, у тому числі й тих, що пропонували свою робочу силу. Підприємці вільно обирали сферу бізнесу, а працівники – місце праці;

• стихійне встановлення цін (під впливом попиту і пропозиції);

• еквівалентний обмін за вартістю;

• орієнтація підприємців на максимізацію прибутку, що стало основним мотивом для економії ними ресурсів, використання на підприємствах техніки, підтримання працездатності робітників.

Названі характеристики притаманні класичній капіталістичній економіці, у рамках якої попит на капітал стійко переважає над його пропозицією. Це зумовлено перш за все пануванням дрібного бізнесу та гострою конкуренцією між підприємцями. У той же час мануфактура та фабрика витісняли ремісниче виробництво, і швидке зростання міського населення (за рахунок селян) створили стійкий надлишок робочої сили на ринку праці, внаслідок чого ціна останньої (заробітна плата) була невисокою.

Відчутна нестача капіталу для розвитку виробництва у підприємців та коштів для задоволення життєво важливих споживчих потреб – у широких мас споживачів, й зумовили виникнення корпоративних підприємств. Корпорації, орієнтовані на інвесторів (акціонерні товариства), акумулюючи вільні кошти розвивали великий бізнес, капіталомістке виробництво, банківську систему, сприяли модернізації підприємств. Кооперативи, натомість, допомагали розвиткові малого бізнесу, зростанню платоспроможності населення і попиту на споживчі товари та послуги. Власники домогосподарств і дрібних підприємств, об’єднавшись у кооперативах виробників, здешевіли для себе фінансові й матеріальні ресурси та знизили собівартість власної продукції. Кооперативне підприємство також дозволяло їм нарощувати виробництво і розширювати ринки збуту своїх товарів.

Міщани і селяни, економлячи з допомогою кооперативів на придбанні споживчих товарів, житла, послуг, змогли повніше задовольняти власні споживчі потреби. Поширення кооперативів споживачів також стимулювало підвищення якості споживчих товарів та культури обслуговування торговцями клієнтів. Фінансові кооперативи забезпечили широким верствам населення доступ до ринку кредитних і страхових послуг. Таким чином, кооперативи давали змогу пом’якшити дисбаланс попиту та пропозиції на товари, послуги, робочу силу, а отже сприяли економічному розвиткові країн Європи.

Починаючи з останньої чверті ХІХ ст.., в економічну діяльність все активніше втручається держава. Поступово у більшості країн Європи формується так звана “змішана економіка”, для якої характерне поєднання ринкових механізмів з активною участю держави у регулюванні господарської діяльності. Останнє дозволяє на макрорівні коригувати попит та пропозицію через державний бюджет, програми розвитку окремих галузей та регіонів, діяльність державного сектора економіки тощо. Держава, зокрема, бере на себе відповідальність за розвиток засобів комунікації (зв’язку, доріг, залізничного і морського транспорту), окремих найбільш науко- і капіталомістких галузей господарства, соціальний захист населення, підготовку кваліфікованих кадрів тощо.

Впровадження державного регулювання економіки стимулює розвиток кооперації. Поступово влада переконується в економічній ефективності залучення кооперативів виробників до реалізації різноманітних державних програм підтримки та розвитку (сільського господарства, малого й середнього бізнесу, депресивних регіонів і т.ін.). Виявляється також, що розвиток кооперації споживачів дозволяє державі оптимізувати бюджетні витрати з фондів соціального страхування та соціального забезпечення, зберігаючи водночас загальне зростання рівня добробуту населення. У результаті кооперативи отримують пільги в оподаткуванні, державні субсидії, дешеві довгострокові кредити тощо.

Активний розвиток кооперативів, а також інших неприбуткових організацій: благодійних фондів громадських та релігійних об’єднань, рухів, товариств власників та працівників, асоціацій юридичних осіб і ін. привів до створення в економіці так званого “третього сектора”. “Третій сектор” як і державний продукує насамперед суспільні блага “тобто блага, які не зникають навіть якщо спожиті однією людиною, залишаючись доступними іншим людям. На відміну від особистих (це, наприклад, продукти харчування) суспільні блага не можуть бути об’єктом суперництва, а отже за їх отримання людина не схильна платити.

Невід’ємними ознаками суспільних благ вважають їх не винятковість та не змагальність. Однак ці ознаки у різних благах проявляються по різному. До “чистих суспільних благ” відносять, наприклад, національну оборону, громадську безпеку, екологічний захист, фундаментальні наукові дослідження, забезпечення законності. Суспільно корисні послуги: соціальні, освітні, мистецькі, які надають неприбуткові організації, в тому числі й кооперативи, належать до “змішаних суспільних благ”. Останнім перша або друга ознаки притаманні меншою мірою.

Сьогодні “третій сектор” – невід’ємна складова економічних систем. Особливо вагомий вплив він має у країнах Європейського Союзу, США, Канаді, Австралії, Японії, де вже склалася соціальна ринкова економіка. Цей новий вид економіки, концепція якого була розроблена в Німеччині, характеризує поєднання принципів свободи підприємництва та ринкового господарювання із соціальним порядком та соціальним прогресом. Термін “соціальна” вказує, зокрема на те, що сучасна ринкова економіка орієнтована на розв’язання як економічних так і соціальних завдань і обмежується тим, де вона неефективна й може породити соціально небажані результати.

Протягом другої половини ХХ ст. виникали численні моделі соціальної ринкової економіки: німецька, шведська, голландська, японська та ін., і в кожній кооперативи поруч з іншими кадровими неприбутковими організаціями – серйозний фактор соціалізації економічних відносин. Це зумовлено рядом чинників. По-перше, у постмодерних суспільствах зростає роль таких мотивів діяльності людей як комфортність життєвого середовища та можливість формувати його на свій смак. Люди також прагнуть знайти суспільне застосування власним ідеям, проектам, креативним здібностям, мистецьким талантам. Такі людські бажання складно реалізувати в межах чисто ринкових відносин, оскільки споживчі, не маючи достовірних відомостей про об’єктивні характеристики цього “товару”, не схильні за нього платити, а підприємці, не відаючи про реальний попит на ці нематеріальні блага не беруться організувати їх “виробництво” та реалізацію. Заповнюючи неефективні для комерційних структур “економічні ніші”, кооперативи та інші громадські об’єднання в значній мірі задовольняють такі людські бажання.

По-друге, діяльність кооперативів сприяє досягненню суспільством нової якості економічного зростання, розвиткові інноваційних технологій, збереженню та нагромадженню освітнього, наукового і духовного потенціалу суспільства, захистові прав споживачів, екологічній безпеці, всьому, що входить у зміст соціального порядку та соціального прогресу. А отже, розвиток кооперації – один з важливих показників рівня соціальної зрілості сучасної ринкової економіки.