9. Наш край під час іі світової війни (самостійне вивчення).

Дніпропетровська обл.

На території Дніпропетровської області формувалась Резервна армія у складі 230-ї, 255-ї, 275-ї стрілецьких, 26-ї і 28-ї кавалерійських, 8-ї танкової та 44-ї винищувально-авіаційної дивізій, стрілецького полку НКВС. Дніпропетровськ захищали сили 12-ї Резервної армії Південного фронту. Протягом двох тижнів впертих боїв німецькі частини прорвались до Дніпропетровська в місті розгорнулись запеклі вуличні бої, втрати серед особового складу радянських військових частин сягали 50-60% .22 серпня німці захопили Дніпродзержинськ, 25 серпня 1941 року радянські війська після 5 днів запеклих вуличних боїв(особливо вперто боронились захисники міста на барикадах заводу ім. Петровського, на Пролетарській та Спартаківських вулицях) залишили правобережні райони Дніпропетровська підірвавши мости через Дніпро. У боях під Дніпропетровськом і Дніпродзержинським відзначились військові 15-го полку 8-ї танкової дивізії, які в районі Сухачівки розгромили 13-ту німецьку танкову дивізію із групи генерала Клейста.

Жорстокі бої, що розгорнулись за лівобережну частину Дніпропетровська (Нижньодніпровськ) тривали до кінця вересня. На захист міста було мобілізовано більше 2 тис. студентів-старшокурсників гірничого, металургійного та інших інститутів міста. Разом з курсантами Дніпропетровського артилерійського училища 26 серпня, вони розгорнули наступ на лівому березі проти німецького десанту. Наказ “Разгромить вражеский десант на всем протяжении левобережья от Ломовки до устья Самары” Бійцям вдалося притиснути німецькі пілрозділи до Дніпра, але продовжити наступ курсанти не змогли (втрати 50%). На допомогу підійшли солдати 275 стрілецької дивізії генерал-майора Дратвіна. Проте вибити фашистів із залізно-бетонних споруд заводу ім. К. Лібкнехта і вагоноремонтного заводу ім. Кірова радянські війська не змогли. Після запеклих вуличних боїв, під загрозою оточення, радянські війська залишили Дніпропетровськ .

28 місяців окупаційного режиму. Тисячі розстріляних, закатованих, ув`язнених у концтаборах, вивезених на примусові роботи до Рейху. Лише на протязі 13-14 жовтня 1941 року фашисти розстріляли і закопали живцем 11тис. чоловік. Розстріли відбувались біля протитанкового рову , на подвір`ї школи №9 по вул. Мостовій, на території транспортного інституту. Пізніше, під час розкопок протитанкового рову, буде виявлено шар трупів товщиною в 1,5 метри, довжина цього шару – 300 метрів, ширина – 6 метрів. Жахливою була доля полонених червоноармійців та ополченців. В районі Південного машинобудівного заводу на великій площі після звільнення міста було виявлено шар трупів товщиною в 2 метри. За час окупації Дніпрoпетровщини гітлерівцями було закатовано і вбито 37 185 військовополонених та 78118 мирних громадян. Було вивезено до Німеччини 176 303 чол. Лише в обласному центрі вбито понад 30 тис. чол. Звірства окупантів визвали рух опору. Створюються групи підпільників. Сама відома - антифашистська група Г.П. Савченко. На Дніпропетровщині (Новомосковські ліси) діють нечисельні (давала взнаки відсутність серйозних лісових масивів ) партизанські загони комуністів Масалигіна, Сметани, Шахновича, Вишняцького, Жученко, Кабака та інших. В районі Нікополя у вересні 1941 року було створене і почало діяти партизанське з`єднання під командуванням Ф.Рижикова та А.Резніченко. До цього з`єднання входили і партизанські загони Апостолівського,Нікопольського, та Криворізького районів, а також сусідніх районів Запорізької області. Дислокуючись у дніпровських плавнях партизани зосередились на диверсійній роботі. Партизанським і підпільним рухом керував комуніст М.І.Сташков. За допомогою таємної поліції фашистам вдалося ліквідувати більшість комуністичних підпільних організацій. Розстріляно було понад 40 підпільників. Загинув і Сташков.

Проте боротьба продовжувалась. Так, узгодивши свої дії з військовими частинами Радянської Армії, партизанський загін “Петропавлівський”, очолюваний В.Фесенком, у лютому 1943 року розпочав активні воєнні дії проти окупантів, а 17 лютого 1943 року партизани звільнили Петропавлівку та інші навколишні села, відновили діяльність радянських органів влади і шість днів утримували райцентр у своїх руках.

Звільнення Дніпропетровська було пов`язане з великим літнім наступом Радянської армії 1943 року, битвою за Правобережну Україну, форсувавши Дніпро безпосередньо поблизу Дніпропетровська, війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала Р.Я. Малиновського 25 жовтня 1953 року штурмом взяли Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Місто було зруйнованим майже вщент. Всі підприємства лежали в руїнах, на придніпровській залізниці зруйновано 57% головних шляхів, 61% станційних споруд, 85% електростанцій. Підірвано залізничний вузол і пасажирська станція Дніпропетровськ, Нижньодніпровськ – Вузол, мости через Дніпро, Самару. Загальні збитки, визначені майже в 30 млрд. карбованців.

ОУН-УПА на Дніпропетровщині.

Проте на території нашої області діяли не лише радянські партизани і підпільники похідні групи ОУН творили свою мережу організацій та загонів. Сотник Григорій Ільченко («Степовий»), який був керівником ОУН Широківського району, згадує, що з початком 1942 року підпілля ОУН в нашій області було не лише чисельне, а й орозгалужене, діяло професійно. Сотні націоналістів за завданням ОУН працювали в різних німецьких установах. Варто зазначити, що чверть членів ОУН була у нашій області. Майже 2 тис. наших земляків поповнили загони УПА. Найбільша частина військ УПА у просторі від Збруча до Інгульця(«УПА-Південь») мала чисельний склад понад 30 тис. бійців. 90% з них були «східняками». Командиром «УПА-Південь» був О. Грабець (псевдо «Батько»), начальником господарської сотник «Матвій» з селища Солоного, начальником охорони штабу і командира був В. Синчевський (псевдо «Запорожець»)із селища Широкого, начальником Червоного Хреста була Ліда Дудка («Веселка») із Дніпропетровська. Яскравою постаттю оонівського руху нашої області був Василь Руденко, який був референтом дніпропетровчан у центрі. Він діяв не лише на Дніпропетровщині а й у Холодному Ярі та на Волині. Навіть після арешту, перебуваючи на Колимі (табір №3 приіск Горького) Худенко створив табірне підпілля ОУН до складу якого, до речі, увійшло й 4 оунівця із Дніпропетровщини. Підпільники роззброїли роту конвою і прийняли бій з підрозділами НКВС. Оунівці, разом з Худенком загинули в бою.

У 1942 році німці активно зайнялись ліквідацією оунівського підпілля. Було ліквідовано організацію в Божедарівці (тепер Щорськ), яку очолював директор школи Микола Ласкаржевський. Його разом з 13 підпільникам розстріляли окупанти.

На зиму 1942 року припадає розгром німцями оунівського підпілля на Криворіжжі. Було розстріляно міського голову Кривого Рогу, окружного провідника ОУН інженера Сергія Шерстка, члена ОУН головного редактора газети «Дзвін» Михайла Пронченка, оунівців Анатолія Зайка, Антона Шавру та інших. Не дивлячись на репресії оунівці продовжували нарощувати свій вплив в регіоні. Так у лютому 1943 року коли в м. Павлоград вибухнуло повстання, яке охопило майже всю частину Дніпропетровської області і у відкриті бої з німецькими військами вступили місцеві радянські партизани, проти німців виступили бійці гарнізону української залізничної поліції, який перебував під впливом ОУН. Повстанці були розгромлені, керівники страчені.

Після приходу радянських військ, оунівські організації продовжували свою діяльність. За даними НКВС організації українських націоналістів діяли в Широківському, Магдалинівському, Софієвському районах та на рудниках Криворіжжя.

Лише за період квітня 1944 року органами НКВС на Криворіжжі було виявлено та заарештовано 52 оунівця, ліквідована підпільна друкарня. Особливо відзначався у звіті НКВС той факт, що із 52 арештованих «двоє оунівців повернулись із УПА».