Тема 6. Інфляція Контрольні запитання

1. Інфляція: суть, форми прояву та основні причини виникнення;

2. Характеристика основних типів інфляції;

3. Антиінфляційна політика;

4. Грошові реформи: суть та особливості проведення. Грошова реформа в Україні (2-16 вересня 1996 р.).

Основні теоретичні положення теми

Інфляція (від лат. буття) – це процес переповнення сфери обігу грошовими знаками понад реальну потребу економіки та їх знецінення внаслідок надмірної емісії. Інфляція проявляється постійним підвищенням загального рівня цін і зниженні купівельної спроможності грошей.

Форми вияву інфляції:

• знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

• поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках ін. країн і світовому господарстві;

• знецінення національної грошової одиниці щодо іноземної валюти;

• зниження валютного курсу національних грошових знаків.

Показниками рівня інфляції є індекси цін. Для встановлення інтенсивності інфляційних процесів використовують індекс споживчих цін, який характеризується як відношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг у поточному періоді та ціною тих же товарів у базовому періоді.

Залежно від темпів зростання цін розрізняють три типи інфляції:

• “повзуча”, коли темпи річного приросту цін не >10%, характеризується і прискореним нагромадженням грошей в обігу;

• “галопуюча” – середньорічні темпи зростання цін коливаються від 10-100%; характерне різке зростання цін;

• “гіперінфляція” – зростання цін >100% на рік, гроші втрачають здатність виконувати свої функції, падає їх роль в економіці, широко починає застосовуватись бартер.

Стагнація – застій у виробництві, торгівлі, інших галузях народного господарства, в соціальній сфері.

Стагфляція – це інфляція, яка супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні (одночасне підвищення рівня цін, спад виробництва і зростання безробіття).

Причини інфляції: перевищення товарного попиту над пропозицією – інфляція попиту; зростання грошових витрат виробництва – інфляція витрат; інфляція, породжена надлишком в обігу грошової маси внаслідок надмірної кредитної емісії; фіскальна інфляція, пов’язана з дефіцитом бюджету; імпортна інфляція, зумовлена надмірним припливом іноземної валюти, підвищенням імпортних цін.

Демпінг – штучне зниження цін на товари з метою усунення конкурентів, продаж товарів за вихідними цінами, що є нижчі від звичайних.

Наслідки інфляції:

1. Зниження життєвого рівня населення у формах:

• зниження реальної вартості особистих заощаджень;

• скорочення поточних реальних доходів.

2. Ефект інфляційного оподаткування (зниження реальної вартості накопичених грошей).

3. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва.

4. Некерована інфляція порушує управління економікою в цілому.

Основні причини інфляції в Україні:

• великі обсяги кредитної емісії, що здійснювалася за рішенням державних органів;

• кредити уряду, які надавалися безплатно, тобто фактично перетворювалися на бюджетне дотаційне фінансування;

• непослідовність структурних перетворень;

• прорахунки в економічній політиці держави;

• деформація процесу роздержавлення і приватизації;

• надмірні бюджетні видатки;

• зниження обмінного курсу гривні щодо долара;

• тиск зовнішнього боргу, який різко звужує можливості маневру валютними ресурсами;

• несприятливий інвестиційний клімат і спрямування вільного капіталу в спекулятивний бізнес;

Антиінфляційна політика – це комплекс заходів, спрямованих на регулювання економіки та зниження рівня інфляції в країні.

Антиінфляційні заходи:

І група: заходи, спрямовані на обмеження платоспроможного попиту (дефляційна політика). Вони здійснюються через механізм грошово-кредитної і фінансової системи країни. До таких заходів відносять:

• зниження витрат і дефіциту державного бюджету (дефіцит державного бюджету повинен покриватися не додатковою емісією, а шляхом державних позик, які можна буде погасити);

• реформування податків;

• регулювання валютного курсу;

• проведення рестрикційної кредитної політики та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки.

ІІ група:

• політика доходів (замороження заробітної плати, рівня цін або встановлення граничних меж їх росту);

• стимулювання виробництва (податкове стимулювання господарської діяльності, залучення іноземних інвестицій);

• посилення ринково-конкурентних факторів в економіці ( боротьба з монопольним підвищенням цін і структурна перебудова економіки).

Державою можуть прийматись заходи щодо пристосування до інфляції (компенсації, індексації, субсидії).

Грошова реформа – система заходів держави, спрямованих на впорядкування і зміцнення грошового обороту в країні. Суть грошових реформ полягає у повній або частковій структурній перебудові державою наявної грошової системи з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу в нових соціально-економічних умовах.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови наявної грошової системи розрізняють такі реформи:

1. Становлення нової грошової одиниці – передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й функціональну структурну перебудову всієї системи грошово-валютних і кредитних відносин;

2. Часткова зміна грошової системи – реформування окремих елементів: вид грошових знаків, порядок їх емісії тощо;

3. Проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою гальмування інфляції чи подолання її наслідків.

У процесі грошових реформ можуть застосовуватися такі методи стабілізації валют:

Нуліфікація – оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними і введення нової валюти. Дана реформа проводиться за умови різкого знецінення грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші;

Ревальвація – офіційне підвищення державою національної валюти по відношення до інших валют або світових грошових одиниць. Застосовується країнами з дуже стабільною валютою;

Девальвація – зниження золотого вмісту грошової одиниці або офіційне зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземної;

Деномінація – обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахунком у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсі, стипендій тощо. Внаслідок деномінації відбувається укрупнення масштабу цін, що веде до швидкого зменшення грошової маси в обігу.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови виділяють:

1. Грошові реформи у вузькому розумінні:

• грошові реформи формального типу зводяться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням функціонуючої;

• грошові реформи з деномінацією грошового обігу – заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін;

• грошові реформи конфіскаційного типу (з деномінацією грошового обігу або без нього) – використовують диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові.

Грошові реформи можуть бути одномоментними (строк проведення старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів) та паралельного типу (в обігу знаходяться дві грошові одиниці).

2. Грошові реформи у широкому розумінні – передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову діючої системи грошово-валютних і кредитних відносин (перехід від біметалізму до монометалізму і далі до паперово-грошового обігу, перехід від грошей тоталітарної до грошей ринкової економіки). Такі реформи проводяться, як правило, декілька років.

Особливості проведення грошової реформи в Україні:

З 2 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу з деномінацією грошової одиниці в результаті чого наша держава отримала нову грошову одиницю – гривню. Внаслідок обміну українських карбованців (купонів) на гривні замінено діючий масштаб цін. Упродовж двох тижнів старі грошові знаки вилучалися з обігу та обмінювалися у пропорції 100000:1. Відповідно до цього було змінено ціни на товари та послуги, тарифи, з/п, пенсії, стипендії тощо. Усі операції з перерахування у гривню залишків коштів, які знаходилися у безготівковому обігу було проведено в перший день реформи.