2. Гігієнічні основи планування населених місць.

Розробляючи проекти населених місць, передбачають заходи щодо санітарної охорони атмосферного повітря, водойм, ґрунту, а також попередження шкідливої дії на мешканців шуму, вібрації, електромагнітних полів діа­пазону радіочастот та інших факторів. Особливу увагу приділяють забудові житлової зони, зеленим насаджен­ням. Передбачають всі види санітарного благоустрою: во­догін, каналізацію, генеральну схему збору, вилучення і знезаражування покидьків, центральне опалення, газо-та електрообладнання. Враховують і внутрішньоміський транспорт, особливо громадський, який має бути безпеч­ним, не забруднювати повітря і не створювати значного шуму.

Вибір земельної ділянки для будівництва населеного пункту. Можливість створення здорових умов життя в населеному пункті великою мірою зумовлена правиль­ним вибором земельної ділянки. Вибираючи земельну ді­лянку під будівництво нового або розширення існуючого населеного пункту, перш за все звертають увагу на при­родні умови, до яких відносяться клімат, рельєф місце­вості, грунт, наявність чи відсутність відкритих водойм, лісу тощо.

Клімат. Різні місцевості відрізняються одна від од­ної температурними умовами, інтенсивністю сонячної ра­діації, кількістю атмосферних опадів, туманоутворенням, температурними інверсіями, вітровим режимом та ін. Кліматична характеристика зумовлює орієнтацію будин­ків за сторонами світу, характер рослинності, вибір ре­льєфу залежно від напряму вітру, що переважає в да­ній місцевості, тощо.

Рельєф місцевості має сприяти природному стоку ат­мосферних опадів, влаштуванню водогону і каналізації, руху пішоходів і транспорту. Тому для населеного пунк­ту вибирають територію з малопересіченим рельєфом і природним схилом 1—6 %. Територія із схилом 10-20% вважається обмежено придатною для забудови, її використовують в основному під зелені насадження.

Грунт. Придатною для житлової забудови вважають суху, порувату, незабруднену землю (грунт) з низьким рівнем стояння ґрунтових вод (2 м до поверхні зем­лі). Територію, на якій знаходились скотомогильники, звалища, кладовища, не можна використовувати для будівництва, найчастіше її використовують для озеле­нення.

Наявність зелених масивів і відкритих водойм поліп­шує мікроклімат місцевості і забезпечує гарний відпочи­нок мешканців, отже, їх необхідно охороняти.

Гігієнічні принципи розподілу території та забудови населеного пункту. Вибираючи територію для населено­го пункту, визначають її достатність для розселення на­селення і принципи розподілу на окремі зони різного при­значення — функціональне зонування. Основні функціо­нальні зони міста такі: житлова (селітебна - для роз­селення населення), промислова (для побудови промис­лових об'єктів), комунально-складська (для розташуван­ня складів, комунальних підприємств), зовнішнього тран­спорту (для транспортних споруд), приміська з місцями для відпочинку.

З гігієнічної точки зору дуже важливим є взаємо розташування функціональних зон. Так, селітебну зону роз­мішують відносно промислової з навітряного боку на підвищеній території і вище за течією річки. Крім того, взаємо розташування зон повинно забезпечувати можли­вість транспортних зв'язків селітебної зони з промисло­вою і зоною зовнішнього транспорту, промислової зони - з комунально-складською тощо.

Селітебна зона складається з мікрорайонів і характеризується щільністю житлової забудови, житлового фонду і населення.

Щільність житлової забудови -це від­ношення території, яка зайнята житловими будинками, до території мікрорайону, виражене у відсотках. Вона залежить від поверховості будинків.

Щільність житлового фонду — це кількість житлової площі (м²), яка припадає на 1 га території мі­крорайону . Чим більша поверховість будин­ків, тим вища щільність житлового фонду.

Щільність населення — це кількість мешкан­ців на 1 га території населеного пункту.

Селітебна зона поділяється на райони, а кожний ра­йон — на мікрорайони, в яких розташовані житлові бу­динки, заклади по обслуговуванню населення, дитячі комбінати, школи, крамниці тощо. Розмежовуються мік­рорайони магістральними і житловими вулицями, які не повинні пересікати територію мікрорайону. Залежно від кількості жителів у мікрорайонах їх поділяють на круп­ні (12—20 тис), середні (6— 12 тис.) і малі (4—6 тис).

Останнім часом у містобудуванні визначилася тен­денція до забудови міст комплексними мікрорайонами, кожний з яких включає житловий район і промислові підприємства, де в основному працюють його мешканці. Це дозволяє скоротити відстань від місця проживання до місця роботи, влаштувати спортивні майданчики усере­дині мікрорайонів тощо.

Планування мікрорайону характеризується розташу­ванням житлових будинків, або забудовою. Існує три ви­ди забудови: периметральна, рядкова та групова. Периметральна забудова характеризується розташуванням будинків по периметру кварталу. Вона має ряд недоліків, наприклад, не створюється належних умов для інсоляції і провітрювання квартир, розташова­них у внутрішніх кутах будинків; можлива шкідлива дія шуму від транспорту у помешканнях, які виходять на вулицю, та ін. Рядкова забудова теж має недоліки, зок­рема за її використання важко раціонально озеленити територію, влаштувати спортивні майданчики тощо. Гру­пова, або комбінована, забудова вважається найкращою; вона забезпечує добру інсоляцію будинків, провітрюван­ня внутрішньоквартальних просторів, зниження інтен­сивності шуму. Добрі інсоляція та провітрювання жит­лових будинків можливі за умови достатньої відстані між ними: між фасадами — не менше двох висот найви­щого будинку, між торцями — 10—15 м. Загальна кіль­кість житлових приміщень, які виходять на несприятли­ву сторону горизонту, не повинна перевищувати 20 %.

Гігієнічне значення зелених насаджень. Зелені наса­дження мають займати не менше ніж 40 % площі мікро­району, їх не слід дробити на маленькі ділянки. Виділя­ють три види озеленення міста:

1) суспільного призна­чення — парки культури і відпочинку, ботанічний і зоо­логічний сади, сквери, бульвари і насадження на вули­цях, позаміські зелені масиви;

2) повсякденного викори­стання — у мікрорайонах, при санаторіях, будинках від­починку, дитячих закладах, підприємствах, клубах тощо;

3) спеціального призначення — санітарно-захисні зони, озеленення вздовж шляхів, на кладовищах

Значення зелених насаджень для організму людини дуже велике. Завдяки їм повітря насичується киснем, по­ліпшується мікроклімат населених пунктів. У жарку по­ру року вони захищають поверхні стін, ґрунту від пря­мого сонячного випромінювання, пом'якшуючи темпера­турний режим відкритої місцевості. Температура повіт­ря серед зелених насаджень нижча, ніж на відкритих міс­цях, а вологість — вища за рахунок випаровування воло­ги з поверхні листя. Завдяки зеленим насадженням зни­жується швидкість вітру, причому вітрозахисна функція прямо залежить від їхньої гущавини. Зелені масиви затримують на своїй поверхні пилові частинки, нейтралізу­ють деякі гази (окиси азоту, вуглецю, сірки), зменшую­чи їх концентрацію. Велику роль відіграють зелені насадження у зниженні вуличного шуму. Смуга їх шири­ною 8—10 м може знизити рівень шуму на 5—7 дБ. Пси­хогігієнічне значення зелених насаджень полягає в спри­ятливому впливі на настрій, психіку, а відтак і на здо­ров'я людини. Отже, без озеленення благоустрій населе­них місць неможливий.