Тема 5. Ринок і продукція План лекції
Товарне виробництво і ринок.
Різновиди стратегії підприємства на ринку.
Асортиментна стратегія та принципи її формування.
1. Товарне виробництво і ринок
Ринок, насамперед виступає, як обмін товарів організований за законами руху товарних відносин.
Товарне виробництво – певна організація суспільного виробництва, за якої економічні відносини між людьми виявляються через ринок, купівлю-продаж продуктів їхньої праці.
Товарне виробництво – виробництво, за якого продукти праці виготовляються відокремленими виробниками і призначаються не для власного споживання, а для продажу і обміну.
Відмінності між простими і розвиненими (підприємницьким) товарним виробництвом:
при простому товарному виробництві:
власник засобів виробництва і виробник продукту поєднуються в одній особі;
виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника і членів його родини;
виробництво ґрунтується на індивідуальній відокремленій праці;
конкуренція товаровиробників нерозвинена, не має всеохоплюючого характеру.
при розвиненому (підприємницькому) товарному виробництві:
виробник продукту – найманий працівник, власник товару – власник капіталу, засобів виробництва;
виробництво товарів здійснюється заради одержання прибутку;
виробництво ведеться на базі спільної, об’єднаної праці;
товарний ринок поділяється на ринок засобів виробництва і предметів споживача;
товарне виробництво набуває загального характеру.
До характерних рис товарного виробництва також належать: наявність конкуренції, вільне ціноутворення, здійснення обміну товарами на принципах еквівалентності та відплатності, стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.
Економічну структуру ринку визначають такі чинники:
форми власності на засоби виробництва і готову продукцію;
структура товаровиробників (державні, орендні, кооперативні, приватні підприємства тощо);
особливості сфери товарного обігу;
рівні приватизації та роздержавлення структурних підрозділів господарства;
форми і види торгівлі, що функціонують у країні.
Ринкова економіка включає такі елементи:
ринковий механізм;
методи державного регулювання;
рівень та ступінь громадянської свідомості;
дієвий механізм соціального захисту населення.
2. Різновиди стратегії підприємства на ринку
Функціональна стратегія – тип забезпечуючої стратегії у стратегічному наборі, що визначає стратегічну орієнтацію певної функціональної підсистеми управління підприємством, яка забезпечує їй досягнення цілей, а також (за наявності взаємопов’язаних обґрунтованих функціональних стратегій) керованість процесами виконання загальних стратегій та місії фірми.
Будь-яка функціональна стратегія (тобто стратегія розвитку окремої функціональної підсистеми) має розроблятися з урахуванням таких чинників:
ролі та змісту діяльності з конкретної функції;
взаємозв’язку змістовної спрямованості та вектора впливу конкретної функції на досягнення конкретних цілей та місії підприємства загалом;
характер впливу (негативний чи позитивний) виконання робіт з кожної функції на розвиток (занепад) підприємства;
межі функцій та сфери «перехресних інтересів»;
переваг і недоліків у розвитку окремих функцій, сильних та слабких місць у їхній взаємодії;
наявності чи відсутності «вузькофункціонального» підходу, конфліктів у розв’язанні загальних проблем підприємства;
збалансованості між тенденціями розвитку підприємства та компетенцією фахівців, що є виконавцями робіт з окремих функцій, їхнього професіоналізму, етичних норм і підприємницького духу.
Для багатьох підприємств маркетингова стратегія є найважливішою функціональною стратегією, оскільки вона забезпечує обґрунтування ринкової спрямованості підприємства.
МАРКЕТИНГОВА СТРАТЕГІЯ – це стратегія промислових підприємств, орієнтованих на ринкові цінності.
У загальному вигляді встановлення стратегії маркетингу складається з чотирьох основних етапів:
аналіз співвідношень «споживач — товар»;
визначення загальної маркетингової стратегії на окремих сегментах ринку;
створення стратегій «marketingmix» (своєрідного маркетингового «стратегічного набору»);
виконання та контроль.
Варто зазначити, що маркетингова стратегія має два основних орієнтири — ринок і продукт.
Співвідношення цих складових дає змогу підприємствам заповнювати «стратегічну прогалину», як «старими» продуктами, що будуть продаватись на нових ринках, так і новими, запланованими до реалізації на «старих», тобто освоєних, ринках.
Для цього використовуються різні варіанти рекламних компаній просування товарів як інструментів виконання стратегій «насичення» ринку або «проникнення» на ринок.
Процес оновлення продукції, що знаходить вираження в змісті та структурі продуктовотоварних стратегій, здійснюється на основі маркетингових стратегій, які стосуються визначення:
товарного асортименту з розрахунками обсягів випуску кожного виду продукції з акцентом на нову;
очікуваного рівня цін на продукцію, в тому числі враховуючи рівень витрат на виробництво та якість продукції;
запланованих ринків збуту з визначенням імовірності їхнього освоєння;
форм і методів організації каналів просування та продажу товарів.
Реалізація цих стратегій сприяє перетворенню продукту в товар.
Служба маркетингу має розв’язувати завдання, пов’язані з освоєнням нових продуктово-товарних стратегій:
визначення характеру впливу нових продуктово-товарних стратегій на обсяги продажу тих виробів, що вже виготовляються підприємством (можливість заповнення «стратегічної прогалини»);
оцінка тривалості «життєвого циклу» товару та його експортних можливостей;
аналіз конкурентоспроможності товару та можливостей виготовлення аналогічних товарів конкурентами;
визначення еластичності попиту товару за ціною, витрат на рекламу та інших заходів;
розрахунки обсягів прибутків при різних варіантах витрат на маркетинг;
визначення очікуваної частки ринку для розрахунків необхідних для підприємства обсягів виробництва (з метою ефективного використання виробничого потенціалу);
організація досліджень ринку, в тому числі через організацію випробного продажу для зондування ринку.
Зпоміж інших стратегій маркетингу нерідко використовуються стратегії «проштовхування» чи «витягування». Перша стратегія передбачає концентрацію основних зусиль на збереженні та розвитку «своєї» частки ринку за рахунок «свого товару» на основі гнучкої системи цін, спеціального сервісу, рекламного розпродажу, які проштовхують товари через систему розподілу. Стратегія «витягування» передбачає створення у споживача стійкого уявлення про торгову марку, під якою можна реалізовувати групи товарів.
Велике значення мають стратегії розподілу та ціноутворення. Системи розподілу тісно пов’язані зі стратегіями інтеграції підприємства і належать водночас до системи організаційного забезпечення процесів стратегічного управління.
Встановлюючи ціни, ретельно досліджують витрати, ринкову кон’юнктуру та визначають співвідношення «ціна – якість».
Приклади маркетингових стратегій:
1. Розвиток ринку (орієнтація на нові цільові групи споживачів): географічне розширення; продаж продукції з доповненнями (на базі неспорідненої диверсифікації); розробка нових товарів; розробка продукції на замовлення; стратегія глобалізації тощо.
2. Стратегія проникнення: розробка модифікацій конкурентної продукції; адаптація товарів під специфічні потреби споживачів; розробка системної концепції товару; створення асортименту товарів (послуг) з гнучкими конкурентними цінами; впровадження нових технологій просування для зміцнення конкурентної позиції; концентрація на цільових ринках на основі звуження асортименту тощо.
3. Збереження частки ринку: акцентування на великі обсяги продукції при стабільних цінах з підвищенням її якості; збільшення доходів за рахунок надання додаткових послуг; відмова від інновацій; збільшення обсягів продажу при одночасному зниженні цін.
СТРАТЕГІЇ НДДКР (наукових досліджень та розробок)
Стратегія НДДКР базується на науково-технічних прогнозах і формується з урахуванням можливих винаходів та технологічних проривів у тій чи інших галузях у той період, на який розробляється стратегія.
Тому при створенні нового продукту треба визначити взаємозв’язок «життєвих циклів» продукту, попиту та технології, оскільки вони значною мірою впливають на тривалість життєвого циклу всього підприємства.
Стратегія НДДКР — це стратегія створення та використання нововведень різних типів, що, зрештою, і забезпечує підприємству стратегічний розвиток.
ВИРОБНИЧА СТРАТЕГІЯ
Найважливішими параметрами, які треба враховувати при визначенні виробничих стратегій, є:
обсяги продукції, які необхідно забезпечити (тобто виробничі потужності та виробничий потенціал);
розриви між наявними та потрібними характеристиками виробничих процесів для забезпечення випуску продукції згідно зі сформованим «портфелем»;
масштаби виробничого потенціалу, рівень його гнучкості (інерційні характеристики);
швидкість перетворень виробництва та адаптації необхідних інновацій (продуктів, матеріалів, технологій, форм і методів організації тощо) до реальних умов діяльності підприємства з метою забезпечення його існування в довгостроковій перспективі;
досягнення певних рівнів витрат на виробництво та створення певного обсягу доданої вартості.
Виробнича стратегія існує у вигляді плану (програми) розробки та управління процесом створення необхідних для споживачів продуктів і послуг на підприємстві.
СТРАТЕГІЯ ФІНАНСУВАННЯ
Стратегія фінансування (як функціональна стратегія) є основою для вибору альтернативи, яка зумовлює природу та напрямки організації фінансових відносин як поза межами, так і всередині підприємства.
Стратегія фінансування як діяльність включає визначення цілей використання фінансових ресурсів і капіталу, методів фінансування, часових характеристик, важелів і прийомів управління рухом фінансових ресурсів та капіталу, визначення «стратегічного набору» (як структури специфічних фінансових стратегій), а також фінансове планування та розробку спеціальних планів.
Розробка фінансової стратегії базується на таких принципах:
балансування матеріальних і фінансових потоків;
найефективніше фінансування розширення, підтримки та, в разі потреби, скорочення окремих підсистем та підприємства загалом;
прогнозування альтернативних варіантів розвитку підприємства з точки зору фінансових характеристик його діяльності в різних умовах;
фінансового контролю та аналізу діяльності підприємства.
Фінансова стратегія як функціональна передбачає також визначення відносин з фінансовими, страховими, кредитними організаціями, акціонерами, фінансовим ринком узагалі, а також з окремими підрозділами та посадовими особами всередині організації – все це проявляється в специфіці організації фінансової підсистеми управління.