2.Роль середньовічного міста у розвитку ремесел, торгівлі та культури.

Центрами розвитку товарно-грошових відносин, формування ринкових елементів економіки, рушійною силою суспільного прогресу в епоху середньовіччя стали міста. Виникали міста, як правило, в якості ринків, великих торгових утворень. Розвиток товарно-грошових відносин розривав замкнутий цикл натурального господарства, створював відкриту економіку, втягував виробників аграрного сектору спершу в епізодичний, а надалі і постійний обмін. Через ринки відбувалося підвищення економічного та політичного статусу міських прошарків, особливо купецтва. Купці, які з`явились у західноєвропейських містах у ХІ – ХІІ століттях, ставали найбільш активною й впливовою групою міського населення. Таким чином, до міст Західної Європи перейшли втрачені феодалами функції експлуатації селян, але при цьому змінились методи – вони стали переважно економічними. У великих містах більшість людей були задіяні у сфері виробництва і обігу товарів. Досягався високий для свого часу поділ праці ремісників, що сприяло підвищенню рівня техніки, технології і якості виробництва. З метою захисту інтересів самостійних дрібних майстрів від феодалів, від конкуренції сільських ремісників і майстрів з інших міст, що становило реальну небезпеку в умовах тодішнього вузького ринку і незначного попиту, створювались ремісничі цехи. Цехи виконували низку функцій: утверджували монополію на певний вид ремесла, встановлювали контроль над виробництвом та продажем ремісничих виробів, регулювали відносини майстрів із підмайстрами та учнями. Як об`єднання економічного характеру, цехи у Західній Європі до кінця XVI століття відігравали прогресивну роль, організовуючи виробництво та збут продукції, а також охороняючи економічні інтереси ремісників. Однак, уже в кінці XVI століття, у міру розширення внутрішнього та зовнішнього ринків, вони стали загрозою технічному прогресові, оскільки консервували дрібні виробництва та відсталі виробничі процеси, уникаючи конкуренції. На нову ступінь ринкових відносин міста виходили через майнову диференціацію та соціальне розшарування. Як особливий стан, конституюється бюргерство (повноправні «громадяни міста»). Бюргером могла стати лише особа, що була особисто вільною, могла заплатити досить значний внесок у міську казну, мала майно, яке оцінюється не нижче визначеної вартості, брала участь у міських виплатах. Це був процес зародження буржуазії і формування вищої форми виробництва – мануфактури.

3.Україна у V-XVI ст.

В контексті європейської традиції розвивається в добу середньовіччя економіка українських земель. Основою господарства східних слов`ян у межах України було орне землеробство. Уже у V -  VIІ століттях використовували рало із залізним наральником, а потім плуг із череслом та лемешем. У землеробстві практикувалась перелогова система, за якої поле використовувалось до того часу, поки грунт залишався родючим. Розвивалось тваринництво. Допоміжну роль у господарстві відігравали полювання, рибальство, бортництво. Певні досягнення спостерігались у ремеслі. Виплавляння заліза, обробка заліза, гончарний круг (VIІІ століття), обробка каменю, ювелірна справа – ось короткий перелік галузей ремесла, що розвивалось в Україні. Протягом  VI -  VIІІ століть у східних  слов`ян формуються територіально-політичні об`єднання – зародки держав. Організаційною формою східнослов`янського суспільства стає сільська громада – верв. Влада (внаслідок майнового розшарування) переходить в руки окремих вождів. В кінцевому підсумку виникає міцна феодальна держава  - Київська Русь. (ІХ століття). Становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося у загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоральних (вотчинних). Спочатку у ІХ століття формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, «полюддя». У Х столітті стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в ХІ столітті земельної власності верхівки служилої знаті – бояр та православної церкви. У Х – ХІІ століттях у давньоруському суспільстві активно формувались васальні відносини: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалась не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалась помісна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі у спадок або її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі, дедалі більшого поширення набуває вотчина – спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (передаватися у спадок, продаватися, даруватися). У Х – ХІІІ століттях ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Феодально залежне населення поділялося на відносно вільних смердів, закупів (йшли в кабалу до феодала за грошову позику - купу), рядовичів (укладали з феодалами ряд – договір з визнанням залежності), челядь і холопів, що перебували у повній власності феодала. Право володіння землею було економічною основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. Характерними рисами формування відносин залежності були пряме насильство (позаекономічний примус) та економічне закабалення смердів. На ранньому етапі феодалізму домінувала натуральна рента (оброк продуктами), формою якої було «полюддя». Захоплення феодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти. Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження у Х столітті ще однієї форми ренти – грошової, яка згодом стала найпоширенішою. Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство, особливо,  землеробство. Одна десятина (1,09 га) у ті часи давала 8 ц зерна. (До речі, у 1940 році майже такий врожай – 8 ц з га – отримували колгоспники колгоспу ім. Сталіна с. Лужичанка Хмельницької області.)У Київській Русі існувало понад 60 видів ремесел. Найпоширенішими були залізоробне, гончарне, ювелірне, ткацьке. Тільки асортимент виробів з заліза цього періоду налічує до 150-ти назв. У добу піднесення Київської Русі інтенсивно розростається процес урбанізації. У ІХ – Х століттях існувало понад 20 міст, у ХІ столітті згадується ще 32 міста. Напередодні монгольської навали на Русі налічувалося понад 300 «градів», з яких майже 100 були справжніми містами. До речі, варяги ще на межі ІХ – Х століть називали Русь Гардаріки – країна міст (замків). Монгольська навала завдала великих збитків господарству України. Негативну роль в економічному розвитку відіграв її бездержавний статус у другій половині  XIV – XVI століттях. Однак, життєдайні сили народу забезпечили відродження і поступовий розвиток господарських явищ прогресивного характеру. Так, поглиблюється спеціалізація ремісництва. Якщо у давньоруських містах існувало майже 70 ремісничих спеціальностей, то у XV столітті – 200, а на початку XVІІ століття – до 270. У XV столітті набули поширення ярмарки, що були першою ознакою становлення внутрішнього ринку. Після падіння Константинополя активізувався експорт зерна у Східну Європу, через Львів проходив єдиний шлях торгівлі Європи за Сходом. З XV століття на українському грунті приживаються елементи нової торгівельної культури – набуває поширення продаж товарів у кредит, під заставу, з`являються векселі, зароджується іпотечна система (під заставу надається земля). Зріс попит на продукти землеробства і скотарства, що зумовило якісні зміни в техніці та технології господарювання (розширився асортимент сільськогосподарських культур – почали вирощувати квасолю, петрушку, пастернак, селеру, салат, з`явилися водяні, а згодом – вітряні млини). Розвиток товарно-грошових відносин у XIV – XVІ століттях змусив феодалів адекватно реагувати на потреби внутрішнього та зовнішнього ринку сільськогосподарської продукції. Магнати, в руках яких була зосереджена більша частина земель, перетворили свої володіння на фільварки – багатогалузеві господарські комплекси, що базувались на постійній щотижневій панщині  залежних селян, були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали значні риси натурального господарства.

Отже, протягом XIV -  XVІ століть в Україні утвердилась панщинно-кріпосницька система, зросло землеволодіння магнатів і шляхти, завершилось юридичне закріпачення селян, зросла їх експлуатація.